Фото із видання: Архітектура курортної забудови Трускавця, Харчук Христина
В архітектурі центрально-європейських країн першої третини - половини XIX ст. найбільш розповсюдженим є стиль ампіру, характерний для другої стадії класицизму і пов'язаний з правлінням Наполеона І. На думку Т. Бронєвського, часові рамки ампіру тривають досить довго і конкурують з останньою, третьою стадією класицизму, який проявляється в архітектурі Європи саме в той час. В період третьої стадії класицизму "архітектор добровільно обмежується композицією римського і грецького ордерів та пропорціями, які вони диктують". Прихильники класицизму проголошували, що людство не може створити нічого більш досконалого в архітектурі будівель і споруд, а класичні архітектурні форми вважали єдиним чинником архітектурної творчості.

Наприкінці першої половини XIX ст. класицизм повільно "розчиняється" в наступному стильовому періоді - історизмі, який триватиме аж до самого кінця XIX ст. В другій половині XIX ст. історизм стає панівним, в архітектурі надається перевага копіюванню архітектурних форм минулих епох. Стилізація і еклектика стали органічним продовженням тих художньо-стильових тенденцій, які панували в Європі на початку XIX ст. В першій стадії свого розвитку цей напрямок наслідує ґотичні форми та часом романські; в поєднанні з візантійськими мотивами і, навіть, мусульманськими він протиставляється класицизму. В другій стадії - історичному класицизмі, головним чином, набувають поширення історичні стилі, а всі інші архітектурні форми трактуються як безстильові.

Останнє десятиріччя XIX ст. в Європі характеризується впровадженням стильових новацій, з'являється новий стильовий напрям, відмінний від історизму, який набув неоднакових назв у різних країнах, загальновідомий під назвою модерну. Значного розвитку в архітектурі модерну країн Центральної Європи набув пошук національної своєрідності. Потрібно зазначити, що в архітектурі європейського модерну помітними були пошуки польських зодчих, які під проводом художника С. Віткевіча створили нове художнє явище - "закопанський" стиль.

Розвиток курортної забудови XIX - першої половини XX ст. у Галичині можна розглядати як процес, який свідчить про роль архітектури в ідеологічній експансії панівних культур на теренах Австро-Угорської монархії та міжвоєнної Польщі. Архітектура виступає як один із засобів асиміляції та підпорядкування інших народів шляхом нав'язування світоглядних взірців та естетичних моделей, властивих панівним націям.

Ідеологічні корені цього явища яскраво виражені у розвитку архітектурних форм "закопанського" стилю як прояву польського національного модерну. Цей стиль виводився з середовища патріотичного руху Молодої Польщі (Mlodej Polski) як реакція на розповсюдження напрямків історизму - "швейцарського" та "норвезького" стилів у карпатських курортах.

Літературно-мистецький рух Молодої Польщі почав розвиватися в Кракові у кінці XIX ст. (в ньому брали участь найвідоміші особистості епохи. Творчість у малярстві, скульптурі та архітектурі тоді була тісно пов'язана з діяльністю поетів, літераторів та критиків мистецтва. Незважаючи на те, що певні тенденції цієї творчості приходять до Галичини, переважно, з Парижа і, частково, з Відня, вона має, здебільшого, національне забарвлення.

Віра у національне відродження народу, захоплення "душею простого люду" вносить у мистецтво не лише зацікавленість фольклором, й, здебільшого на території Галичини, надає архітектурній пластиці національної та регіональної своєрідності, яка часто споріднюється з формами модерну (сецесії). "Національний" чинник, який з'являється наприкінці XIX ст. в архітектурі Центральної Європи - Німеччині, Австрії, Швейцарії і навіть Росії, на думку Т. Бронєвського, не можна ототожнювати з "закопанським" стилем. Це є споріднений напрям в архітектурі, який має інші генетичні корені.

Розвиток туристичного руху у гірських місцевостях під кінець XIX ст. також сприяв відродженню національних архітектурних традицій регіону Західних Карпат. У 1892 р. до Закопаного переселяється творець і популяризатор регіонального стилю в народному будівництві - С. Віткевіч, який у 1904 р. видав монографію "Закоп'янський стиль". У народній архітектурі Західних Карпат він бачить новий цілісний світ мистецтва, який називає "закоп'янський" стиль і намагається привернути до нього увагу польських митців і критиків мистецтва. С. Віткевіч об'єднує і синтезує в "закопанському" стилі архітектурно-просторову композицію будівлі, традиційну теслярську техніку та елементи народної архітектури. Захоплений красою форми і логічною простотою конструкції традиційної народної хати мешканців Татр - ґуралів, митець шукав в ній "прапольського" стилю, який колись, на його думку, був розповсюджений на території всієї Польщі.

Архітектор Е. Ковач (1849-1912), автор наукової праці "Закопанський" спосіб (1899), на відміну від С. Віткевіча, цікавився тільки деталями і орнаментом "закопанського" стилю. С. Віткевіч та Е. Ковач прагнули створити нову стильову форму ("закопанський" стиль) та її основи. За А. Каплуном: "Зерно стилю - в його синтетичності, оскільки як єдина форма художнього мислення стиль охоплює всі види просторових мистецтв". "Стильова форма (за А. Каплуном) - це синтетична форма мистецтва. Вона й утворює єдність системи мистецтва, яке є структурним початком утворення історичного стилю (або стилів) в мистецтві". Саме таку форму і намагалися створити польські архітектори в кінці XIX ст.

Основним ідеологічним підґрунтям "закопанського" стилю була також спроба збудувати соціальну солідарність різних верств польського суспільства на національному ґрунті на противагу впливам космополітичних ідей, які панували тоді в європейській еклектичній архітектурі історизму. Архітектура "швейцарського" та "норвезького" стилів відображала світогляд австрійської панівної верхівки. Архітектура "закопанського" стилю повинна була бути виразником світоглядних орієнтирів нової польської буржуазії, яка тільки зароджувалася у суспільстві Австро-Угорської монархії. Боротьба проти впливів інших культур на території Австро-Угорщини, а згодом і Польщі, не зводилася лише до негативного ставлення для здобутків цих культур. Необхідно зазначити, що Галичина була частиною Польської держави задовго до входження цих теренів до Австро-Угорщини, тому тут здавна відбувалося взаємопроникнення впливів Сходу і Заходу та сформувався самобутній колорит в архітектурі. Оскільки, що в Австро-Угорщині за період її існування не було створено власного архітектурного стилю, то у формуванні архітектури курортів Східної Галичини панували польські мистецькі напрямки у поєднанні з місцевими архітектурними традиціями. Важливим і суттєвим було їх засвоєння і трансформація в поєднанні з регіональною народною архітектурою.

Водночас на початку XX ст. українські художники і архітектори почали формувати власний національний стиль архітектурного модерну, який мав своєрідні самобутні національні риси. Морфологічні особливості українського архітектурного модерну початку XX ст., з одного боку, пов'язані з традиціями історизму другої половини XIX ст., а з другого -з певними впливами європейського модерну, який почав поширюватися з середини 1890-х pp. На теренах Східної Галичини на початку XX ст. "закопанський" стиль існував одночасно зі своєрідним українським народним стилем з характерними рисами карпатської дерев'яної архітектури, який став називатися українським архітектурним модерном. Об'ємно-просторові композиції будівель, зведених у "закопанському" стилі та українському модерні у Східній Галичині, були практично однаковими, оскільки базувалися на використанні архітектурних форм народного зодчества Карпат. Відмінності між ними проявлялися лише у використанні окремих архітектурних деталей та орнаментальних мотивів, а також більш агресивній пропаганді "закопанського" стилю.

Необхідно також зазначити, що народні традиції, характерні для "закопанського" стилю, які прийшли із Західної Галичини у Східну шляхом проектування і будівництва, звичайно, вже були зміненими. "Закопанський" стиль Закопаного був, очевидно, відмінним від "закопанського" стилю Трускавця тим, що, незважаючи на спільні стильові корені, мав різне національне і регіональне забарвлення. Відмінності в цьому випадку знову ж таки зводилися до архітектурних деталей та орнаментальних мотивів.

Після невдалої спроби С. Віткевіча перенести і транспонувати "закопанський" стиль у муровану архітектуру, близько 1908 р. зроблено ще одну спробу створення польського народного стилю. Цього разу за основу був узятий т. зв. "старопольський дворик" - магнатська сільська садиба з епохи пізнього бароко і класицизму XVIII - XIX ст. Звернення до образу сільської садиби було протестом проти німецького Бангофстилю (Bahnhofstil) - стилю залізничних вокзалів (станцій). Ідея "садибного" стилю швидко прийнялася у Польщі тому, що вона органічно входила у популярну тоді в Європі концепцію міст-садів. Спад популярності "садибного" стилю настав після 1925 р.

У перші десятиліття XX ст. (1910-1920 pp.) "садибний" стиль став характерним для віллової забудови курортів Галичини, зокрема Трускавця. Потрібно зауважити, що у Трускавці "садибний" стиль появляється навіть трохи раніше - в кінці XIX ст. Це було пов'язано з використанням традиційних форм народного житла карпатського регіону (етнографічний район Бойківщини) у вілловій забудові курортів. Згодом, у 1920-1930-х pp., у Трускавці з'являються функціоналістичні загалом муровані вілли з елементами "садибного" стилю.

Згідно з загально-мистецькими тенденціями 1920-1930-х pp., у забудові курортів Галичини на зміну модерну приходить функціоналізм, який займає місце історичних та народних стилів в архітектурі. Ідеологічна сутність архітектури функціоналізму заснована на відмінній від попередніх стилів загальній тезі (функція визначає форму). Функціоналізм застосовує іншу, нову будівельну технологію, пропагує інші принципи формоутворення в архітектурі, ігноруючи або применшуючи при цьому роль етнічних та інших декоративних факторів архітектурного формоутворення, властивих попереднім епохам. Абсолютизація первинності функції у практиці архітектурного проектування обертається звужуванням застосування декоративних і стилізаторських елементів у архітектурній творчості. Нові тенденції, які запанували в архітектурі цього часу, відображали нові постулати формування простору, нові методи будівельного виробництва і пов'язані з ними нові архітектурні форми. В деяких країнах, у тому числі в Україні, цей стиль мав ще другу назву - конструктивізм.

джерело матеріалу: Харчук Христина, Архітектура курортної забудови Трускавця ХІХ - першої половини ХХ ст.: Монографія. - Львів, 2008.-209с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 09 травня 2013 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):