Однією з характерних особливостей традиційного храмового будівництва є та обставина, що храм завжди сприймався людьми як витвір духовний. Глибоке духовне коріння народного творення особливо яскраво проглядається в дерев'яних храмових спорудах Карпат. Сформовані колективною думкою церковної громади та реалізовані талантом народних майстрів, давні храмові споруди, що дійшли до наших днів, не лише вберегли архітектурно-будівельні традиції, але й випромінюють внутрішній світ людей певної історичної доби, їх світогляд і мистецькі уподобання. Тож загальна картина дерев'яного храмового будівництв на теренах Карпат була б неповною без окреслення християнських канонів облаштування храмів та засад їх одухотворення.
 
Духовне зачаття храму розпочиналося з визначення громадою місця будівництва та його освячення. Вибирали найбільш естетично виразні та домінантні у довкіллі, позначені пам'яттю предків та історичних подій.
 
Традиційний храм, його форма - закономірне явище народної культури і людської духовності. Віками напрацьований досвід дерев'яного будівництва, осяяний християнським віруванням, став основою розвитку просторово-висотної композиції українських храмів У самих формах храмових споруд, їх планувально-просторової організації, навіть на початкових етапах храмобудування простежуються ознаки сакральності. Висот не розкриття внутрішнього простору храмових споруд створене конструктивною логікою наметових завершень, символізує модель всесвіту й вознесіння на небо Ісуса Христа - Царя Небесного Вседержителя або грецькою мовою - Пантократора.
 
Згідно з канонами християнської літургії сформувалася й функціональна структура християнських храмів - спочатку дводільний, а опісля - тридільний, тобто поділ храму на три приміщення - вівтар, наву та притвор (бабинець), призначені відповідно для священнослужителів, моління віруючих та оголошених (тих, хто готується до хрещення).
 
Святеє святих храму є вівтар, що розташований на кілька сходинок вище нави і відділений від неї іконостасом Сюди вхід дозволений виключно священнослужителям. Посередині вівтаря, на осі Царських врат, міститься престол, якому відведена особлива роль у духовному, або сакральному облаштуванні храму. Престол є основою богослужіння й символізує Гроб Господній, а храм з віруючими в такому разі має сприйматися як увесь світ.
 
На престолі зберігаються напрестольний хрест з розп'яттям, Євангеліє, свічі, потир (чаша на високій ніжці, призначена для євхаристійного вина, що з неї причащаються священнослужителі та миряни), дискос (тарілка на підніжку, призначена для євхаристійного хліба-проскури), звіздиця - символ віфлеємської Зорі (призначена для накриття дискоса), копіє (ніж, подібний до списа, для розрізання проскомідійних проскур), ложечка для причащання та інше святе начиння, необхідне для звершення таїнства Євхаристії (причастя).
 
За давнім звичаєм під престол інколи закладалася скринька з частинками нетлінних мощей святих чи мучеників, іменем яких освячували храм. Престолу завжди надавали вишуканого мистецького опорядження, і він разом з ритуальними предметами сяяв позолотою та сріблом, а літургійні дійства, що відбувалися навколо нього, мали означати перемогу світлих сил.
 
Головним священним атрибутом християнського культу, ритуальним предметом богослужіння і знаком християнських церков є хрест, що символізує перемогу життя над смертю, торжества добра і світла над злом і темними силами. Тому зведення храму завершувалося встановленням хрестів. Сакральна значимість хрестів, що вінчали верхи храмів, виявлялася завжди ще й мистецькою довершеністю - їм надавали витонченої пластики форм, покривали позолотою. Тож навіть проходячи повз святий храм, люди молилися, віддавали уклін Всевишньому, вшановували творіння будівничих.
 
Сакралізація храмової споруди, починаючи із закладання престолу та встановлення хрестів на верхах церкви, пов'язана з наданням їй імені святого чи назви християнського свята. Освячення храму відбувалося в день відповідного празника і в подальшому щорічно ця подія відзначалася церковною громадою як храмове або престольне свято. Варто зазначити, що по всюдно на теренах України посвята храму, тобто його найменування, вирішувалася передусім церковною громадою, а не духовною владою.
 
Найчастіше храм зводили на честь свят, пов'язаних зі звеличенням і прославленням Ісуса Христа. У карпатському краї досить поширеними є храми Різдва Христового, Богоявлення, Стрітення, Воскресіння, Преображення, Вознесіння та ін. Значне місце посідають назви храмів, освячені на спомин Богородиці - Пречистої Діви Мари, як наприклад, Благовіщення, Успіння та ін.
 
Чимало назв храмів пов'язані з пам'яттю про шанованих у народі святих і великомучеників. Наприклад святого Миколая, святого Юрія, святої Параскеви, святого Василія, святих апостолів Петра і Павла, святого Андрія, святої Варвари та ін. Культ свят Покрови та Трійці в Україні також сприяв відповідному освяченню численних храмів.
 
Отже, освячення храму на честь святого чи християнського празника - це один із важливих актів одухотворення церковної споруди З іменем святого чи свята храм для віруючих набував значення сполучної ланки між земним життям і небесним, між людиною і Все вишнім. Зведення й освячення храму на честь конкретного святого означало і прийняття церковною громадою через відповідний духовний образ покровительства та заступництва святої постаті.
 
Чи не найважливіша роль у сакралізації внутрішнього простору храму, його духовному наповненні відводилась іконам та іконостасу як системі ікон. Але щоб сучаснику збагнути образно-символічне значення іконостаса, зрозуміти його духовну сутність і оцінити мистецький рівень, необхідно хоч би побіжно торкнутися змісту головних свят, запропонованих християнською Церквою на спомин біблійних оповідей про Боговтілення та Спасіння.
 
Найголовнішим святом церковного рокує Пасха, або Воскресіння Господа Ісуса Христа. Ще це свято в народі називають Великдень. Святкування Пасхи пов'язане з євангельськими подіями воскресіння із мертвих розіп'ятого на хресті Ісуса Христа.
 
До найважливіших дванадесятих християнських свят після Пасхи відносяться Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Різдво Христове, Хрещення Господнє, або Богоявлення, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресвяті Богородиці, Вхід Господній в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Зішестя Святого Духа, або Трійця, Преображення Господнє, Успіння Божої Матері.
 
Свято Різдва Христового припадає на 7 січня (25 грудня за старим стилем) і прославляє народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Богоявлення, або Хрещення Господнє (Водохреще) святкується 19 січня. За євангельським переказом, у цей день сталося хрещення Іоаном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордан. Стрітення Господнє відзначається на спомин про принесення Дівою Марією Ісуса Христа на 40-й день після народження до Єрусалимського храму.
 
В основу свята Благовіщення (7 квітня) покладена блага звістка архангела Гавриїла Діві Мари про народження Нею божественного Немовляти - Спасителя роду людського. Вхід Господа до Єрусалиму, або Вербна неділя символізує зустріч Ісуса Христа як Спасителя. На 40-й день після Пасхи, у четвер, християнська Церква відзначає свято Вознесіння Господнє, яким вшановується подія, описана в Євангелії про воскресіння та вознесіння Ісуса Христа на небо.
 
Свято Успіння Пресвятої Богородиці, або за народною назвою - Пречиста, припадає на 28 серпня. Відзначається на спомин про відхід Божої Матері від земного життя. 21 вересня християнською Церквою відзначається свято Різдва Пресвятої Богородиці, пов'язане з народженням Діви Марії.
 
На честь цих свят у карпатському краї, як і повсюдно в Україні, зведено та освячено досить багато храмів. Чимало й інших свят, зокрема пов'язаних з іменем святих, відзначається християнською Церквою на звеличення подій і спомин про подвижників християнського вірування їх імена увічнені також у назвах храмів.
 
Біблійні оповіді про Боговтілення та Спасіння, житіє святих, увічнених християнською Церквою, створюють цілісну систему християнського віровчення. Церковні свята як спомин про спасительську місію Ісуса Христа. Богородиці, подвижництво святих у ствердженні християнського віровчення визначають зміст та образний характер храмових богослужінь, а їх щорічне повторення символізує вічність життя.
 
Надзвичайно важливим явищем сакрального облаштування храмів, їх святообразного наповнення стала візуалізація ликів святих та змісту подій, описаних в Євангеліє. Створені уявою багатьох поколінь митців в іконах, настінних храмових розписах, ці образи не лише розкривають картину християнського віровчення, а й у поєднанні з богослужінням засвідчують в уяві віруючих присутність Всевишнього у храмі.
 
Найбільш яскраво та системно суть християнських свят візуально розкрита в іконостасах храмів та настінних розписах окремих церков, з якими ми познайомимося далі.
 
Про композиційну структуру іконостаса та його мистецьку роль уже йшлося вище. Богословська ж суть іконостаса полягає у візуально-образному висвітленні основного змісту Святого Писання - Біблії, розкритті історії Боговтілення і Спасіння роду людського. Тож більша частина ікон, розміщених в іконостасі, присвячена звеличенню Ісуса Христа та Богородиці. Так, ікони із зображенням Ісуса Христа розміщували в намісному ярусі - «Христос Пантократор» - на південь від Царських врат; над Царськими вратами послідовно вверх - «Нерукотворний Спас», «Тайна вечеря», «Деісус». Неодноразово повторювались і зображення Богородиці, зокрема серед головних ікон в іконостасі була ікона «Богоматір», що розміщувалася на північ від Царських врат, симетрично «Христос Пантократор», а також над іконою «Деісус» - «Богоматір-знамення». Про важливі події з життя Ісуса Христа та Богородиці розповідає й так званий празниковий ярус із дванадцяти ікон, відповідно до дванадцяти найважливіших свят церковного року, про які вже було сказано.
 
Два верхні яруги іконостаса увічнюють образи дванадцяти апостолів та дванадцяти пророків. Значну частину ікон на вшанування нам’яті святих подвижників християнської Церкви розміщували у храмі окремо від іконостаса. Але храмова ікона, тобто ікона святого чи празника в ім'я якого освячено храм, поміщалась також в іконостасі - в намісному ярусі на південь від Царських врат, поряд з іконою «Христос Пантократор». Таким чином, іконостас у храмі є візуальним ствердженням духовної цілісності християнського вчення, тією серцевиною храму, в якій концентрувалася вся енергія сакрального випромінювання. Тому церква завжди надавала важливого значення як канонізації образів святих, так і їх мистецькому втіленню, декоративному опорядженню іконостасів.
 
В атмосфері богослужіння, церковного співу, світла свічок та відблисків позолоти пластичного опорядження іконостаса створювався ефект присутності святих, що й спонукало віруючих співпереживати історичні події та молитися.
 
Більш давньою формою розкриття біблійних оповідей зображувальними засобами є настінні розписи, що дотепер збереглися в деяких давніх дерев'яних храмах карпатського краю. У поєднанні з іконостасами вони підсилюють сакральний зміст відповідних храмових споруд та становлять, як уже зазначалося, історико-мистецький і науковий інтерес щодо розвитку традиційного храмобудування.
 
Розглянутий підхід до сакрального облаштування церков є принципово ідентичним для всіх шкіл храмобудування Карпат і карпатського підгір'я, хоч певні відмінності простежуються стосовно об'ємно-просторової організації форм храмових споруд та їх пластичного трактування.
 
Побіжно торкаючись характеристики іконопису, настінних розписів та іконостасів регіону на предмет їх відповідності богословським іконографічним канонам та оцінки їх мистецького рівня, слід зауважити, що творцями цих образів були як високопрофесійні митці, так і талановиті народні майстри, художники від народу. Д ля народного митця характерне дещо спрощене сприйняття богословських канонів іконопису. Лики святих у таких розписах асоціюються швидше з образами простого люду, запозичені з повсякденного життя. Певний брак майстерності тут компенсується щирістю почуттів виконавця і його вродженим хистом оптимістичного сприйняття життя. Такі образи були, безумовно, зрозумілі громаді і ще й дотепер приваблюють декоративною манерою зображення та виразним типажем персонажів. Збережені в пам'ятках дерев'яної храмової архітектури сакральне начиння, настінні розписи, іконопис тощо становлять значну духовну га історико-культурну цінність і є органічними з архітектурою відповідних храмі в, тобто створюють з ними єдине ціле.
 
Гармонія форм і духовного середовища традиційних храмів є результат синтезу будівельного досвіду народу і його сакральної культури, що являє собою сплав глибинного коріння ідейних традицій предків та християнського віровчення. Споріднені з гармонією всесвіту, ці композиційно та духовно цілісні витвори рук людських викликають захоплення й низький уклін, бо мають святість.

джерело матеріалу: Прибєга Л. В., Дерев`яні храми Українських Карпат. - К.: Техніка. 2007. - 168 с.: іл. - (Нац. святині України) - Бібліогр.: с. 168
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 27 листопада 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):