5.12.2012 11:31 (Категорія: СТАТТІ Лісове господарство)

Автор: Slavamaz at huntingukraine.com


Полювання на фазана в Закарпатті


Нарешті і я дочекався миті, коли можу після довгого очікування відписатися в цій темі. Сьогодні ми вперше вийшли в угіддя з документами ГО ТМ "СІД", тобто нашого товариства мисливців. Зранку погода стояла чудова. Прохолодне і чисте повітря, смуга ранкової зорі на обрії і поля, що манили таку спраглу за полюванням душу мисливців.

Не встигли вийти в терени, як Ара одразу стала. Міцно стиснувши рушницю і з нестримним стукотом серця у грудях, я підійшов до собаки. Команда "Вперед" і красень-фазан, що розрухав ранішню тишу голосним ко-гок, здіймається в повітря. Рефлекс м"язів обігнав думки і перш ніж я почав більш-менш адекватно оцінювати ситуацію, стволи моєї ІЖовки вже встигли охолонути після двох позорних промахів .

Погарячкував не те слово. Ара провела очима відлітаючого півня, кинула докірливий погляд у мій бік і знову подалася в пошук.

За якихось сто метрів знову стала в гарній стійці і на цей раз я її не розчарував. Постріл... і от вже з радісним вилянням хвоста собака несе першого трофея.

Емоції зашкалюють. Підходить Шунт, що збоку спостерігав за перебігом подій, і по-дружньому тисне руку... "З, полем!!"

А тим часом Ара човникує далі, от потяжка, далі.., далі.. посунула і сховалася в траві. Кажу Петру хай підходить та в цей момент збоку лунає постріл і фазан здіймається перед собакою поза зоною можливого пострілу.

То там то тут чутно фазанів. Крокуємо звичним маршрутом і от Ара на черговій паралелі знову стає трохи правіше від мене. Махаю Шунту, сам на підстраховці. За мить черговий півень здіймається у повітря. Перший постріл Петі, та фазан випустивши лапку летить далі. Розуміючи що підранок, вкладаюся і тягну спуск. Два постріли зливаються в один і півень падає. Вистрілили з Петром одночасно. Ара швидко знаходить птицю. Раді, бо добрали підранка. Тепер вже моя черга вітати друга...

Не встигли поправити пера на добутому трофеї, як зліва відзначається Міша

Норма взята. Рушниці на плечі і йдемо полями, насолоджуючись приємними хвилинами. Собака працює, фотографуємо стійки і підйоми птахів.

Зробили досить великий круг і загалом підняли порядка двох-трьох десятків птиць.

Вийшли до переораного поля, на якому хлопці добули трьох зайців. Оскільки я зайців не стріляю свідомо, то й не пхався туди, а перейшовши канал і дочекавшись Шунта, присіли і дочекались решту мисливців.

Якось непомітно небо затягли важкі хмари і почав накрапати холодний осінній дощик. Повернули в сторону "п"ятого дуба", де завжди обідаємо. Сьогодні з нами був один поважний мисливець, якому 74 роки. Почесний член нашого колективу і просто дуже хороша людина. Оскільки трофея він ще не мав, то підкликав його до кожної стійки Ари, та весь час йому не таланило. Що казати, очі не молоді. Дай Боже хоч дожити до таких років, а він ще й полює і ходить зі всіма нарівні. І от на черговій стійці собаки махаю щоб підходив. Іванович збоку вклався, а обережно підійшов до собаки, щоб та по команді підняла птаха на крило. Командую "Вперед", та підйома нема, обережно підхожу ближче, собака стоїть. Бачу в траві хвіст півня. Піднімаю палець догори, даючи знак "Увага", а сам ногою штурхаю в купу трави, за якою причаївся птах.. Як же я здивувався, коли фазан не злетів. І лиш уважніше придивившись, я зрозумів, що то підранок, який сам дійшов. З дзьоба повільно витікала кров. Отак без пострілу був взятий ще один трофей.

А далі обід і мисливські байки.

Під монотонний стукіт осіннього дощу по полях капелюха ми пішли у напрямку машин.

Ще зранку, домовились з Шунтом, що заїдемо до одного старшого мисливця з нашої компанії, який через хворобу другий сезон не має змоги виходити на полювання. На це наштовхнула добра традиція нашого Степановича і їхнього колективу.

Як не як сьогодні відкриття і діставши з броцака свого півня ми зайшли на знайоме подвір"я.

Тепер я розумію Степановича і його друзів. Вони дали величезний приклад з вшанування старших мисливців. У Олексійовича просто навернулись на очі сльози, коли він побачив нас на порозі. Попили в нього на кухні кави, потисли тремтячу руку і поїхали в місто. Додому я приїхав пустим, без трофея, але повним емоцій і позитивних вражень.

Дякую, Степанович, за добру науку, пораду і такий чудовий приклад!








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):