Фото з видання Дерев`яні Храми Українських Карпат, Прибєга Л. В.
Значні лісові ресурси карпатського регіону з давніх-давен сприяли розвитку дерев'яного будівництва у цьому краї основою створення будівель тут став зруб - конструктивна система зведення стін споруд з колод чи брусів, укладених одна на одну й з'єднаних на кутах. Утворювалася таким чином кліть-зруб. Квадратний чи прямокутний зруб, перекритий двосхилим або наметовим дахом, і став основою формування храмових споруд. Три зруби, укладені в напрямку схід-захід, з яких середній зруб за параметрами більший, утворюють класичний тин української тризрубної церкви з відповідними приміщеннями - вівтар, пава, бабинець. У разі, коли до середнього зрубу з південного і північного боків прирубували ще по одному зрубу, то утворювався п'ятизрубний, або хрещатий храм.
 
Зберігаючи віками традиційну планувальну структуру, народні майстри постійно вдосконалювали конфігурацію плану; поліпшували пластичні якості архітектурної форми церковних споруд. З часом форма бабинця та вівтаря стає гранчастою, п'ятистінними зводять і бокові відгалуження хрещатих храмів Але основним засобом досягнення розмаїття об'ємно-просторового вирішення храмових споруд стає характер завершень, їх пластичне трактування та кількість. Важливим сталому розвитку форм завершень храмів стає перехід від пірамідального наметового верху до ступінчастої системи, утворюваної чергуванням зрізаних пірамід і невисоких четвериків або так званих заломів, а в подальшому й перехід від четверика до восьмерика за допомогою влаштування парусів (пандатив) на кутах четверика. Отже, створювалася ціла низка варіацій завершень квадратного чи восьмигранного зрубів: чотиригранний наметовий верх; чотиригранний наметовий верх із заломами на четверику; восьмигранний наметовий верх на четверику з парусами, восьмигранний наметовий верх на восьмерику із заломами та ін. Варіантність завершень збільшувалася й за рахунок кількості заломів.
 
Безумовно, процес формування архітектури храмових споруд карпатського краю відбувався не ізольовано від інших регіонів України Як свідчать історичні документи та дослідження давніх пам'яток, повсюдно у XVI ст. на теренах України зберігаються ще архаїчні пірамідальні форми завершень.
 
Простежуючи еволюцію історичного розвитку форм українських дерев'яних церков, з урахуванням їх планувальної організації та характеру завершень, Г Логвин у свій час запропонував класифікацію традиційних дерев'яних храмів з поділом їх на три групи. До першої групи віднесені тризрубні безверхі (дахові), або хатнього типу церковні споруди. Другу групу становлять тризрубні одно-, дво- та триверхі храми. Третя група - це хрещаті в плані п'яти- і дев'ятизрубні церкви з одним, трьома, п'ятьма чи дев'ятьма верхами.

Така класифікація загалом узгоджується з типологією традиційних храмових споруд карпатського регіону, хоч і потребує деякого уточнення. Передусім, мається на увазі відсутність у наведеній вище класифікації двозрубних та двозрубних тридільних храмів. Але, як свідчать дослідження, у Карпатах двозрубні храми зводили ще в XVII ст. і здебільшого були перебудовані; збереглися тут до наших днів двозрубні тридільні храми. На підставі історичних джерел і матеріалів польових досліджень І. Могитичем запропонована така класифікація традиційних українських церков:
 
1.    двозрубні - дахові, одно- та двоверхі;
2.    тризрубні та двозрубні тридільні - дахові, одно-, дво- та три-верхі;
3.    хрещаті у плані - одно-, три-, п'яти- та дев'ятиверхі.
 
Наведені класифікації, виконані на підставі аналізу планувальної та просторової організації церков, свідчать передусім про розмаїття храмових споруд, створених народними будівничими.
 
Урізноманітнення форм та пластичного вирішення українських традиційних храмів і карпатських зокрема досягалося ще й стилістичним трактуванням верхів, влаштуванням опасань, піддашків, галерей, ґанків тощо.
 
У процесі створення нових споруд, з накопиченням досвіду розвивалися й ускладнювалися не лише зовнішні форми храмів - збагачувалася й організація внутрішнього простору. Канонічна тридільна система планування храму - бабинець, нава, вівтар - з часом розширюється за рахунок збільшення кількості приміщень,  зокрема, над бабинцем (інколи з частковим напуском над простором нави) зводяться хори, у багатьох випадках з виходом на відкриту галерею, влаштовану навколо західного зрубу, - так звану емпору. До вівтаря з південного та північного боків часто прибудовували або споруджували одночасно зі зведенням церкви невеличкі допоміжні приміщення ризницю або дияконник.
 
Традиційно обумовленим було й розміщення дверей та вікон. Основний вхід до храму влаштовували в західній стіні бабинця. Винятком є буковинські церкви, в яких вхід до бабинця розміщувався з південного боку. Інколи у храмі могли бути другі вхідні двері - з південного боку нави. Невеличкі віконні отвори дія освітлення нави влаштовувалися, як правило, над опасанням з південного та північного боків, а вівтаря - ховалися під піддашшям.
 
Важливе значення для організації інтер'єру храму мало також об'єднання через арки-вирізи внутрішнього простору нави, бабинця та бічних приділів. Таким чином, уже з вхідних дверей бабинця через арку-виріз у західній стіні нави розкривався висотно побудований простір центрального зрубу з іконостасом між навою та вівтарем.
 
Наведена типологічна характеристика дерев'яних храмів, створених народними майстрами, певною мірою є загальною і не стосується регіональної своєрідності храмової архітектури Карпат. Але архітектурно-будівельні традиції формувалися в конкретному соціально-культурному та природному середовищі. Носіями і хранителями цих традицій були місцеві будівничі та громада, орієнтована на усталені зразки. Тож місцевий колорит народної архітектурної творчості не міг не позначитися на характері відповідних храмових споруд.
 
Як уже зазначалося вище, історико-етнографічного аспекту типологічної характеристики церков Карпат зокрема торкалися у своїх дослідженнях Г. Логвин, П. Юрченко, І. Могитич, П Макушенко  та ін. Базуючись на цих дослідженнях, вкажемо на такі школи традиційної храмової архітектури гірської частини і підгір'я Українських Карпат, як галицька, бойківська, лемківська, гуцульська та буковинська.
 





Схеми з видання Дерев`яні Храми Українських Карпат, Прибєга Л. В.
Галицькі храми тризрубні триверхі. Вони характеризуються розмаїттям архітектурно-пластичного вирішення, що досягається передусім за рахунок варіативності форм зрубів, які в плані можуть бути квадратними чи прямокутними; зі зрізаними кутами - гранчастими або ж складати певну комбінацію квадратних чи гранчастих. Завершення храмів шоломоподібні, здебільшого восьмерики на четверику з маловираженими одним чи двома заломами. Галицькі церкви мають розвинені опасання або піддашшя та суцільне покриття дахів і стін ґонтом.
 
Ознакою бойківських тризрубних триверхих храмів є каскад горизонтальних членувань високих верхів, що досягається системою заломів. Виключно квадратні або прямокутні в плані зруби бабинця, нави та вівтаря завершуються четвериками чи восьмериками на четвериках із заломами. Причому завершення бічних зрубів помітно поступаються висоті центрального зрубу за рахунок меншої кількості заломів. Характерне влаштування розвиненого піддашшя, інколи опасань перед входом та емпори над бабинцем.
 
Лемківські церкви двозрубні тридільні, бабинець і нава в них однієї ширини, а вівтар - вужчий Над бабинцем височіє каркасної конструкції вежа. Відповідно для храмових споруд характерна динамічна композиція об'ємів у напрямку схід-захід.
 
Розглядаючи лемківський тип храмів, дослідники поділяють їх на дві групи. До першої відносяться церкви, в яких нава та вівтар мають чотиригранні наметові завершення з одним-трьома заломами. Храмові споруди лемківської школи другої групи також двозрубні тридільні. Але на відміну від попередніх, середній та східний зруби, відповідно нава та вівтар, перекриті коробовими склепіннями і завершуються стрімкими похилими дахами. Висока каркасна вежа над бабинцем тут також домінує в композиції об'ємів і надає споруді динамічного розвитку.
 
Гуцульські традиційні храми, як правило, хрещаті, п'ятизрубні, одноверхі. Завершення квадратної в плані нави восьмигранним наметовим покриттям здійснюється через восьмерик на четверику, вівтар та бокові приділи перекриті коробовими склепіннями і завершуються двосхилими дахами. Широке піддашшя, що оперезує всю споруду по периметру, утримується кронштейнами, утворюваними випусками вінців зрубу.
 
Для буковинської школи характерні дахові тризрубні храми, в яких нава квадратна в плані, а бабинець і вівтар однієї ширини. дещо вужчі центрального зрубу Завершення зрубів у більшості випадків мають дуже низенькі наметові верхи, але вони завжди сховані під масивним дахом із розлогими виносами стріхи, лише маленькі маківки на гребені даху нагадують про існування верхів Зовні така споруда схожа за силуетом на традиційну хату. Тому буковинські церкви інколи називають храмами хатнього тину.
 
На церковному подвір'ї повсюдно в Карпатах, хіба що частково крім ареалу поширення лемківських храмів, споруджували дзвіниці. Основою розвитку їх об'ємно-просторової структури, безумовно, були оборонні споруди. Характерною для українського церковного будівництва є двоярусна, квадратна в плані дзвіниця. Перший ярус зрубної конструкції - кліть з перекриттям - використовувався як комора для зберігання церковного начиння. Другий ярус - відкритий, каркасної конструкції - призначався для встановлення дзвонів. Розповсюджений ще один тип дзвіниці, коли перший і другий яруси - каркасні В одних випадках кожен ярус шалювався і використовувався як приміщення, в інших - залишався відкритим. З розвитком церковного будівництва збільшувалась і висота дзвіниці, і кількість ярусів.
 
Оскільки дзвіниці споруджували поряд з церквами і, як правило, одночасно, то й їхня архітектура, характер завершень, стильові риси в основному аналогічні храмовим, але мають свої регіональні відмінності. Отже, слід уточнити архітектурно-типологічні особливості дзвіниць досліджуваного карпатського регіон).
 
Дерев'яні дзвіниці не залишалися поза увагою таких дослідників народного зодчества, як Г. Логвин та П. Юрченко, але найґрунтовніше розглянуто дзвіниці Українських Карпат у працях І. Могитича та П. Макушенка. Саме ці науковці звертають увагу на своєрідність дзвіниць гуцульської, бойківської, лемківської та інших шкіл традиційного будівництва.
 
Характер оборонної архітектури найяскравіше проявляється в галицьких дзвіницях. Споруджували тут переважно двоярусні дзвіниці, де нижній ярус був зрубної конструкції, а верхній - каркасний з підсябиттям та чотирисхилим дахом. Також зводили на Галичині багатоярусні дзвіниці каркасної конструкції Двоярусні дзвіниці з нижнім ярусом зрубної конструкції та піддашшям були поширені й на Бойківщині. Верхній каркасний ярус з відкритою галереєю міг мати різні конфігурації завершення: четверик на четверику, восьмерик на четверику або восьмерик на восьмерику.
 
У храмовому будівництві лемківської школи дзвіниці розміщувалися над бабинцем церкви. Відповідно дзвіниць, що стоять окремо, збереглося тут досить мало. Серед тих, що уціліли, - переважно споруди двоярусні, каркасної конструкції, шальовані Нижній ярус за рахунок розширення має піддашшя, а верхній - відкриту галерею з чотирисхилим дахом.
 
Для Гуцульщини характерні двоярусні дзвіниці з нижнім ярусом зрубної, а верхнім - каркасної конструкції з галереєю та верхом восьмерик на четверику або восьмерик на восьмерику. На першому ярусі за рахунок випуску верхніх вінців зрубу влаштовували широке піддашшя.
 
Буковинські дзвіниці невеличкі, двоярусні, каркасної або змішаної конструкції: перший ярус зрубний, а верхній - каркасний з чотирисхилим дахом.
 
При певних регіональних відмінностях архітектурно-пластичного вирішення традиційних дерев'яних дзвіниць спільною рисою їх є образна монументальність та відгомін традицій оборонних споруд далекої минувшини.
 
Отже, ми ознайомилися з типологічними особливостями споруд традиційного храмобудування, що мали поширення на теренах Карпат. Залежно від природних, історичних, соціальних та інших факторів у кожному історико-етнографічному регіоні краю сформувалися й набули поширення певні типи храмових споруд.
 
Зберігаючи в основі своїй загальнонаціональні риси традиційної церковної архітектури, створені народними майстрами храми та дзвіниці карпатського краю характеризуються регіональною своєрідністю планувального та об'ємно-просторового вирішення.

джерело матеріалу: Прибєга Л. В., Дерев`яні храми Українських Карпат. - К.: Техніка. 2007. - 168 с.: іл. - (Нац. святині України) - Бібліогр.: с. 168
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 27 листопада 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):