18.02.2012 19:19 (Категорія: СТАТТІ Спорт та екстрім)

Автор: Молодий Буковинець


У горах проявляється справжній характер


«Спортивний туризм – як наркотик: чим більше екстриму, тим сильніше хочеться знову його відчути», – зізнається
21-річна чернівчанка Інна СИРОТЮК. Вона вже 11 років займається спортивним туризмом (пішохідним, гірським, водним, спелеотуризмом).
Інна – одна з учасниць-лідерів другого конкурсу «Міс спорт Буковина», який організував спортклуб «Гешко» спільно з обласним центром «Спорт для всіх» та порталом sportbuk.com. За неї можна віддати свій голос шляхом смс-голосування.

Інна також є керівником гуртка в обласному центрі туризму, краєзнавства та екскурсій. І щороку водить своїх малих вихованців у походи горами.

– Минулого літа ми з дітьми вирушили в похід Карпатами, – пригадує Інна. – Але потрапили в негоду. Падав дощ, був сильний вітер, гроза, блискавка. Нас навіть градом побило. Увесь тиждень ми ходили мокрі й не мали, де висушитися. Було мокре все: дрова, спальники, палатки, одяг. На щастя, ніхто не захворів. А головне, жоден із моїх вихованців не скаржився на втому та холод і не просився додому. Саме в горах можна побачити справжній характер людини.

У рюкзаки під час походу команда Інни набирає всілякі крупи, згущене молоко, сало, консерви, шоколад, родзинки, горіхи, курагу, воду.

– За день ми долаємо 15-22 кілометрів, тож їсти хочеться страшенно, – розповідає дівчина. – Під час привалів з апетитом з’їдаємо все. Іноді навіть не дивимося на термін придатності на консервах, так хочемо їсти. Важливо також мати запаси води, бо не завжди по дорозі є джерело. На карті може бути позначене озеро, підходиш туди – а виявляється, що то багнюка. Ще одна важлива деталь у походах – зручне взуття.
Та зате яка романтика – сісти ввечері високо в горах біля багаття в колі друзів!

Ще один вид спортивного туризму – водний. Тобто сплавляння річкою на катамарані. Інна ніколи не забуде, як у березні сплавлялася Черемошем від прикордонного пункту біля Румунії до дріжджзаводу в Чернівцях (вже Прутом).

– Це був водний похід третьої категорії складності, – пригадує дівчина. – Березень, вода ще дуже холодна, дуже багато порогів. У ноги замерзали страшенно. У катамарані я сиділа попереду. І коли ми обминали поріг, катамаран нахилявся й здавалося, що ми зараз всі впадемо. Я хвилювалася лише за одне – щоби з очей не потекла туш. Коли дісталися Пруту, був сильний вітер, здавалося, ми стоїмо на одному місці. Все гребли, гребли. Заледве допливли до того дріжджзаводу.

– Не знаю, чи в майбутньому спортивний туризм буде моєю професією, – розмірковує дівчина. – Швидше за все, це буде хобі. Та як би там не було, цей вид спорту залишиться зі мною на все життя.








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):