Про Стрий люди склали багато легенд. Ось кілька з них.

 

Перша легенда
Жили колись два потоки, два брати під горою Явірник. Старший був помір-кований, розважний, а менший запальний, загонистий. Ніколи не думав, що завтра буде, аби лиш нині йому було добре.
 
Якось вирішили брати помандрувати десь далеко, подивитися, який-то світ там на долах. Домовились вийти наступного дня на світанку.

Старший каже:
—    Лягаймо, брате, спати, бо завтра вдосвіта треба встати. Дорога далека, місця незнані.
—    Ти лягай собі, а я ще погуляю, подивлюся з гори, як сонечко йтиме на ніч спочивати.

І побіг, аж вітер за ним знявся. Спати ліг пізно, на тій горі, де сонце проводжав. Так міцно заснув, що й не чув, коли старший пробудився. Той кликав його, шукав, а потім сяйнув йому здогад, що молодший, певно, сам пішов у мандри, не чекаючи його. Тоді й старший брат рушив у путь, вибираючи зручні місця, рівні долини поміж горами, загнув півколо аж попід Турку, далі завернув на Кропивник, Довге, Корчин...

А тим часом молодший схопився, коли сонце було високо в небі, — старшого брата нема. Зірвався — і помчав навздогін просто через гори, нетрі і скелі, шумить, піниться. Ледве наздогнав старшого якраз там, де він мав уже вибиратися на широку рівну долину. Вперся йому в правий бік, ухопився рукою, бо далі вже сам сили не мав іти.

А звалися ті брати Стрий та Опір. Старший, спокійний — Стрий, а молодший, швидкий і бурхливий, — Опір.

Брати Стрий і Опір мали родича, називався Дністер. То вони до нього й поплили. А потім уже всі троє — аж туди, де збиралися води майже з усієї України, — до Чорного моря.

Люди полюбили розважного старшого брата, побудували над ним місто, і то не маленьке — Стрий.

 

Друга легенда
Над витоком річки Стрия височить гора. Навесні і влітку шумлять на ній зелені явори. Тому й назвали її Явірником. Через ту гору ходили у давнину люди в Тухлю, Славське, Лавочне торгувати, бо саме через неї вів торговий шлях.

От пішов якось один чоловік на ярмарок купити солі. Повертався назад через Явірник. Перейшов гору та й сів відпочивати, бо змучився. А недалеко пас воли його небіж. Підійшов хлопець до стрия та й питає:
—    А що, стрийку, несете?
—    Золото, — пожартував чоловік.

От хлопець чи то дурний був, чи то такий захланний, але як тримав у руках палицю, то й вдарив свого стрия по голові, та й убив. Розв'язав торбу, а там — сіль. Недобре йому стало. Та людину вже не повернеш. Поховав його. Лиш закінчив насипати могилу, а звідти почало бити джерело, і назвали його Стриєм. А струмок виріс у річку.

Розказують старі люди, що в одного багача хтось вкрав гроші вночі. Багач кинувся бігти за злодієм і наздогнав братового сина, що ніс сіль в хустині. В темноті стрийко не впізнав небожа і на березі річки забив на смерть.

Відтоді й назвали люди ту річку Стрий. А на тім місці, де стрий вбив небожа, люди насипали могилу.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 30 липня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):