28.04.2014 13:21 (Категорія: СТАТТІ Карпатський народ)

Автор: Іван Ребрик


Митець з гуцульського Парижа


Микола Дем'ян і його набуток

Рахівщина, с. Богдан, 90-ті рр. ХХ ст. Фото Миколи Дем'яна

Богданці в національних строях. Фото з архіву Миколи Дем'яна

В родинному колі

Сторінка «Енциклопедії сучасної України»

Рахів – гуцульський Париж!
Степан Клочурак,
газета “Нова свобода”, 1938 р.


От і Микола Дем’ян вписався в коло «шістдесятників». Заздравиці й віншування гараздів у таких випадках – справа звична. Та чомусь гадаю, що для Миколи особливо приємними будуть слова «книжкового» побратима Леоніда Годованого, бо єднає їх не лише багаторічна співпраця, але й глибинне розуміння суті творення книги.

Ну хто з пересічних читачів інтернету, газети чи журналу вишукує ім’я фахівця, котрий визначає характер шрифтових накреслень, місце і розмір фотографії на шпальтах видання? Хіба що у так званому реквізиті виявиш прізвище того, кому можна висловити захоплення або обурення. Але скоріше там виявиш не ім’я дизайнера, а його службового зверхника...

Однак дизайнерам книги поталанило більше. Їх імена дрібнесеньким шрифтом віднайдеш побіля знаку охорони авторського права на звороті титульного аркуша або ж обіч адреси видавництва на останній шпальті...

Так повелось, що книгу, як людину, читач зустрічає за одежиною. Заглиблюється у зміст лише згодом, а достойне художнє вбрання видно зразу. Якщо одежина імпонує читачеві, то мозольні гривні кочують з гаманця за прилавок, а книга – у домашню книгозбірню...

До чого це гну? До того, любий читачу, що маю на оці саме такого кравця, який майстерно чинить одежину для книги – майстра книжкового дизайну, випускника Академії друкарства імені І. Федорова у Львові, художника-графіка Миколу Дем’яна.

Признаюся – намагатимуся бути неупередженим, бо згадаю лише найкраще і найважливіше з життя колеги, з яким спілкуюся понад три десятки років, з яким пройшов довжелезну творчу дорогу, з яким тримався не лише за лаврові вінки, а й разом зачухував потилицю і розминав гулі на лобі... Але з яким ні разу за всі роки не чубився, зате знаходив порозуміння і разом виповзав з найскладніших творчих колізій.

Літературний і художній редактори як сіамські близнюки. Готуючи книгу у дорогу поміж читачів, вони набивають кожен свої мозолі не лише у трудах, але і в пошуках, суперечках, сумнівах... Це було. Але не було поміж нами зверхності, зневаги і недовіри, бо мій побратим, художник-графік Микола Михайлович Дем’ян був – і залишається! – Людиною Добра, Людиною щедрої і доброї Душі, а насамкінець – фахівцем високого штибу на обширах книжкового дизайну.

По цих словах задумався. Чи заради штукарства у оповіді про Миколу Дем’яна вдатися до якихось сюжетних викрутасів на його біографічних манівцях, чи йти протоптаним пішником, аби читач не спотикався на словесних нагромадженнях чи вибоїнах. Словом, начисто  ab ovo – від яйця, як у Стародавньому Римі, чи від припічка, як повелося в Україні.

...Гуцульське село Богдан, що притулилося до підніжжя гордого Петроса, якраз така мальовнича гірська закутина поблизу міста Рахова, в якій за волею Божою повинні народжуватися саме митці. Майже 55 років тому у Богдані Микола Дем’ян зустрів свою першу весну. Ким виросте хлопець, батьки не переймалися, але коли з початком відвідин дитячого садка хлопчик почав вишуковувати клапті паперу, а з-під олівця на них з’являлися наївні замальовки, першою задумалася мама Марія.

Сусідські діти, як усі діти, просять цукерок чи ще якихось лакімок, а цей тільки й канючить олівці та зошит і замість бігання з однолітками горбатиться над мальовидлами. Лише тоді покидає хату, коли зачує весільну музику. Тоді проситься на гулянку, але всідається біля музик і поринає у звуки – не чує і не бачить більше нічого... В кого воно вдалося?

А батько не переймався. Він сам був знаний в Богдані коваль, а поза ковальством – в усьому майстер на всі руки і бачив свого первістка порядним теслею і меблярем. А для такого заняття хай росте синок, школує і набирається сил...

Здібну дитину завжди запримітять у школі. Накинув око на малого Миколку вчитель малювання Василь Іванович Попович і кращого помічника у шкільному оформительстві годі було шукати... На уроках геометрії вчителька називала Миколу не інакше як Николайко-мальир (з наголосом на другій букві «о») і просила малювати на дошці кольоровою крейдою геометричні фігури. Це хлопцеві подобалося.

Згодом батьки прикупили Миколі сестричку Оленку, яка на здивування матері, також не цуралася малювання і також відвідувала шкільний гурток. Вчитель всіляко сприяв малим Дем’янам, аби вони вчилися малювати. Миколу запрітив керівник образотворчої студії в Рахові Василь Дмитрович Зейкан і запросив на заняття. Малюнки хлопця потрапляють на виставки, з’являються у дитячих газетах і журналах. А ще він  встигав відводити душу з кларнетом або трубою у шкільному духовому оркестрі. Лише коли вуйко після літніх заробітків привіз із Слобожанщини справжню гармонію, хлопець на слух впродовж канікул вивчив всі мелодії, котрі можна було почути в селі. Це вміння залишилось при ньому й досі – жодна гостина не обходиться без Миколиної музики.

Так підійшло до завершення шкільне навчання. Батько наполягав, аби Микола вивчав меблярство у інституті прикладного та декоративного мистецтва, а Миколі хотілося зайнятися або малюванням, або музикою, а Олені – малюванням.

Мати міркувала про навчання дітей прагматичніше. Хай Микола вчиться на мебляра або художника, а Олена після восьмого класу най іде здобувати фах бухгалтера. “Доста нам одного художника в хаті...” – був її присуд. Так і вчинили.

Пощатило Олені – як відмінниця вона вступила до бухгалтерського технікуму без екзаменів. Микола ж не здолав конкурсу на мебляра – набирали лише сім чоловік, а заяв було сто п’ятдесят... Залишився на підготовчі курси, підробляв натурщиком і заодно дістав дозвіл відвідувати заняття з фахових дисциплін вільним слухачем а попри це для Устьєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату малював панно і стенди на природоохоронну тематику.

Навесні підоспіла служба в армії, відтак два роки збігли в якості батальйонного художника у Волгограді, а за тим абітурієнт у солдатському однострої здавав екзамени на факультет книжкової графіки в Академії друкарства імені І. Федорова. Зробити такий вибір наполіг керівник образотворчої студії з Рахова Василь Дмитрович Зейкан. Конкурс був 10 чоловік на місце. Але лише демобілізований солдат Микола Дем’ян єдиний у групі склав екзамени з малюнка на п’ятірку, а з живопису та композиції  на четвірки і був зарахований у студенти у першій трійці.

Збулася воля матері. Високоошколований “мальир” – інакше художник-графік – розробив специфічні конструктивні форми книжки-іграшки для дітей, намалював ілюстрації до казки М. Стельмаха “Чому у зайця не болять зуби” і подав все це на захист як дипломну роботу. Фахівець книжкового дизайну відбувся.

У видавництві “Карпати” Микола Дем’ян відбував переддипломну практику. Студентські роботи засвідчували його потенційні творчі спроможності, тому завідувач редакцією художнього оформлення видань Янош  Гашпарович доручив розробити модульний макет турист-ського путівника по Закарпаттю – першого із серії подібних видань. Сподівання виправдались, а путівники за типологічною тематичною розробкою та рівнем художнього оформлення журнал “В мире книг” (Москва) визнав кращими у своїй номінації. Це й послужило підставою для запрошення практиканта на постійну роботу в “Карпати”.

А згодом були ще путівники “Ужгород” і “Закарпатський музей народної архітектури і побуту” з високим фаховим дизайном і наступною увагою бібліотеки Конгресу США.

У видавництві Микола Дем’ян опікував туристські, краєзнавчі видання та книги виробничої і природоохоронної тематики. Впродовж 15 років у “Карпатах” за його участю побачили світ краєзнавчі і туристські видання для кожної з областей зони видавничої діяльності – Закарпаття, Прикарпаття і Буковина. Це путівники по обласних і районних центрах, найважливіших туристичних об’єктах. Ця сукупність книг в комплексі представляє цей регіон і до всіх них доклав рук художній редактор Микола Дем’ян.

Його стараннями народилося художнє оформлення міжвидавничої серії “Берегти природу – берегти життя”. Книги “Карпатський заповідник”, “Зелені перлини Карпат”, “Природні багатства Закарпаття” – найкращі у серії. Високим рівнем книжкової графіки відзначається збірка оригінальних природознавчих есе доктора біологічних наук, професора Василя Комендара “Барвінок для майбутнього”. Автор передає читачам не лише цікаві відомості про малознанні карпатські рослини, але й свою тривогу за їх долю у майбутньому, закликає оберігати представників флори, яким загрожує повне винищення. Глибоке проникнення дизайнера в зміст і образне переосмислення тривоги про захист довкілля визначили успіх книги у 1987 р. і її перевидання у 2005 р.

Під час роботи над “Барвінком для майбутнього” з’ясувалася цікава деталь. У 1952 р. аспірант-біолог Василь Комендар досліджував флору в околицях села Богдан та гори Петрос і квартирував у Івана Кріса – прадіда Миколи Дем’яна. Саме тоді він зафотографував гуцульське весілля, на якому побралися батько і мати Миколи. Напевне ця подія спонукала художника вихлюпнути весь запас творчої фантазії у дизайн книги Василя Комендара – відомого захисника природи Карпат, стараннями якого у науковому визначнику рослин України поряд із назвами едельвейс і білотка альпійська прижилась гуцульська назва гордої мешканки скелястих урвищ – шовкової косиці.

У сучасному книжковому дизайні зажила повно-правності  кольорова і чорно-біла художня фотографія, якою, до слова, майстерно володіє Микола Дем’ян. Мабуть саме тому йому до душі припав творчий доробок відомого майстра пейзажної фотографії, завзятого туриста і біохіміка за фахом Тібора Гасича з Ужгорода. Невтомний мандрівник все життя фотографував лише Карпати. Причому він доходив у такі закутини, куди не стукала нога заїжджого фотографа і куди не часто доходять навіть лісівники. Знімки дуже тонко передають настрої природи в різні пори року, зображують такі місця в Карпатах, які можна побачити лише на цих фотографіях, бо після жорстокого втручання людини ці місцини сьогодні викликають обурення і розпач.

Фотокнига Тібора Гасича “Іду Карпатами” нині нагадує реквієм по тих Карпатах, які ще існували 30–40 років тому... Непересічні знімки природньо поєдналися з композиційними відчуттями дизайнера і на кожному розвороті являють візуальну мозаїку, яка запам’ятовується надовго. Видавництво “Карпати” плекало великі сподівання на унікальну авторську фотокнигу, в якій зібрані пейзажні перлини Карпат. Модерні електронні напрацювання Миколи Дем’яна у дизайні дозволили створити ексклюзивне видання. Непересічний задум фотомайстра і художника через видавниче безгрошів’я сохне на пні – у редакторських шухлядах. А попри це потрохи зникає і краса Карпат...

 Серед художньої літератури найбільше до душі Миколі Дем’яну народна творчість. Хіба до неї може бути байдужим серце гуцула? В ілюстраціях казок, легенд, притч та переказів Микола Дем’ян постає як зрілий художник-графік, у роботах якого професійна манера і образне бачення межують з етнографічною достовірністю. Тому його малюнки цікаві й зрозумілі різним верствам читачів, до якої б книги вони не звернулися – хай це буде “Чарівна торба”, “Ходили опришки”, “Зачаровані казкою”, “Правда і кривда” чи інші. До слова, останні три книги – із серії “Бібліотека “Карпати”, яку видавали львівський “Каменяр” та ужгородські “Карпати”.

Більше 100 значущих (дрібні – поза обрахунком) видань суспільно-політичної, художньої, виробничої, туристської, краєзнавчої і рекламної літератури побачили світ у художньому оформленні Миколи Дем’яна. І серед них варто вирізнити фотоальбом “Шовкова косиця” та монографію О. Соломченка “Писанки Українських Карпат”, удостоєних дипломів конкурсу “Мистецтво книги України” завдяки фаховому дизайну і художньому редагуванню.

Це пристойна громада книг. Хай не така масивна як гори Карпати, проте вона громадилася в “Карпатах”, – але... у видавництві.

Шістнадцять років Микола Дем’ян віддав газетному дизайну. Спочатку була “Срібна Земля”. Завдяки його творчим пошукам газета набула сучасних рис – у верстці, виборі шрифтів, акцентах на велику і незвичну ілюстрацію, і, здається, вперше у практиці закарпатської періодики на фотоколажах, коли з кількох ілюстрацій у нове зображення переходять найважливіші фрагменти і народжується твір з новими – насамперед смисловими – і композиційними достоїнствами. Такі колажі а також малюнки-карикатури є насамперед відгуком на актуальні події і явища, оперативно реагують на громадські події і вирізняють газету, яка вдається до подібних дизайнерських ходів. Цим відзначалася колишня “Срібна Земля”, коли у ній працював Микола Дем’ян, а потім газета “Фест”, якій він віддав тринадцять років.

У перебудовні роки в газети прийшла реклама, яку читачеві потрібно пропонувати незвично, завжди по-різному, а іноді з викликом чи парадоксом. І у цій царині Микола почував себе як риба у воді...

Це був творчий дизайнерський хліб з іншої печі. Микола виявився вправним “пекарем” і попри всілякі газетні веремії йому як істинному гуцулові вдавалося виходити моцним. Він… “відержив”!

Доречно – і головне справедливо – згадати домашню музу і берегиню родинного вогнища. Дружина Настя – за фахом медик-акушер. За три десятки літ вона прийняла – свідомо не веде обліку! – стільки хлопчиків і дівчаток, що ними можна заповнити не один клас чи дитячий садок. Це у неї спадкове, бо ім’я Настя перебрала від бабці і продовжила її фах – та була сільською повитухою. Попри це Настя зуміла створити ауру творчості для Миколи, а ще й подарувала йому нині вже дорослих – фізика і програміста сина Віктора та доньку Мар’яну, студентку університету.

Книга – перше творче кохання Миколи Дем’яна – не щезла із творчої майстерні художника. Поза газетними буднями впродовж останніх років він створив художнє оформлення більше 30 книг у різних видавництвах Ужгорода. І книга врешті переважила. Сьогодні Микола – художній редактор видавництва “Знання”. Коло замкнулося. Він знову у своїй стихії, і як художник виряджає поміж читача книгу, яка має святковий і сучасно модерний крій, вирізняється вишуканим смаком...

Художню вберю від Миколи Дем’яна мають поетичні збірки Анни Кобаль-Говерлянки, Олесі Попович, Василя Кухти, Людмили Кудрявської, низка науково-просвітницьких, рекламних, енциклопедичних та навіть політичних видань. Серед останніх книга професора-історика Романа Офіцинського “Сто вражень з Америки” та книги відомого закарпатського культуролога Олександра Гавроша  про сумнозвісні вибори мера у Мукачеві та його новітня фундаментальна праця “Закарпатське століття: 20 інтерв’ю” – бесіди з визначними земляками, діяльність яких позначилася на долі краю.

Художній дизайнерський доробок Миколи Дем’яна не залишився поза увагою громадськості. Оформлення книги Василя Басараба “Тернова ніч” було відзначене – на конкурсі “Ужгородський книжковий Миколай-2001” Микола Дем’ян став переможцем у номінації “Кращий поліграфічний дизайнер”.

Природа Карпат залишається улюбленою темою. Це нове видання нарисів професора В. Комендара «Барвінок для майбутнього», фотокниги «Запрошення на бал весни у Долину нарцисів» та «Ботанічний заказник «Розмарія». Творчий розвиток закоханості у природу простежується у найновішій роботі для видавництва «Карпати». Фотоальбом «Зачаровані Карпати» знайомить із заповідними територіями Закарпаття. Художник виконав повний обсяг дизайнерських робіт – оформлення, модульний макет і художнє упорядкування ілюстрацій за композиційними і кольоровими достоїнствами. Книга на 320 сторінок великого формату відзначається цікавими дизайнерськими знахідками, чіткістю побудови та образотворчими акцентами на погодних настроях природи у різні пори року і, навіть, доби. З професійного боку «Зачаровані Карпати» як видання відбулися завдяки Миколі Дем’яну, а традиційний «Ужгородський книжковий Миколай-2006» засвідчив це відзнакою «Гран-прі».

Обидві іпостасі – визнаного книжкового і газетного дизайнера – тісно переплелися у творчості Миколи Дем’яна – художника з гуцульського Парижа. Вони одна одну доповнюють і вирізняють творче обличчя та фахову манеру неординарного художника і здобувають митцеві славу, читачам – естетичне задоволення, а видавцям і авторам – відчуття виконаного суспільного чину.








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):