Мене мамка породила коло сіяночки
Та дала ми файний голос лиш до співаночки.
Ой як собі заспіваю, голосом поведу,
Так сі д мині хлопці сходіт, як пчоли до меду.
Ой як собі заспіваю, голосом поводжу,
Так сі д мині хлопці сходіт, як на Службу Божу.
Ой як собі заспіваю, голосом покочу,
Та не так вас, хлопці, люблю, як сі з вами дрочу.
Ой співаю, не гадаю, потий маю волю,
Потий жура не лоточит головоньку мою.

Мене мамка віддавала та й наказувала:
Аби-с, доню, співаночки не позабувала.
Як їм прийшла до свекрухи, стала на порозі,
Розгубила-м співаночки на гладкій дорозі.
Ой боднарю, боднарочку, як ті файно прошу:
Зроби мені коновочку, най співанки ношу.
Співаночки мої любі, де я вас подіну,
Хіба я вас, співаночки, горами посію.
Ви будете, співаночки, горами співати,
А я буду, молоденька, за вами плакати.
Ой як мені гаразд буде, я вас позбираю,
А як мені біда буде, я вас заховаю.

Співаночки мої любі, цвіту рожевого,
А то вас я віложила з жєлю великого.
Ой не того я співаю, що ми воли в плузі,
Але того я співаю, що ми серце в тузі.
Ой не того я співаю, що сі гаразд маю,
Але того я співаю — журу забуваю.
Ой співаю, не гадаю, ніби веселюсі,
Маю тугу на серденьку, лиш не признаюсі.

Співала би-м співаночки, самі коротенькі,
Любила би-млеґіники, самі молоденькі.
Співала би-м співаночки, казала би-м: гоя,
Якби-м знала, мій миленький, що я буду твоя.
Співала би-м співаночки, казала би-м: ту-ду,
Якби-м знала, мій миленький, що я твоя буду.
Ой най собі заспіваю двома голосами,
Один голос піде полем, а другий лісами.
Ой най собі заспіваю то сеї, то тої,
Ніхто мені чести не даст, як не маю свої.
Ой най собі заспіваю та най собі вівкну,
Може, богач одуріє, даст за мене дівку.

Заспіваймо, товаришко, двома голосами,
Може, мемо в одній хаті вкупі невістками.
Ой ти будеш Василиха, а я Михайлиха,
Не буде нам, товаришко, ні біди, ні лиха.
Ой якби ми з товаришков ще рік походили,
Ми би гори та й долини співанками вкрили.
Ой якби ми з товаришков ще рік погуляли,
Ми би гори та й долини співанками вбрали.
Голосочку мій тоненький, то-м ті потопила,
А любку мій солоденький, то-м ті полюбила.
Голосочку мій тоненький, пущу ті, не йму ті,
А любку мій солоденький, то не забуду ті.

Чи ви чули, люди добрі, таку новиночку:
Заспівали серед села хлопці співаночку.
А вни її заспівали веснєної днини,
Рознеслисі голосочки в гори та долини.
Ой чому ви, леґіники, та й не співаєте,
Чи голосу не маєте, чи сі встидаєте.
В Станіславі у касарни побиті клиночки,
А там наші з товаришем любі співаночки.
Не дивуйтесь, люди добрі, що я співаничка,
Моя мамка від співанок була ремісничка.
Моя мамка голос мала та й файно співала
Та й ці любі співаночки мені передала...