11.10.2012 14:24 (Категорія: СТАТТІ Карпатський народ)

Автор: Тетяна КОСТЕНКО


Той Яворів, що гуцульський


Фото із gk.if.ua

Впродовж останніх 15 років із задоленням відвідую гуцульське село Яворів. Приваблює воно не лише напрочуд мальовничими крайобразами карпатських гір, а й винятковою обдарованістю і гостинністю його жителів.

Село до нашого часу зберегло давні традиції та на генному рівні із покоління в покоління успадковує відчуття прекрасного і вражаючу гуцульську талановитість. Є визнаним центром гуцульського народного мистецва, де здавна займаються ліжникарством і різьбою по дереву. П’ять років поспіль в селі проводять вернісаж “Барвограй”, на якому місцеві майстрині виставляють свої диво-твори, різнобарвні розкішні ліжники.

Цього року я була свідком урочистої події – яворівці і гості-науковці відзначали 190-ту річницю з дня народження класика українського різьбярства, видатного майстра з художнього оброблення дерева, основоположника гуцульської плоскої різьби Юрія Шкрібляка, 120 років від дня народження його внука, Заслуженого майстра народної творчості України Юрія Корпанюка.

Юрій Шкрібляк (1822-1884) народився і помер у Яворові. Прославився тим, що, маючи великий самобутній талант, природний естетичний дар, декорував тонким мереживом плоскої різьби виготовлені з дерева речі домашнього побуту: пляшки, тарелі, чарки, баклажки... І хоча був неписьменним, майстер сконструював токарний верстат, вдосконалював інструменти для різьблення. Його вироби демонстрували у Відні, Трієсті, Львові, Коломиї. Талановитий майстер удостоївся двох медалей і цісарського подарунку в дукатах. Його роботи є в колекціях музеїв багатьох країн світу.

Юрій Шкрібляк є засновником великої династії різьбярів. Всі три сини, Микола, Василь і Федір, продовжили справу батька. Дочка Катерина, відома ткаля і вишивальниця, вийшла заміж за Івана Корпанюка, і її внуки та правнуки теж займаються різьбярством. Найбільше визнання серед нащадків Юрія Шкрібляка здобув його внук, визначний гуцульський майстер, член Спілки художників СРСР Юрій Корпанюк (1892-1977).

Урочистості розпочалися у школі, великій будові, гарно оздобленій дерев’яною різьбою, де відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція “Феномен українського художнього деревооброблення”. З ґрун­товними доповідями виступили науковці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв... Відкривав пленарне засідання правнук Юрія Шкрібляка, доцент Прикарпатського університету Василь Корпанюк. Особливо цікавим був виступ науковця Івана Зеленчука, який розповідав про гуцульські музичні інструменти і їхніх творців, а також демонстрував “голоси” дерев – звучання сопілки, виготовленої із багатьох дерев: калини, дуба, бузини, акації, ялиці, берези, явора... Проте найдзвінкіше і найпроникливіше звучить сопілка із тиса.

Одночасно з конференцією у великій залі школи тривала виставка ліжників і різьбярських виробів по дереву Заслуженого майстра народної творчості України Петра Корпанюка.

Того ж дня в колишньому будинку Юрія Корпанюка, що розташований за два кілометри від центру Яворова в присілку Широкому, відкривали присвячену йому меморіальну дошку. Цікавим є той факт, що дошку різьбив правнук Юрія Корпанюка Тарас, і ця дошка із зображенням портрету Юрія Корпанюка є його дипломною роботою у Косівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. Коли Тарас ще вчився у 9-му класі, японські кінематографісти зробили про нього фільм як про талановитого різьбяря і здібного скрипаля, який виконував їм гуцульські мелодії.

Будинок Юрія Корпанюка, збудований власноруч, розташований на пагорбі, з якого відкривається мальовнича панорама гір, вкритих барвистим осіннім лісом.

...Наступного дня падав дощ, було холодно, в горах вже випав сніг, проте до сільради зібралося багато жителів села і гостей. Прозвучали звуки трембіт, і голова сільради Катерина Шкрібляк урочисто відкрила пам’ятник Юрію Шкрібляку. В Будинку культури відбувся концерт самодіяльних колективів.

Вже досить старші чоловіки і жінки, звичайно, в розкішному гуцульському одязі не лише гарно співали в основному коломийки, а й вправно танцювали в швидкому темпі запальну “гуцулку”.

Розповідаючи про ювілейні заходи, хочеться додати декілька штрихів до портрету Яворова.

Будинок культури діє в прибраному доглянутому приміщенні.

У яворівській школі окремим предметом викладають гуцульщинознавство. Дирек­тор школи Петро Лосюк є членом-коресподентом НАПН України, кандидатом педагогічних наук, народним вчителем України.

По-особливому гарно виглядає церква, щедро прикрашена вишитими і тканими рушниками, ліжниками. Ліжник навіть лежить при вході, об нього витирають ноги. Довкола церкви кована загорожа із стовбчиками, на яких встановлено світильники. Вночі церква яскраво освітлюється. Розташована на пагорбі, вона ніби висить у темному небі.

Візитівка села – автобусна зупинка, майстерно різьблена, з лавкою, поруч смітничок.

Біля садиб висить вовна, ліжники, яких можуть не знімати на ніч. Не прийнято замикати двері пивниць, хатів. В селі ще не траплялося випадків крадіжок.

Вже п’ять років, як родина Терлюжаків тримає форельне господарство. Отож гостям села можна посмакувати свіжосмаженою рибою. А також бринзою. На полонині Сокільського хребта Василь Петричук випасав цього року 15 корів та 150 овець, і для тих, хто піднявся до нього, продавав бринзу і сир за доступною ціною. А ще можна в селі лікуватися бджолами. І ніде більше, крім Яворова, нема такого величезного розмаїття ліжників, серед яких багато мистецьких витворів.

В селі є родини, які в своїх садибах приймають етнотуристів. А Яворів вартує, щоб побачити його і відчути.








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):