26.09.2012 12:47 (Категорія: СТАТТІ Карпатський народ)

Автор: Леся ТУГАЙ


Край Черемоша й Прута


Здається, нікому не потрібно доводити, що Гуцульщина — феноменальний, притягальний край не лише для українців. І знана вона у всьому світі завдяки тому, що і в XXI  столітті дуже ревно зберігає власну автентичність. Цими вихідними у "некоронованій" столиці Гуцульщини Верховині відбувся XX  фестиваль, котрий зібрав 1400 гуцулів і гостей з Канади і США, Польщі, Румунії, Словаччини, Великобританії, Сербії, Естонії, Молдови, численні делегації з сусідніх областей і офіційну делегацію із Сумщини та 150 майстрів народної творчості.

 

Це вже історія
Перший гуцульський форум зорганізували на хвилі національного піднесення вже  через місяць після проголошення незалежності України. Це було в урочищі "Запідок" у Верхньому Ясенові. На гуцульському фестивалі "Струни Черемошу"  1991 року запалили  ватру, символічний вогонь котрої очищує душі і є оберегом свята, що живе вже 20 років.


Цього разу Верховина уже вчетверте приймала представників гірського етносу зі всього світу.  Велелюдне дійство на стадіоні "Черемош" розпочали, як заведено в цьому краї, трембітарі. Василь Мойсейчук із легендарної Криворівні виконав карпатську позивну мелодію. Чоловік розповів, що трембіту придбав собі сам, що сьогодні їх виготовляють хіба що в Ясенові, Буківці на Верховинщині, а ще в косівському селі Брустурах. Ну, і звичайно, в Космачі. "Я трембітаю вже майже 30 років разом із народним ансамблем трембітарів під керівництвом  Миколи Іллюка.

Цю позивну привітальну мелодію виконують у нас століттями. Трембітати мене ніхто не вчив, я самоук. Фестиваль сьогодні у нас файний, так би мало і бути, щоби в Карпатах збиралися гарні люди", — усміхаючись, каже пан Василь.
Привітати гостей свята на сцену піднялися священики, голова обласної ради Олександр Сич, заступник голови ОДА Роман Іваницький, начальник управління культури, національностей і релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак, голова всеукраїнського товариства "Гуцульщина" Дмитро Ватаманюк, представниця Міністерства культури України Оксана іонова, народні депутати, місцева влада.


Вітаючи фестивальну громаду, гостей з-за кордону, О. Сич особливі вітання адресував делегації Опольського воєводства сусідньої Польщі, з котрим Прикарпаття вже більше десяти років має прекрасну співпрацю. "Бажаю всім такого ж погідного настрою, як сьогоднішня погідна днина. Бажаю, аби ювілейний, сотий, Гуцульський фестиваль, відбувався тут, у столиці Гуцульщини",  — сказав О. Сич.


Роман Іваницький вручив відзнаку "За заслуги перед Прикарпаттям" сільському голові села Голошини Олексію Федорчуку. Ми поцікавились у війта найвіддаленішого у Верховинському районі села, чи є у них туристи? Село наше дуже гарне. Туристів багато нема, бо і дороги не було, і автобус донедавна до нас не ходив. Я вже 20 років є сільським головою. Починали ми  все з нуля. Будували клуб, сільську раду. Село має 1400 жителів. Наступного року будемо будувати дитячий садок", — розповів пан Олексій.


Фестиваль подивував численних гостей — а підрахувати усіх, хто зібрався на селищному стадіоні та довкола, непросто — багатством народних традицій, фольклору, самобутністю творчості народних майстрів, гуцульською ношею, і цілком автентичною, а ще більше — сучасними стилізованими вишиванками,  багатющою кулінарною скарбницею.


Після урочистого відкриття свята розпочалася конкурсна програма. Більше 86 колективів приїхали, аби вибороти звання найкращого. На двох сценах Верховини до вечора вирували танці, лунали музика й співанки. Режисер фестивального дійства Стефанія Капустинська, заввідділу фольклору та етнографії Івано-Франківського обласного науково-методичного центру культури і туризму Прикарпаття, каже, що чи не найголовнішою вимогою для всіх колективів, запрошених на фестиваль, є обов’язковість автентики.  "Уособленням цього є троїсті музики верховинського краю та, безсумнівно, народний аматорський родинний ансамбль іллюків—Ванджураків із села Віпча. Майже 40 років вони репрезентують своє мистецтво і в Україні, і за кордоном. і всюди зустрічають неймовірне захоплення. Вони — самородки, їхні танці передаються з діда-прадіда, і дякувати Богові, що брати Михайло і Василь зберігають традиційний гуцульський танець. Важливо, що їхні діти продовжують цю благородну справу", — сказала Євгенія Капустинська.


За 20 років фестивального руху горяни збиралися в різних куточках мальовничої Гуцульщини: 1992-го — у Вижниці, 1993-го в Рахові. 1994 року — знову у Верховині, відтак у Путилі, Яремчі, Рахові, Косові, Надвірні, Коломиї. 2001 року XI Гуцульський фестиваль повернувся до Верховини, далі його приймали Косів, Вижниця, Путила, Рахів, Коломия, Яремче, Вижниця, Косів. Багатющу палітру вражень — у фотографіях, спогадах та емоціях — залишав кожен із фестивальних років. Бо ж гуцули вміють забавлятися і приймати гостей. Тут це, щоправда, називають одним колоритним словом — "набуватися".


історією вже стало і це свято. Суботнього ранку в центрі Верховини відкрили пам’ятний знак із цитатою з невмирущого Франкового "Ось Жаб’є — Гуцульська столиця". Невеличка карта із сусідніми до Верховини географічними центрами  та імпровізована, цілком доступна і для туристів-початківців, гора — так виглядає той знак.

 

Легенди і бувальщини
Усі знають красиву легенду про те, як космачани везли до Відня гуцульське весілля, аби потішити цісаря. Насправді це не легенда, а оброслий міфами історичний факт, котрих на Гуцульщині вам розкажуть чимало. Просто люди тут направду талановиті.  і не забувають про своє коріння та не занедбують обдарувань, навіть будучи на чужині. Приміром, 1999 року Євдокія Сороханюк із Верховинщини першою серед гуцулів отримала одну з найпрестижніших державних нагород Америки "The National Heritage Fellowship" від національного Фонду мистецтва США. Жінка видала книжку "Гуцульщина в низинці", увічнивши народні узори і демонструючи світові гордість свого походження та неперебутній талант гірських вишивальниць.


Гуцул Василь Мартищук зі Снідавки, котрий живе у коломийській Ковалівці, виготовляє класичні і гуцульські скрипки. За свою майстерність він отримав почесний диплом імені Антоніо Страдіварі на виставці скрипок в Італії.


Далекого 1947 року уродженець Верховини світлої пам’яті Антон Ясельський став одним із двох тисяч осіб та єдиним з українців, котрі отримали право надіслати подарунки королеві Єлизаветі II з нагоди одруження. Він вирізьбив та інкрустував "пацьорками" скриньку, а королева за це визволила його з табору у Британії. Сьогодні та історична скринька зберігається в Британській асоціації українців.
У рамках Гуцульського фестивалю відбулися також науково-практична конференція та всеукраїнський семінар керівників центрів народної творчості. А кількома днями раніше на Форумі видавців у Львові презентовано книжку композитора й етнографа Дмитра Мацієвського "Музичні інструменти гуцулів". Автор збирав матеріал до книжки протягом сорока років. 1968-го  він зустрівся з музикантом Василем Грималюком, відомим як Морур. Представили монографію  у приватному "Музеї етнокультури гуцулів" подружжя Миколи та Марії Ілюків.

До Гуцульського фестивалю приурочив свою книжку і І. Сліпенчук із Криворівні. Збірка "притрафунків" "Три дні ни їж, а весело дивиси...." є своєрідним маніфестом радісної філософії гуцула. Філософії, котра, певно, і робить цей народ особливим.








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):