Це було в ті часи, коли на троні сидів прадід Марії-Терезії імператор Леопольд. У державі йшла війна між прихильниками Габсбургів, яких звали в народі лабанцями, з одного боку, й куруцами—повстанцями проти королівської влади — з другого. Хустський замок зайняли прихильники Габсбургів — лабанці. Комендантом фортеці був у них якийсь капітан Таллош.

Ватажок повстанців-куруців Емерик Текель дав наказ полковнику Рославецькому захопити Хустський замок. Однак облога затягнулася. Військо куруців складалося з кінноти й піхоти, а артилерії не було, хіба що кілька польових гармат, не придатних для облоги фортець, — їх ядра ледве долітали до високих мурів гордого замку, не завдаючи значної шкоди. А на його могутніх бастіонах стояли великі гармати, надійно захищаючи фортецю, — під своїм прицілом вони тримали всі підходи до мурів. Замок стояв непорушно, як скеля.

Довго сушив собі голову Рославецький, як взяти замок, і тут раптом поширилася чутка, що в замку спалахнула якась пошесть, і що навіть сам комендант Таллош захворів на якусь невідому й небезпечну недугу й лежить без помочі, бо нібито замковий фельдшер, боячись заразитися від нього, прикинувся хворим.

— Ну а я пошесті не боюся! — сказав Рославецький.
Наказав запрягти в карету три пари коней, взяв із собою кучера й гайдука і поїхав. Під'їздить до замкової брами. У гайдука в руці білий прапор. Бачить начальник охорони, що під'їхав якийсь вельможний пан, чи то барон, чи то граф, та ще з білим прапором. Не насмілився навіть спитати, хто то є, і впустив в замок.

Опинившись в замку, Рославецький попросив, щоб його повели до хворого коменданта. Ввійшов у кімнату, де лежав хворий Таллош, привітався з ним, сів на край ліжка і сказав, що коли почув про його хворобу, то вирішив навідати його, керуючись чисто християнськими почуттями.

Хворий був зворушений. А Рославецький почав докладно розпитувати хворого, коли він занедужав, як це сталося, що в нього болить, словом, виявив якнайбільшу увагу.

—    А хто вас лікує? — питає далі Рославецький.
—    Немає коло мене нікого. Наш замковий фельдшер теж захворів.
—    У такому разі, сподіваюсь, ви не відмовитесь, щоб я виписав вам свого особистого лікаря з Мукачева. Дозвольте, я напишу кілька слів своєму синові.
—    О, дякую! Ніколи не забуду вам вашого милосердя до мене!

Другого дня молодий Рославецький і лікар були вже в Хустському замку.

Причому, кожний приїхав окремо, в своїй кареті й зі своєю службою. Лікар був відомий на цілу округу. Він оглянув хворого, виписав ліки, подивився й інших хворих. По ліки треба було посилати до Доброчина, бо тоді аптекаря в Хусті ще не було.

За тиждень ліки привіз старший брат Рославецького. Виявилося, що цих ліків замало. Тож нові ліки привіз молодший брат Рославецького.
Таллош покірно приймав по краплях еліксир життя, безвідмовно жував коріння омолодження, натирався маззю з гадючого сала, купався в чудодійному зіллі, ліпив на себе пластирі... Словом робив усе, що прописував йому лікар і радив Рославецький. Ліків трбба було багато, привозили їх куруци, один за одним, і все потроху.

І комендант справді відчув, що помалу до нього вертається здоров'я. А з ним і холодний розум, затьмарений хворобою. Він почав про себе лічити — скільки ж у нього в замку гостює людей? Пан Рославецький, його син — це два, лікар — три, брат старший, брат молодший, сват, кум, племінник, двоюрідний брат, свояк, шуряк, а у кожного з них кучер, гайдук — це вже мало не тридцять...

Хворий аж затремтів. Ще трохи — й гостей буде більше, ніж війська в замку!..

І от Таллош оголосив, що він вже здоровий, лікування не потребує.

—    От і добре, — засміявся у відповідь Рославецький. — Ви вже одужали, тож можете йти із замку вельможний пане. А ми тут залишимось!..
Так було виконано наказ, і куруци взяли замок не силою, а хитрістю.


джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 21 серпня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):