23.06.2013 13:43 (Категорія: СТАТТІ Визначні місця Карпат)

Автор: Оксана ШТЕФАНЬО


Ужгородський замок – від простого укріплення до великосвітського центру


Фото із istpravda.com.ua

Серед володарів Ужгородського замку граф Міклош Берчені та його дружина­-красуня Крістіна Чакі посідають особливе місце. Саме вони перетворили його із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного й політичного життя кінця XVII — поч. XVIII століття, розповідає «Новинам» кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль.

 

175000 форинтів — за осідок Другетів на Ужанщині
Історик зазначає, що Міклош Берчені був родом із Задунав’я, проявив себе у війні із турками. У 1689 році отримав від цісаря Леопольда 1 Габсбурга (1640—1705 рр.) графський титул. Одружився з Крістіною Другет. Після її смерті та смерті останнього представника чоловічого роду Другетів — корбавського єпископа, графа Балінта Другета (1691 р.) добився посади наджупана комітату Унг, а в 1692 році й передачі собі у власність за величезну на той час суму (175000 форинтів) колишніх осідків Другетів на Ужанщині, в тому числі і їхнього родинного гнізда – Ужгородського замку. У цей час йому було всього 22 роки, а на руках він мав трьох дітей. Тому й не дивно, що восени 1694 року заручився із вже не молодою (сорокарічною), але ще свіжою, надзвичайно вродливою і, що важливо, багатою донькою державного судді Іштвана Чакі Крістіною. Як показав час, графиня виявилася чудовою дружиною, а граф — чоловіком. Попри значну різницю у віці між ними були найтепліші стосунки — коли Міклош Берчені після поразки визвольної війни 1711 року обрав долю вигнанця й оселився в далекій Туреччині, Крістіна залишила все своє багатство на батьківщині й розділила з чоловіком нелегке життя на чужині.

 

Графиня Крістіна Чакі приїхала в Ужгород із 13 підводами
Місцем проживання Міклош і Крістіна обрали древній Ужгородський замок. Граф відремонтував палац, захисні мури, палісад, житлові й господарські приміщення. Владнавши всі свої справи, до Ужгорода вирушила й графиня. Подорож була нелегкою: із її рідного Вейпа у Задунав’ї до Ужгорода під Бескидом треба було проїхати більше півтисячі кілометрів. До всього везла із собою чималий багаж – 13 великих підвод були завантажені меблями, картинами, дорогим одягом, білизною, особистими речами й величезною кількістю коштовностей. Крістіну в дорозі супроводжували її наречений, велика кількість придворних, слуг, музик і гусарів, які несли стяги з родовими гербами Берчені й Чакі.

Коли процесія прибула до Ужгорода, її зустрічало все дворянство Ужанщини, а при вході в замок до звуків музики додалися гарматні салюти з бастіонів. Після помпезного весілля на масницю 1695 року великосвітські прийоми, вечори, трапези і бали змінювалися один за одним. Для цього були створені всі умови. Граф і графиня перетворили замок у затишне родинне гніздо, яке нагадувало найкращі західноєвропейські замки. З північного сходу і півдня від замку, на схилах і біля підніжжя Замкової гори розкинулися численні парки й сади. Найбільшим серед них був так званий

Звіринець: великий огороджений парк, де ще з часів Другетів утримували диких звірів. Окремі дерева парку збереглися й донині (парк Підградський). За ним у бік сучасного мікрорайону Радванка були сад Лугош, потім Бузковий і Голубиний. З лівого боку Замкової гори (тепер вулиці Капітульної) — Овочевий сад, а з правого — найкрасивіший Квітковий парк. Останній своїми тінистими деревами, рівними стриженими алеями, чудовими барвистими квітковими клумбами став прикладом найкращих зразків паркової культури англійського типу. У Квітковому парку залюбки проводили свій вільний час граф із графинею. Влітку тут відбувалися світські прийоми та деякі офіційні урочистості.

 

На гербі родини зображено сім шпаків
Перед кам’яними мурами замку розташувався дерев’яний паланок. Вхід захищав так званий Гусарський замок із двома вежами. До брами можна було підійти через міст, в кінці якого були підйомні ворота. Далі дорога вела зовнішнім подвір’ям біля церкви св. Юрія до центральної будівлі замку — палацу. Палац захищав ще один рів, через який до вхідних воріт вів дерев’яний міст. Ворота, як і брама зовнішніх мурів, теж були підйомними й охоронялися. Над воротами встановили старовинний герб родини Другетів, на якому було зображено сім шпаків. Сам палац являв собою масивну чотирикутну триповерхову споруду з вежами на кутах, кожна з яких мала назву — Бубнарська, св. Ісака тощо. На першому поверсі облаштували різноманітні складські приміщення й комори. На третьому — кімнати для гостей. У підвалах — склади із порохом, вином, а ще там облаштували тюрму із кімнатою катувань. У замку були два колодязі — великий, який мав глибину50 м, у внутрішньому дворику та менший (в одному з казематів).

 

У замку була апотекула
Граф із графинею жили на другому поверсі. Сюди можна було дістатися сходами, які спеціально прибудували до однієї із веж палацу. Кам’яні основи вікон і дверей виготовили на замовлення графа знамениті мецензефські каменярі. Опалювалися кімнати кахельними грубками, а їхні стіни прикрашали дорогі перські килими та голландські гобелени. Освітлення було природне (світло пробивалося через скляні вікна в олов’яних кільцевих рамах) і штучне — воскові свічки були закріплені на стінах у кованих залізних підсвічниках або звисаючих зі стелі канделябрах. Всі кімнати, переважно ті, в яких жили граф із графинею, мали надзвичайно багатий інтер’єр: заставлені меблями, які привезла із собою Крістіна Чакі. У кімнаті Берчені на стінах висіло 7 гобеленів і 12 картин, на дверях і вікнах були рожеві й зелені (улюблені кольори графа) занавіски, в одному із кутків стояла французька канапа. Неподалік — виготовлений у Лондоні стоячий годинник, а також п’ять стільців, невеликий столик й ебонітова шафа. Окрасою кімнати був письмовий стіл із шафою­бібліотекою, виготовлений із червоного палісандру. На полицях бібліотеки містилися сотні томів книг з історії, географії, літератури, політики, військової справи, архітектури, які відображали надзвичайно широкий спектр зацікавлень графа.

За кімнатою графа знаходилася не менш багата й зі смаком обставлена кімната його дружини — ті ж гобелени, килими, дорогі меблі й безліч картин. Далі йшла спальня, а поряд була невеличка кімната,так звана апотекула, в якій зберігалися ліки. Графиня добре розумілася на медицині, сама готувала лікарські засоби. Більше того, каже історик, написала медичний трактат.

 

Берчені сам вів переговори з Петром Першим
Крім згаданих кімнат, на другому поверсі жили камергейстери, кілька слуг, син Берчені від Крістіни Другет Ласло та каштелян замку. В одному з приміщень облаштували й архів. І нарешті дві найбільші кімнати слугували для трапез та прийомів. А от у лицарському залі, який займав усе північне крило, стіни були розписані картинами різних військових сцен з часів Другетів. До речі, граф мав у замку придворного художника. Згаданий зал використовували для проведення великих прийомів та бенкетів. Проте Берчені для цих цілей оформив ще й новий зал. Його стіни вкривали 6 голландських гобеленів, 36 різних картин. Посередині стояли два великі столи і 12 різьблених дубових стільців, далі — маленькі столики, величезний мідний котел для охолодження вина. Саме в лицарському залі відбувалися дипломатичні переговори між представником російського царя Петра І Давідом Корбе і Ференцом Ракоці ІІ наприкінці липня 1707 року. Граф Берчені, як господар, доклав чимало зусиль, щоб вони пройшли успішно. Для гостей влаштували пишні прийоми, трапези, гуляння. Берчені, який володів кількома мовами, пізніше й сам вів переговори з Петром І.

В роки угорської визвольної війни у 1709—1710 рр. Берчені з допомогою французьких військових інженерів та хорватського спеціаліста Стубіча востаннє перебудував замок, що надав йому сучасного вигляду. Що стосується облаштування палацу, то сміливо можна сказати, що Ужгородський замок за часів Берчені був своєрідним музеєм. Тільки художніх полотен у ньому нараховувалося 136, акварелей (на пергаменті) — понад 600, гравюр — ще більше. Шахи, французькі карти, придворні ансамблі та театр, піші й кінні прогулянки, полювання, велика бібліотека, танці й гуляння, дипломатичні прийоми — ознака дуже активного великосвітського життя, яким у той час мало хто міг похвалитися. Опісля замок вже ніколи не жив таким повнокровним життям, як при його останніх володарях, чудовій парі – графа Міклоша Берчені та Крістіни Чакі, підсумовує історик Йосип Кобаль.








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):