Це було давно, дуже давно, ще в ті часи, коли воєвода Хуст безпечно жив у збудованому ним високому замку зі своїми численними слугами й вояками. Сім'я у нього була невелика — дружина й двоє маленьких дітей. В обох дітей, хлопчика й дівчинки, були на правім плечі однакові родимки. Якось поїхав воєвода з великим почтом на лови далеко в гори, залишивши в замку невеличку охорону. І в той час сталося велике лихо: в край вдерлися не знані доти дикі татари й захопили замок. Багатьох убили, решту забрали в неволю. Забрали й молоду дружину воєводи і маленького сина. Тільки малятко-дочка врятувалася, заховавшись в підземному ході.

Коли воєвода повернувся, то в спустошеному замку знайшов лише свою перелякану маленьку дочку. І в своєму невтішному горі Хуст заприсягся карати на горло кожного татарина, який потрапить йому до рук.

Минали роки... Воєвода постарів, а дочка його виросла і стала дівчиною-красунею. Про долю дружини й сина воєвода так нічого й не знав.
А дружина його недовго прожила в неволі, померла від горя. Син виріс при ханському дворі й став гарним юнаком. Хан узяв його в свою гвардію особистим охоронцем. Татари звали його Скандор.

Якось він побачив серед невільників одного із вояків свого батька — упізнав його по рубцю на обличчі від бойової рани. Старий вояк намовив юнака тікати разом з ним з неволі на батьківщину. Пощастило їм, дісталися до рідного краю. Здаля вже було видно високий величний Хустський замок, але старий вояк вже не міг далі йти і помер на руках у юнака. Плачучи, хлопець викопав шаблею йому могилу й поховав старого друга, і рушив до замку.

Аж раптом почув одчайдушний крик і враз побачив дівчину, за якою гнався величезний ведмідь. Не знав, звісно, хлопець, що це була його рідна сестра. Дівчина мчала верхи, залишивши далеко позад себе охоронця, коли кінь, злякавшись ведмедя, кинувся вбік і скинув її з себе. Хлопець, не довго думаючи, кинувся на ведмедя й убив його ударом кинджала в саме серце. Під час боротьби звір здер з юнака одяг і оголив родиму пляму у нього на плечі. Сестра тоді відразу впізнала свого брата, й вони, від радості плачучи, впали одне одному в обійми.

Тим часом охоронець під'їхав і побачив дочку воєводи, в яку він був закоханий, в обіймах татарина.

Знавіснівши від ревнощів, він погнав коня в замок і доніс своєму панові, що його дочка цілує татарина. Засліплений гнівом воєвода, вірний своїй клятві, зопалу наказав убити зухвалого татарина. Незважаючи на благання й плач дівчини, слуги воєводи схопили нещасного юнака, потягли на скелю, що височить навпроти Хустського замку над річкою, й не чекаючи воєводи, стяли юнаку голову.

Скоро під'їхав до місця страти й сам воєвода, і, впізнавши в убитому татаринові сина, встромив собі меча в серце. Він помер на мертвому тілі свого сина. їх кров змішалася й почервонила скелю, яка відтоді й називається Червоною.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 21 серпня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):