Схеми з видання Дерев`яні Храми Українських Карпат, Прибєга Л. В.
Зведення храмових споруд не було простим будівництвом. У цесі практичної діяльності народні майстри збагачували свій досвід, удосконалювали архітектурно-мистецькі прийоми та засоби виразності й максимально використовували набуті знання під час спорудження насамперед таких об'єктів, як церкви. Тому твори народних зодчих вирізняються пропорційністю та масштабністю, тактовним використанням таких декоративних засобів, як різьблення та настінні розписи. Тож, безумовно, для нас становлять значний інтерес творчі методи народних майстрів храмового будівництва. Передусім ідеться про пропорційний устрій храмових споруд.
 
Проблемою пропорцій у народній архітектурі, зокрема храмових споруд Карпат, у різний час займалося багато науковців. Звернемо увагу на дослідження В. Чепелика, І. Могитича, Т. Лисенко, хоча на використання народними майстрами законів пропорціювання дещо раніше вказували П. Юрченко, С Таранушенко, Г. Логвин. Будівництво храму починалося з визначення параметрів центрального зрубу (нави), сторона і діагональ якого були вихідними у визначенні параметрів інших частин споруди, від великих до найдрібніших Система закономірностей поширювалась як на побудову плану, так і на елементи форми.
 
На взаємозалежність параметрів бабинця, вівтаря та нави звертаючи увагу й П. Юрченко За його даними, як правило, половина діагоналі нави дорівнює довжині бабинця, а довжина нави – діагоналі бабинця. У всіх випадках сумарна довжина бабинця і нави зі стінами дорівнює висоті центрального об’єму храму.
 
Серед науковців, хто першим підійшов до дослідження пропорцій в українському народному зодчестві, був В Чепелик. Його стаття «Пропорційність в народному зодчестві» була опублікована ще в 1963 р. Згодом вона переопрацьована автором і опублікована у 2002 р. У згаданому дослідженні проаналізовано пропорційний устрій храмів карпатського краю, зокрема, бойківської церкви з с. Кривки, дзвіниці церкви святого Юрія у Дрогобичі та ін. Цілком слушним є зауваження автора статті, що згармонізована єдність конструкцій і форм храмів, характерна загалом для дерев'яного народного зодчества, змушує розглядати пропорції передусім з технічного боку як засіб розбиття будівлі в натурі й лише потім - як засіб мистецької досконалості.
 
Вагомий внесок у пізнання методів пропорціювання, застосовуваних народними зодчими карпатського краю під час побудови храмів, належить І. Могитичу, який, всебічно розглядаючи традиційні храмові споруди Гуцульщини, Бойківщини та Лемківщини, підходить до визначення їх пропорційного устрою саме з позицій розбиття планувальної структури.
 
Про безліч систем пропорціювання в народному зодчестві свідчить хоча б гой факт, що у відносно невеликому районі Карпат - Гуцульщині - виявлено п'ять основних тинів пропорційної побудови планів гуцульських церков.
 




Фото з видання Дерев`яні Храми Українських Карпат, Прибєга Л. В.
Надзвичайно важливими для подальшого вивчення пропорцій є визначені дослідником системи встановлення підвалин центрального зрубу відносно розмічальних кілків на кутах майбутньої споруди храму: дві - ззовні та дві - всередину від кілків; усі всередину, але одну паралельну пару зсували всередину на товщину зрубин; дві - по осях і дві - ззовні або всередину.
 
Становлять значний науковий інтерес і дослідження пропорцій У церквах карпатського регіону Т. Лисенко. Вивчення й аналіз храмів, що належать до галицької, бойківської та лемківської шкіл народного будівництва, свідчать про певні закономірності в організації розпланування церковних споруд і побудові архітектурної форми. Так. ґрунтовні дослідження пропорціювання церкви святого Миколая у м. Сваляві дали змогу авторові не лише встановити певну модульну закономірність побудови плану та об'єму споруди, але й, більше того, прийти до висновку про ідентичність системи гармонізації форм й інших храмів, що відносяться до однієї типологічної групи. - Покровської церкви з с. Канора та Михайлівської з с. Шелестове.
 
Графічний аналіз пропорційної побудови храмів галицької та бойківської шкіл, серед яких в поле зору дослідника потрапила й церква святої Параскеви у м. Сколе, доводить існування різних методів пропорціювання, застосовуваних народними зодчими, в основі яких завжди залишається вписане коло діаметром, що дорівнює довжині центрального зрубу. Але, незважаючи на різні системи побудови об'ємів споруд та методику дослідження пропорціювання, простежується закономірна взаємообумовленість частин і цілісної форми.
 
Отже, незважаючи на існування різних підходів до вивчення пропорцій у храмовому будівництві, певні домисли і розуміння необхідності подальших ґрунтовних досліджень пропорціювання. маємо все ж підстави стверджувати: об'єм храмових споруд був співвіднесений з деталями і визначався узгодженою системою вимірів, що й зумовлювало гармонічність архітектурних форм храмів.
 
Одним із найдавніших засобів архітектурно-мистецької виразності широко застосовуваного народними зодчими дія опорядження храмових споруд було декоративне різьблення. Застосування різьблення у храмових спорудах карпатського краю набуло поширення з XVII ст.
 
Традиційно тут склалося кілька різновидів різьблення, зокрема, профільне, орнаментально-площинне та рельєфне. Для всіх шкіл традиційного храмобудування Карпат передусім характерне профільне різьблення архітектурно-конструктивних деталей споруд як, наприклад, стовпчиків та підкосів галерей, врубок, кронштейнів, консольних випусків вінців зрубу тощо. Завдяки пластичній обробці профільним різьбленням, конструктивні деталі набувають мистецького звучання а їх архітектурне трактування віддзеркалює органічний зв'язок з конструктивною структурою. Особливо високим архітектурно-мистецьким рівнем позначена пластика аркад-галерей лемківських храмів, основою створення яких стало саме майстерно виконане профільне різьблення врубок, стояків і підкосів.
 
Характерна особливість орнаментально-площинного різьблення полягає в тому, що геометричний або рослинний орнамент створюється на площині дерев'яного елемента шляхом неглибокої виїмки. Таке різьблення розміщували переважно на одвірках, що особливо поширеним було в лемківських храмах.
 
Композиційними елементами геометричної орнаментики площинного різьблення одвірків були переважно коло, заповнене дрібним мереживом трикутників, та «кручена вірьовка».
 
Симетрично розміщені у верхній частині одвірка два або п'ять кіл, окантованих трикутними зубцями, нагадували квіти соняшників як символи сонця.
 
У площинному різьбленні одвірків бойківських храмів зберігаються мотиви мережива з трикутників та кола, трактованого у вигляді квітки, а загалом орнамент мас рослинний характер. Час то в загальну композицію площинного орнаменту одвірків органічно вплітали дату побудови храму, імена будівничих, фіксували інші події, пов'язані зі спорудою.
 
На відміну від площинного та об'ємного, рельєфне різьблення виразніше і являє собою орнаментальну композицію у вигляді глибокої різновисокої порізки. У техніці орнаментально- рельєфного різьблення повсюдно в Карпатах виконували декор іконостасів.
 
Чітка тектонічна структура різьбленого каркаса визначала композицію іконостаса, організовувала інтер'єр храму, забезпечувала синтез архітектури, живопису та декоративної пластики Орнаментальне різьблення іконостасів XVI-XVII ст. у вигляді виноградної лози й аканта зі стриманою композицією з часом набуває вишуканості форм, соковитої та ажурної рельєфності. Певним чином видозмінюється характер різьблення - традиційна виноградна лоза доповнюється місцевими рослинними мотивами соняшника, груші, яблука тощо.
 
Храмові іконостаси можуть різнитися параметрами, характером різьблення, проте їх структура, починаючи з XVII ст., практично залишається сталою Як правило, іконостас має чотири-п'ять ярусів, порядок і розміщення ікон на них досить традиційний.
 
У нижньому ярусі по центру розміщуються Царські врата, на північ та південь від них відповідно - образи Богородиці та Ісуса Христа, за ними зліва і справа - дияконські врата, далі праворуч - храмова ікона. Над Царськими вратами міститься образ «Нерукотворний Спас».
 
Другий ярус - празниковий; тут розміщуються ікони дванадесятих свят: Різдво Богородиці, Введення в храм, Різдво Христове, Богоявлення, Стрітення Господнє, Благовіщення, Вхід Господній в Єрусалим, Воскресіння, Вознесіння, Зішестя Святого Духа, Преображення Господнє, Успіня Богородіці - по 6 ліворуч і праворуч від ікони «Тайна вечеря», що розташовується в центрі.
 
Над празниковим ярусом містяться зображення 12 апостолів і «Деісус» - ікона із зображенням Ісуса Христа, Богородиці та Іоана Предтечі у молитовній позі - в центрі Верхній ярус - 12 пророків, по 6 з кожного боку. У центрі - ікона Богородиці «Знамення», а над нею «Розп'яття з предстоячими».
 
Вишуканістю декоративного різьблення завжди в системі іконостаса виділяються Царські врата, які символізують вхід до храму небесного. Як правило, на їх стулках розміщувалися шість медальйонів зі сценою «Благовіщеня» (Богородиця і архангел Михаїл зображувалися окремо) та образами євангелістів - Матвія, Марка, Луки га Іоана.
 
На південних та північних дверях іконостаса найчастіше зображували архангелів Гавриїла та Михаїла. Хоча зустрічалися випадки й більш давньої традиції - розміщення на дияконських вратах зображень Мельхіседека та Аарона - ранніх персонажів Біблії. Так маємо приклад перехідного періоду в церкві Святого Духа в м. Рогатині, де на північних вратах іконостаса зображена постать архангела Михаїла, а на південних - Мельхіседека - царя і священика Салимського.
 
Незважаючи на усталену схему побудови, іконостас храму завжди вирішувався співзвучно з формами споруди, віддзеркалюючи місцеві традиції архітектури, декоративного різьблення та малярства. До таких унікальних мистецьких витворів слід віднести іконостаси церкви Святого Духа в м. Рогатині, церкви святої Параскеви в с. Крехові, церкви святого Юрія в м. Дрогобичі та ін.
 
Широко розповсюдженим явищем у храмовій архітектурі Карпат, зокрема галицької, лемківської, буковинської шкіл, були настінні розписи. Вони давно стали об'єктами історико-мистецьких досліджень. На високу виконавську майстерність стінопису, його мистецьку довершеність звертало увагу чимало науковців, серед яких Г. Логвин, П. Юрченко, Л. Міляєва.
 
Стіни українських церков, виконані з брусів, мали в інтер'єрі великі гладенькі площини що створювало умови для розмалювання храмів. Живописом покривали стіни центрального зрубу - нави. Інколи стінопис переходив на зруби бабинця та вівтаря. Різні за параметрами сюжетні композиції на біблійні теми вільно розміщувалися на стінах, нерідко з низу до верху вкривали внутрішні площини зрубу.
 
Найдавніші розписи збереглися в таких пам'ятках храмової архітектури, як церква Святого Духа в с. Потеличі, Воздвиження Чесного Хреста та святого Юрія в м. Дрогобичі, Миколаївська в с. Колодному та Миколаївська в с. Берегомет. Невимушене трактування сюжетів, їх насичена колористика, характер образів, зображених народними живописцями, свідчать не лише про непересічний мистецький талант виконавців, але й одночасно про їх уміння організувати внутрішній простір храму, надати йому композиційної довершеності й урочистості. Отже, у храмовому будівництві Українських Карпат простежуються традиційно стійкі архітектурні та декоративно-мистецькі засоби виразності.
 
У результат і комплексного розгляду церковного будівництва карпатського краю визначено типологічні особливості храмових споруд регіону, проаналізовано конструктивно-технічні та архітектурно-мистецькі прийоми їх зведення.
 
Встановлено, що визначальною сутністю народного храмобудування в карпатському краї є інтегрований досвід багатьох поколінь будівничих, який набув значення традицій і знайшов своє втілення у формах будівель, їх конструктивній структурі та пластичному трактуванні декоративних елементів, органічно пов'язаних з формою.

джерело матеріалу: Прибєга Л. В., Дерев`яні храми Українських Карпат. - К.: Техніка. 2007. - 168 с.: іл. - (Нац. святині України) - Бібліогр.: с. 168
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 27 листопада 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):