Фото ZIKу
Церква Введенія во храм Богородиці у приділі Юріївської – не менш вражаюча. Скоп розповідає: «Що ми тут маємо? Це незалежна додаткова церква. Там Юрія, тут – Введенія во храм Богородиці. Абсолютно незалежна маленька церковця зі своїм іконостасом. Площа десь 4×4 м2. Тут теж тодішні дрогобичани намальовані.

Це вже початок XVIII ст. Стінопис присвячений трьом Синайським горам та усім біблійним перипетіям, що були з тими горами пов’язані. Ще дуже цікавий момент – от є монастир св. Катерини намальований – він реально існує і точно такий, як на стінописі».

Точне змальовування зовнішнього вигляду монастиря Скоп пояснює тим, що для художників було справою честі правдиво відтворити дійсність: «Ціль у художника була не така, як зараз, коли заходиш у церкву, але тебе нічого не зачіпає. Натомість ти заходив і реально бачив своє життя, переповнене Богом. У стінописі повно таких деталей. Ось, наприклад, переслідують на втечі з Єгипту Богородицю опришки, лісові браття. Певно, собі думають, якась багатенька, зараз касу загребемо і все! (сміється). Але це свідчить, що тут опришків не любили. От маєш реальний документальний факт».

Як у Вірменській церкві Львова всіх дивують знаки Зодіака у стінописах, так у дрогобицькій Введенія во храм є свій міфічний момент – персоніфіковані пори року.

Скоп розповідає: «Це теж унікальна штука. Дивись, тут написано: «Літо рве ябка» і намальований збір урожаю.

 

У стінописах використовується жива розмовна українська мова
На цьому сюрпризи розписів церкви Введенія не закінчилися: «А ще дивися, – каже художник, – бачиш, верблюди намальовані. І львівські номери автомобільні на верблюдах!».

А далі пояснює, задоволено і по-змовницьки усміхаючись: «Це карта! Зверху стінопис, всі-всі малюнки пронумеровані. Шукаєш номер і читаєш. Карта або переказує сюжет, або тлумачать терміни як словник. От читай: «Бейрут – то єсть Єгипет, велике місто фараонів» – це якщо ти не знаєш, що таке Бейрут. Наступне «Де ангели тіло св. Катерини на гору несли» – це вже пояснення сюжету. Це все – мова місцевих жителів. Коли хтось каже, що вчили виключно старослов’янську – люди говорили і вчились читати не так. Ось глянь: «Мойсей море Червноє розєденив жидам». І так всюди».

Розписи завдяки своїй детальності і відповідності тодішнім реаліям, розкривають і єврейське питання. Лев Скоп пояснює: «Ось тут старозавітні старійшини Мельхісадек і Авраам. Вони багато зодягнені, на головах – тюрбани. Знову ж таки, тюрбани носили модники. Цей головний убір був дуже популярним у Флоренції, усій Європі. І в тюрбанах ходили євреї, які тут жили. В Німеччині їх заставляли носити жидівський одяг, як в гетто. Ковпаки, а на грудях – жовта зірка, щоб зразу було видно, хто то пішов. У нас ходили як хотіли, були в достатку. Їм був ближчий схід, тож носили тюрбани. Тому так зображені два равини, старійшини – Мельхісадек і Аарон. До речі, зараз абсолютно ніхто Мельхісадека не малює, Аарона ніхто не малює. Просто копіюють у греків. У Візантії не було такого культу саме цих постатей».

джерело матеріалу: http://ridna.ua/p/chudesa-i-chudasiji-drohobytskyh-derevyanyh-tserkov/
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 11 грудня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):