19.09.2012 23:11 (Категорія: СТАТТІ Екологія Карпат)

Автор: Ігор ЛАЗОРИШИН


Дикий полігон


Село Тростянець, що неподалік райцентру Долини, для мене — це передусім пам’ять про останню парафію закатованого енкаведистами о. Андрія Бандери, батька провідника ОУН Героя України Степана Бандери. Саме у Тростянці — підпільно, лісовими стежками, оминаючи залізничні вузлові станції Долини чи Болехова і ночуючи по стодолах у добрих людей в селі Тяпчі, не раз відвідував свого батька Степан Бандера, а патріоти-нащадки створили родинну кімнату-музей пам’яті про їхні тростянецькі роки.


Ще кілька років тому, за життя підпільниці-оунівки Олени Долішньої (псевдо "Гуцулка", "Слава") — на той час вдови колишнього голови Братства ОУН—УПА Долинщини івана Долішнього ("Бунтаря"), — блукала мудра думка створити у тих лісах щось на кшталт патріотичного екскурсійного маршрутуѕ Але нині мандруємо у тростянецький ліс, аби побачити і зрозуміти: що 20 років по тому схаменулися "прописати" у цій місцині на п’яти гектарах за межами села — добру справу для людей чи просто узаконити багаторічне, дике і небезпечне звалище, перейменувавши його на полігон твердих побутових відходів.Чим далі в ліс, тим ширше очі...


Від села Тростянця до лісового звалища — кілометрів зо п’ять чи шість: десь ррунтівкою, трохи останками військової "бетонки" та ще лісовим закалабаненим бездоріжжям. Усе вгору. Навколишні тростянецькі мовчазні ліси багато про що розповідають і пам’ятають, а ще більше — таять. У їх зелених обіймах, крізь які прозирають залишки колись недоступної і засекреченої військової радянщини, й досі якось незатишно і моторошно. Не додає яскравості до перших вражень від вересневого лісу і похмура присутність у цьому керунку Долинського виправного центру №111 за колючим дротом. Усе довкола якесь занедбане й запустіле. Минаємо праворуч тюремний водозабір, до якого стікаються не лише цілющі лісові джерела, а й, очевидно, і потічки аж з-під розміщеного вище полігона, — і ми серед сміттєвих кар’єрів.


А якщо до полігона добиратися через невеличке сільце Слободу Долинську, яке належить до Тростянецької сільської ради, то ліс може розповісти про те, як комуністичні богоборці свого часу вчинили у його нетрях дику оргію спалення речей з місцевої церкви, а чорний дерев’яний хрест за два кілометри від звалища — засвідчити  про загибель на цьому місці від рук московсько-більшовицьких окупантів 26 березня 1945 року 24 повстанців із сотень "Гонти" і "Журавля", про те, як хутірець спалили, людей виселили,  а поховані останки вояків розкопали і вивезли у невідомому напрямку, засипавши місце їх героїчного чину будівельним непотребом... Це тільки дещиця тієї гіркої пам’яті героїчних попередників, яка ще блукає у тростянецьких лісах і нині сусідить зі сміттєвим полігоном "літеплих" нащадків.

І чиновники, і фінанси
співають романси...


На звалищі, яким опікується КП "Комунгосп", нас не чекали. Але робота кипіла. Не будемо вдаватися до наших візуальних вражень, а тим більше — до фахового аналізу технічного стану звалища. Свої висновки екологічна інспекція вже зробила, і вони, скромно кажучи, — не найкращі. Навіть попри те, що судовий адміністративний спір Феміда вирішила не на користь екологів. Але й ми можемо наразі дати таку оцінку побаченому: полігон для твердих побутових відходів у лісі над селом Тростянцем попри те, що він розташований там уже зо два десятки років, — наразі ще однозначно "дикий", хоч потуги для змін нарешті почалися.


Розмовляємо з Володимиром ВИННИКОМ, директором КП "Комунгосп":

— Землю на місці колишнього військового кар’єру під полігон виділено ще 1992 року і рішенням керівництва району передано нам для експлуатації, тож з цього боку все законно, — каже

В. Винник. — Наразі ми виробляємо державний акт на землю. Всі пакети необхідних документів на рівні міста і району ми вже подали в облдержадміністрацію, а вони — на розгляд до Києва, де мають погодити п’ять міністерств. Тільки потім зможемо подати документи у Кабмін для вироблення земельного паспорта, тобто державного акта на виділені нам п’ять гектарів. У радянські часи для полігона на цьому місці у лісі було зарезервовано 36 га, але нині і п’яти цілком вистачає, бо й половини площі ще не використали. Потужність полігона розрахована на 70 тис. кубів відходів на рік, а ми захоронюємо набагато менше. Після того, як одержимо акт на землю, зможемо приступити до рекультивації звалища за найсучаснішими вимогами до таких об’єктів. Але наразі ми вже зробили обваловування території звалища, шаром ррунту поперекривали ті сміттєві насипи, які досягли вже двох метрів, обладнали дезінфекційну яму і шлагбаум, збудували оглядову вежу, встановили таблиці з написами, де зазначено, хто опікується полігоном та інші реквізити і т. д.

- А хто користується звалищем?

— У районі це єдиний полігон, і перебуває він на балансі міста Долини. Але сміття привозять сюди не тільки з Долини, а згідно з угодами — зі всього району. Обслуговуємо своїми силами села Княжолуку, Новоселицю, Малу Тур’ю, Яворів, завозять нам своїм транспортом — з селища Вигоди та всього вигодського куща, з кількох відпочинкових баз, з промислових підприємств і освітніх закладів тощо.

- Що зміниться, якщо полігон матиме "земельний паспорт"?

— Дуже багато. Ми ж тоді зможемо апелювати до обласного і до Державного екологічного фонду про виділення коштів. Вартість усього комплексу робіт, необхідних для реконструкції полігона, — 5 млн. 300 тис. грн. Ні міський, ні районний бюджети не витримають таке навантаження.

- Окрім іншого, які ще виробничі проблеми потребують розв’язання?

— На полігоні працює троє людей, а треба би хоч шестеро. Як завжди — бракує коштів. Два роки тому ми одержали з обласного екологічного фонду техніки на мільйон гривень, зокрема і контейнери для роздільного і загального збору сміття, два преси для тюкування макулатури і пет-пляшок. Але є проблема: всі спонукають запроваджувати активно роздільний збір сміття, йдемо у зиму, а тим часом на території комунального господарства ми нині маємо заготовлені і заскладовані до 25 тонн пресованої у тюках макулатури і понад три з половиною тонни пресованих пластикових пляшок, а здати їх ніде. Колись була ціна 1 грн. 20 коп.—1 грн. 80 коп. за кілограм, тепер пропонують везти у Жидачів на Львівщину — по 27 коп. за  кілограм! Пальне коштуватиме дорожче, ніж виторг!

- Як ладите з сільською громадою чи з виправним центром?

— Поки що не було ніяких нарікань. Полігон далеко від села і захищений лісом і, за геологічними дослідженнями, 15-метровим водонепроникним шаром ррунту...

Та попри те, що в 2006 році сесія Тростянецької сільської ради дала своє погодження для експлуатації звалища, на думку сільського голови Зеновія Болюка, з того часу — за понад п’ять років — відчутних змін на краще в експлуатації і наведенні ладу на полігоні не відбулося. Звалище й надалі залишається "міною" сповільненої дії і для людей, і для довкілля. "Так, ми свою згоду п’ять років тому дали, — каже З. Болюк. — Бо були перед фактом, що звалище вже у тому місці є і не один десяток років. Але громада погодилася з умовою — на полігоні наведуть бодай елементарний порядок. Минуло п’ять років. Звісно, щось тепер роблять, якісь зміни є. Але не такі, як би хотілося. Два роки тому люди зверталися з листом в екологічні служби. Комісії приїжджають, подивлятьсяѕ і їдуть. А нам тут жити. Мінаѕ Село розташоване на висоті 390 метрів над рівнем моря, а полігон — 420. Всі потоки згори течуть у річку Турянку, а далі — у Свічу чи Сівку. Люди переживають за чистоту води, та й онкозахворювання, які у селі почастішали в останні роки, пов’язують зі своїми небезпечними "сусідами" — полігоном для сміття і залишками колишньої військової частини. Є надія, що "паспортизація" полігона дасть змогу збільшити капіталовкладення у його модернізацію".








Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):