Своєрідною об'ємно-просторовою структурою та пластик форм приваблюють пам'ятки храмової архітектури лемківської школи традиційної архітектури. Як уже зазначалося, історико-етнографічний регіон Лемківщина займав невелику територію на півночі Закарпаття. Однак ареал традиційного будівництва лемківської школи охоплює майже все Закарпаття.

Гірське населення Карпат має багато спільних рис у житті та побуті, особливо це стосується бойків і лемків, які переважно займалися землеробством. Схожим у них є і традиційне будівництво

Бойківський тип храму послужив основою розвитку церков лемківської школи. Їх інтенсивне поширення в Закарпатті відбувається на рубежі XVIII-ХІХ ст., коли в цьому краї зміцнили свої позиції римо-католицька та греко-католицька церкви. Латинізація зовнішнього вигляду церков і спричинила їх перебудови та появу над бабинцем високої вежі-дзвіниці.

Значні перебудови церков відбувалися у період з 1773 до 1806 рр. і здійснювалися вони часто за зразковими проектами, розісланими 1779 р.. За цими правилами зводилися й нові храми. успадковуючи усталені будівельні прийоми та форми, відпрацьовані багатьма поколіннями народних майстрів.

Досліджуючи лемківські храми Закарпаття Г. Логвин виділяє два типи церков цієї школи. До першого він відносить храми, в яких нава і вівтар мають завершення із зламами та високу вежу над бабинцем. Другий тип - це переважно двозрубні храми, в яких нава та вівтар мають склепінчасті перекриття та завершуються стрімкими дахами, але також з високою вежею над бабинцем. Отже, характерною ознакою лемківських храмів є динамічна композиція завершень у напрямку схід-захід від вівтаря до бабинця, над яким височить каркасна вежа.

Тенденції взаємопроникнення традицій бойківської та лемківської шкіл найвиразніше простежуються у храмових спорудах північного Закарпаття, де збереглося кілька церков, створених на основі бойківських традицій, але зовні вони мають ознаки вже лемківської архітектури. Це передусім Михайлівська церква в с. Ужок, зведена 1745 р. За планувально-просторовою структурою це тризрубний триверхий храм, де квадратний центральний зруб - нава - значно більший за зруби вівтаря та бабинця. Нава та вівтар перекриті чотиригранними наметовими верхами відповідно з двома та одним зламом. Над бабинцем влаштовану невисока каркасна вежа, яка вища за вівтарне завершення, але поступається верху нави. Широке піддашшя. що переходить в дахи вівтаря та бабинця, оперезує всю споруду. Виявлені триверхість та ритм горизонтальних членувань говорять про бойківський тип храму, але каркасна вежа над бабинцем - це жест у бік тенденцій лемківської школи.

Трансформація образу бойківських храмів із наданням їм риси лемківської школи відбувалася часто й шляхом перебудови вже існуючих споруд. Саме так сталося з Покровською церквою 1645 р. у с. Кострина, яку перевезли із с. Сянок на Львівщині у 1703 p., а пізніше, у 1761 p., над західним зрубом храму звели каркасну дзвіницю.

У сучасному вигляді Покровська церква тризрубна триверха. Середній зруб - нава - ширший за бічні, у плані наближений до квадрата, завершується чотиригранним наметовим покриттям з двома заломами. Бічні зруби також у плані наближені до квадратів. Покриття вівтаря влаштоване аналогічним способом, як і нави - чотиригранне, наметове, з двома заломами, різновисоке із завершенням нави. Над зрубом бабинця влаштована емпора та невисока вежа-дзвіниця каркасної конструкції з галереєю та чотиригранним наметовим дахом.

Незважаючи на те, що в загальній структурі споруди своєю масою виділяється середній зруб із завершенням, домінантна роль у загальній композиції храму належить вежі над бабинцем; завдяки їй створюється динамічний рух об'ємів у напрямку схід-захід. Ця динаміка посилюється ритмом горизонтальних членувань завершень та широкого піддашшя на тлі мальовничого пасма Карпатських гір.

Подібна до попереднього храму й історія церкви святого Василія в с. Сіль. Зведена у 1703 р. за бойківськими традиціями в с. Сянок церква у 1834 р. була перевезена на сучасне місце й перебудована. Зберігаючи в основі своїй первісну тризрубну структуру та наметове покриття над центральним зрубом, храм у результаті зведення над бабинцем високої вежі та перебудови дахів змінив своє архітектурне обличчя. Оновлена об'ємна композиція. що набула динамічного розвитку у напрямку схід-захід, надала споруді рис лемківських традиційних храмів.

Виплив бойківської школи храмового будівництва помітний у лемківських церквах свалявської групи, до якої відносяться Миколаївська церква в м. Сваляві (Бистрий), Михайлівська церква з с. Шелестове та Покровська церква з с. Канора.

Миколаївська церква в м. Сваляві (Бистрий) є найдавнішою порівняно з іншими. Зведена вона у 1588 р. за традиціями бойківської школи; у 1759 р. була значно перебудована і, відповідно, набула рис лемківської школи. Передусім, над бабинцем була споруджена висока каркасна вежа з підсябиттям та шестигранною банею над ним. Навколо бабинця влаштоване опасання на різьблених стовпах, дах якого впирається у вежу та поєднується з дахом вівтаря. Дахи вівтаря і нави вінчаються невеликими маківками з хрестами над ними, підкреслюючи динамічний ритм верхів від вівтаря до бабинця. Від бойківського храму збереглися лише зруби вівтаря та нави із заломами.

Архітектурно-топологічне значення Миколаївської церкви в м. Сваляві полягає в тому, що вона стала взірцем для нових храмів цієї групи зокрема для церков у селах Шелестове, Обава, Плоске, Медведівці та ін. З усіх названих церков лише храм у Сваляві вберігся на місці нового зведення. Всі інші церкви зазнали неодноразових перенесень. Так. церква XVIII ст. із с. Медведівці у 1927 р. була перевезена у м. Прагу церква села Обава - в м. Нове Праце в 1930 р. Церкви із сіп Шелестове та Плоске також переносилися, але залишилися в Україні.

Одним із найдосконаліших храмів лемківської школи є Михайлівська церква з с. Шелестове, побудована в 1777 р. У 1927 р. її перенесли до м. Мукачевого. а в 1976 р. - до Ужгорода в Закарпатський музей народної архітекіури та побуту. За планувально-просторовою структурою храм відноситься до двозрубних, тридільних, триверхих. Вівтар та нава квадратні в плані, завершуються наметовими чотиригранними верхами із заломами: над навою – три, а над вівтарем - два. На відміну від Миколаївської церкви у Сваляві, завершення нави та вівтаря в Михайлівській церкві з с. Шелестове органічніші, вони випливають із конструкції наметового покриття та акцентуються маківками. Над бабинцем, що однієї ширини з навою, височіє вежа з підсябиттям із чотиригранною барокового характеру банею над ним. Бабинець і наву оперезує розвинене опасання на різьблених стовпах, що поєднується з дахами бабинця та вівтаря. Горизонтальні членування верхів храму органічно пов'язані з динамічною композицією мас споруди, а вся форма позначена вишуканістю пропорцій.

Дещо пізніше, в 1792 p., була споруджена Покровська церква в с. Плоскому - не менш визначна пам'ятка лемківського храмового будівництва ніж церква в с. Шелестове. У 1920 р. Покровську церкву перенесли в с. Канору а ще через 50 років її перевезено до Киева в Музей народної архітектури та побуту в с. Пирогово.

Покровський храм, як і Михайлівська церква з с. Шелестове за типологічними ознаками двотрубний, тридільний, триверхий. Майже квадратна в плані нава перекрита наметовим чотиригранним верхом з двома заломами. Покриття гранчастого п'ятистінного вівтаря має два заломи. Співмірні параметри вівтаря і нави, барокові верхи, які в поєднанні з завершенням стрункої вежі над бабинцем, створюють динамічну композицію мас споруди. Аналогічно, як у Михайлівській церкві з с. Шелестове, виконане тут і опасання на різьблених стовпцях, що охоплює стіни бабинця та нави.

В інтер'єрі храму влаштовані хори та зберігся іконостас. Освітлення вівтаря здійснюється через прорізи між колодами по одному з трьох боків нижньої частини зрубу та двох - на рівні наметового покриття. Віконні отвори нави влаштовані в бокових стінах по одному маленькому внизу та по два спарених - у верхній частині зрубу, зміщеними у бік вівтаря.

До свалявської групи церков лемківської школи традиційного храмобудування слід віднести й Миколаївську церкву в с. Чорноголова. Це двозрубний тридільний храм з вежею над бабинцем та опасанням навколо бабинця та нави, з переходом у піддашшя навколо вівтаря. Суцільний похилий дах поєднує зовні вівтар і наву в масивний об'єм. Вежа над бабинцем каркасної конструкції, з підсябиттям та відкритою галереєю-аркадою, завершується барокової форми главкою. Про те, як свідчить дослідження, початково у XVIII ст. храм імовірно мав характер бойківських церков. Напис на одвірку південної стіни є доказом того, що у 1794 р. майстром М. Химичем із с. Лючки була здійснена реконструкція храму. Про наступні перебудови певною мірою свідчать відмінності застосованої деревини: якщо зруб основного остову споруди виконаний із ялинових брусів, то каркас вежі над бабинцем, конструкція даху та опасання є дубовими. Важливо звернути увагу, що характерні для бойківської школи наметові з заломами покриття над вівтарем та навою залишилися тут без змін. Відповідно не змінилася організація внутрішнього простору храму з його висотним розкриттям та поєднанням усіх приміщень через арку-виріз у стіні між бабинцем і навою.

Розгляд храмів лемківської школи продовжимо з Миколаївської церкви (верхньої) в с. Середнє Водяне - однієї з найдавніших дерев'яних церков України, що відноситься до другої групи.

За місцевими переказами. Миколаївська церква була зведена у 1428 р. На рубежі XVI-XVII ст. храм було перебудовано, в результаті збільшена висота зрубу нави та бабинця. Перебудови, що сталися близько 1760 p.. призвели до влаштування коробових склепінчастих перекрить у вівтарі та наві, надбудові вежі над бабинцем. Таким чином, храм набув сучасного вигляду.

За планувально-просторовою структурою Миколаївська церква в с. Середнє Водяне відноситься до двозрубних тридільних. Бабинець і нава тут прямокутні, однієї ширини; вівтар прямокутний, але вужчий. Обидва приміщення перекриті коробовими склепіннями; в бабинці - плоске перекриття. Невеликі заломи зрубу нави та бабинця зовні виявлені піддашшям, що оперезує по периметру всю споруду. Висока каркасна вежа над бабинцем завершується пірамідальним дахом і підсябиттям. У поєднанні зі стрімкими різновисокими дахами вівтаря та нави, вежа створює асиметричну композицію форми споруди, її динамічний розвиток у напрямку бабинця. Загалом масивні лаконічні форми створюють суворий монументальний образ споруди. Таким же суворим і лаконічним сприймається й інтер'єр храму, який дещо пом'якшується живописом чотириярусного різьбленого іконостаса, створеного у 1761 р. Давній стінопис, імовірно XVII ст., у вівтарі, наві та бабинці досить пошкоджений, зберігся фрагментарно.

Тематика стінопису визначається біблійними сюжетами. Розміщені поярусно настінні розписи колись суцільним килимом вкривали стіни. У фрагментах живопису, що збереглися зокрема в наві, проглядаються сцени "Страстей Господніх". У бабинці на стелі видніється зображення Богоматері - "Знамення". Загалом, живопис має декоративний характер, а постаті зображені в народній виконавській манері.

Дуже схожою за планувальною та об'ємно-просторовою структурою до розглянутої церкви святого Миколая в с. Середнє Водяне є Миколаївська церква в с. Колодному. Це також двозрубна тридільна споруда, де нава та бабинець однакової ширини. а вівтар вужчий. Нава та вівтар перекриті коробовими склепіннями і завершуються стрімкими дахами. Над бабинцем піднімається висока каркасна вежа з підсябиїтям. На другому ярусі бабинця влаштована відкрита галерея з виходом на хори. Із західного боку до бабинця прибудована галерея на різьблених стовпах. На рівні заломів основного зрубу влаштоване широке піддашшя, яке плавно переходить у покрівлю вівтарної частини та зливається з галереєю перед бабинцем.

Такою склалася пам'ятка в результаті декількох перебудов, що мали місце протягом трьох століть. Детально дослідивши пам’ятку, її стан та конструктивно-технічні особливості, науковці визначають принаймні три основні періоди її будівництва та перебудов. Імовірно, побудована у 1470 р. в урочищі Одарів, згодом церква була перенесена на нинішнє місце. Значні перебудови церкви сталися у другій половині XVI та наприкінці XVII ст.

Форми храму позначені монуметальністю. Це враження посилюється характером зрубу, виконаного з величезних дубових плах та фактурного покриття з дубового ґонту, так званого клину. Однак вишукані співвідношення об'ємів споруди, пластичне трактування завершень вежі та динамічна композиція об'ємів надають споруді надзвичайної привабливості.

Інтер'єр храму, з точки зору просторової організації, лаконічний і простий. Урочистий характер йому хіба що надає різьблений іконостас, поновлений у 1737 p., та стінопис. Настінні розписи, виконані у XVIII ст., покривають площини стін та склепіння нави, а також стіни вівтаря. Збереглися фрагменти стінопису і в бабинці.

Миколаївська церква в с. Колодному безумовно є унікальною пам'яткою за своїми архітектурно-мистецькими якостями. Але її значимість полягає в тому, що вона стала взірцем для будівництва інших храмових споруд закарпатського регіону. До цього типу відносяться церкви так званої хустської групи в селах Крайниковому, Сокирниці, Даниловому та Олександрівці. Найвиразнішим в архітектурно-мистецькому відношнні є Михайлівська церква в с. Крайниковому збудована у 1668 р.

За планувально-просторовою композицією Михайлівська церква в с. Крайникове повторює храм в с. Колодному. Це також двозрубний., тридільний, з високою вежею над бабинцем храм. Майже квадратна в плані нава, однакової ширини з бабинцем. перекрита коробовим склепінням. До неї прирубаний значно вужчий вівтар із склепінчастим перекриттям та стрімким дахом. Бабинець і нава об'єднані спільним дахом та піддашшям, яке охоплює і ганок-галерею з західного боку бабинця. На відміну від церкви в с. Колодному, де галерея влаштована на різьблених стовпах, ґанок у Михайлівській церкві зрубної конструкції з невеликими уступчастими вирізами в стінах на зразок бійниць.

У Михайлівській церкві помітна схильність майстра до декоративно-пластичного опрацювання окремих деталей споруди. Передусім це оздоблення порталів дверей декоративним різьбленням, що складається з мотивів "вірьовки", трикутників, розеток тощо. Явно декоративний характер із відгоміном готики має завершення над підсябиттям вежі. В інтер'єрі храму урочистість справляє іконостас, виготовлений одночасно з побудовою церкви.

За своєю композиційною структурою іконостас традиційний, чотириярусний із канонічною системою ікон. У рельєфному різьбленні каркаса переважають мотиви виноградної лози.

Серед найдавніших церков хустської групи є Успенська церква в с. Новоселиця, яку ймовірно було збудовано між 1654-1656 pp.. У цьому невеличкому храмі продовжується розвиток ідеї просторової організації храмів лемківської школи, започаткованої в Миколаївській церкві с. Колодного. Це також двозрубна, тридільна, з високою вежею над бабинцем споруда. Прямокутні бабинець і нава однієї ширини. вівтар вужчий, також прямокутний; його покриття органічно переходить у піддашшя, а масивний дах нави та бабинця завершується об'ємом вежі, створюючи досить динамічну композицію форми у напрямку схід-захід. Вежа над бабинцем завершується підсябиттям з відкритою галереєю та високим, готичним за пластичною стилістикою, шпилем. Покриття дахів храму дубовим ґонтом додає споруді композиційної цілісності й образної монолітності.

У храмі вражають широкі обрамлення дверних прорізів бабинця. Виконані з широких дубових колод, одвірки зберегли декоративне різьблення з мотивами "вірьовок" і солярних знаків.

В інтер'єрі нави перекритому склепінням зрубної конструкції з невеликими боковими заломами, особливу увагу привертають фрагменти уцілілих настінних розписів, виконаних, імовірно, у другій половині XVII ст., митцями галицької школи. Краще за інші збереглася в церкві композиція "Страшний суд". Як свідчить напис під розписом його виконав у 1662 р. раб Божий Юрій Петришин. Збережена пам'ятка сакрального стінопису дає уявлення як про високий виконавський рівень митця, його обізнаність у рисунку та пропорціях людського тіла, так і в тональному моделюванні форми. Досить помітним у розкритті біблійних оповідей є недотримання народним майстром богословських канонів, бо типаж розписів тут явно запозичений з місцевих жителів, а їх зображення спрямоване на виявлення вад повсякденного життя.

Ще один храм хустської групи - церква святої Параскеви в с. Олександрівка. Сучасний вигляд храму склався в середині XVIII ст. Дата 1753 р. засвідчує останню перебудову церкви. Від попередньої споруди схоже зостався лише зрубний остов і відповідна його традиційна схема планування, в якій бабинець та нава рівноширокі, а вівтар вужчий, наближений до квадрата.

Наступна перебудова безумовно виконувалася майстром досвідченим і вишуканого смаку. Розвиваючи форму храму в традиціях школи, він прибудовує до бабинця галерею-ганок на різьблених стовпцях та поєднує його піддашшям з іншими об'ємами споруди, а також надбудовує над бабинцем вишуканої пластики високу вежу увінчану підсябиттям зі стрімким шпилем і чотирма грибоподібними вежками.

В інтер'єрі храму первісний традиційний устрій зберігся краще, хоч у стіні між бабинцем та навою вже в середині XIX ст. був влаштований виріз-арка, який об'єднав простір цих двох приміщень. У середині XIX ст. передусім впадає у вічі чотириярусний іконостас із соковитим різьбленням, виконанні! за канонами християнської Церкви. Імовірно, він відноситься до кінця XVII - початку XVIII ст. У зв'язку з обмеженою шириною нави, членування іконостаса по горизонталі дещо звужені, і відповідно постаті апостолів по вертикалі мають видовжений характер. У той же час така конфігурація членування візуально збільшує висоту простору нави, що завершується дещо присадкуватим склепінчастим покриттям.

У храмі святої Параскеви зберігся також і настінний живопис із зображеннями сцен, що присвячені християнським святим та празникам, і на теми біблійних оповідей. Стінопис виконаний у 1779 р. Стефаном Маляром Теребельським, як свідчить напис над дверима нави.

Однією з давніх церков хустської групи є й Миколаївська церква в с. Сокирниця. Побудований на початку XVII ст. у с. Шашвар, храм згодом переносять у с. Сокирницю і в 1770 р. суттєво перебудовують. Від попередньої споруди залишилися дубові зруби трьох основних об'ємів - бабинця, нави та вівтаря. У результаті перебудови зруби вівтаря та нави отримали склепінчасті перекриття; перед бабинцем був влаштований ґанок з галереєю над ним, поновлені дахи та піддашшя, а також над бабинцем спорудили високу вежу, увінчану підсябиттям з високим шпилем.

Таким чином, у результаті перебудови церква набуває традиційних ознак лемківської школи й визначається як двозрубна, тридільна, одноверха, тобто з вежею над бабинцем. Отже, історія храму становить науковий інтерес щодо генези форм традиційного храмобудування, зокрема лемківської школи.

До типу церковних споруд, розвиток об'ємно-просторової структури яких було започатковано в Миколаївському храмі с. Колодного і розвиненого в хустській групі, відноситься й церква святого Миколая в с. Данилове.

У плані цей храм традиційно двотрубний, тридільний; бабинець та нава прямокутні, однієї ширини, вівтар вужчий, також прямокутний. На продовженні зрубу бабинця із західного боку влаштовано закритий ґанок з невеличкими фігурними прорізами, а над ним - вишуканих форм відкриту галерею. Нава, бабинець та галерея поєднуються масивним двосхилим дахом, з якого над бабинцем виростає струнка вежа з підсябиттям, увінчана височезним шпилем та чотирма мініатюрними вежками на кутах дашка. Таким чином, створюється композиційна динаміка об’ємів споруди від вівтаря до бабинця. Цей динамічний рух досить пропорційно побудованої форми посилюється ще й горизонтальною лінією, розлогим піддашшям та крутосхилом, на якому височіє храм.

Сформований у Колодному, Крайниковому та інших селах тип храму наприкінці XVIII ст. поширився й на інші території Закарпаття, зокрема на район Міжгір'я, де в поєднанні з традиціями бойківської школи храмового будівництва склався дещо відмінний тип лемківських церков, які дослідники відносять до окремої підгрупи. Серед них особливо заслуговує на увагу Миколаївська церква в с. Ізки, Введенська церква в с. Буківець та Святодухівська церква в смт Колочава.

Миколаївська церква в с. Ізки побудована у 1798 p., за планувально -просторовою структурою - тризрубна. До центрального, майже квадратного в плані зрубу - нави - прирубані прямокутні бабинець і вівтар. Нава та вівитар перекриті коробовими склепіннями і завершуються стрімкими дахами з невеликими маківками на причілках. До бабинця прилягає двоярусна галерея, яка на другому рівні обходить його з трьох боків. Завершується бабинець високою вежею з бароковою банею, утворюючи динамічну композицію об'ємів, характерну для лемківських храмів. По периметру всю споруду оперезує піддашшя.

Серед об'єктів сакрального облаштування інтер'єру Миколаївського храму виділяється чотириярусний іконостас XVII ст. з вишуканим рельєфним різьбленням. Живопис ікон виконаний з великою майстерністю і впевненою рукою. Живопис ікон лаконічний, побудований на контурному окресленні постатей, в образах яких увічнені прості люди, близькі народному майстру.

Аналогічною за планувальним і просторовим вирішенням до Миколаївської церкви є Введенська церква 1808 р. в с. Буківець. Дата будівництва храму зафіксована на одвірку. Бабинець, нава та вівтар прямокутні. В об'ємі споруди виділяється центральний зруб, перекритий коробовим склепінням. Стрімкий дах нави поєднаний із бабинцем; дах вівтаря значно поступається за масою. До бабинця прилягає двоярусна галерея, а над ним височіє каркасна вежа, що завершується відкритою галереєю та бароковою банею. Піддашшя на кронштейнах, утворюваних випусками вінців зрубу, оперезує храм і разом з лініями дахів, членуваннями вежі створюється динамічний ритм об'ємів споруди.

Святодухівська церква в смт Колочаві побудована майстром Ф. Гекка в 1795 р. Це двозрубна тридільна споруда з гранчастим вівтарем. Від розглянутих вище храмів відрізняється передусім більш стрункими пропорціями вежі над бабинцем, що виростає з масивного стрімкого даху, поєднуючого об'єм нави та бабинця з галереєю. Суцільне покриття дахів, піддашшя та стін ґонтом посилює враження цілісності форм споруди та її масивності.

Поряд із церквою одночасно була споруджена дзвіниця. Це квадратна в плані двоярусна каркасної конструкції споруда, завершується відкритою галереєю та банею над нею. Нижній ярус дзвіниці має опасання.

Серед храмів лемківської школи, що відносяться до міжгірської групи, чи не найдавнішою є церква Різдва Богородиці в с. Пилипець. За типологічними ознаками храм, зведений у 1780 p.. відноситься до двотрубних, тридільних, де бабинець та нава рівно широкі, а вівтар вужчий. Вся зрубна основа храму ховається під стрімким масивним дахом, з якого над бабинцем виростає витончених барокових форм висока вежа. Монументальний образ споруди посилюється широким піддашшям на фігурних кронштейнах.

За архітектурно-пластичним вирішенням дуже схожою до розглянутої вище церкви в с. Пилипець є храм святого Миколая в с. Присліп, зведений у 1797 р. Проте за планувально-просторовою структурою суттєва відмінність їх полягає у тому, що храм святого Миколая є тризрубним, а не двозрубним та тридільним. Отже, як в ужоцькій, так і в міжгірській групі храмів лемківської школи відчутний відголосок традицій бойківської школи храмобудування.

Отже, як бачимо, лемківська школа характеризується значним розмаїттям храмових споруд, що стало наслідком регіональних і часових впливів. Лемківська школа традиційного храмобудування виявилася консервативною щодо збереження більш давньої двозрубної структури церковних споруд. При цьому зробила значний крок у розвитку каркасної системи зведення церковних будівель. З галицьким традиційним храмобудуванням лемківські церкви споріднює широке застосування сакрального стінопису, а про бойківський вплив свідчать наметові із заломами покриття дахів. Серед спільних традицій галицької, бойківської та лемківської шкіл залишається стійкою тридільність храмових споруд і загальна тенденція застосування горизонтальних членувань об'ємів.