Колись люди не всі були такі, як зараз. Були такі велети, що як один стояв на одній горі, а другий на другій, то могли руки подати один одному.

Один такий велет захотів води попити, а ріки Стрий і Опір пересохли. Він нахилився до того місця, де ці річки сходилися, а там вода каламутна, хіба разом з піском мусив пити. Тоді велет нагорнув у ріку землі та каміння нижче від того місця. Високу таку греблю наметав. За якийсь час вода заповнила ту долину, і зробилося велике озеро. Вода чистенька стала, прозора. Велет напився, а озеро так і лишилося. Як води набралося повно, вона через гать переливалася і текла собі далі.

Навколо того озера земля була дуже родюча. І ліс недалеко. Прийшли туди люди, але не велети, а звичайні, такі, як ми. Побудували хати, зорали поля.
 
Якоїсь днини туди знову прийшов той велет води напитися. Дивиться, а довкола його греблі метушаться якісь мурашки, подібні до нього, лише дуже маленькі. Взяв їх разом з волами і плугом на долоню та й поніс показувати мамі:

—  Дивіться, яких я мурашок знайшов,
—  Ой, то, синку, не мурашки. То після нас тут, у горах, такі люди будуть жити. Віднеси їх на те місце, звідки взяв.

Поклав велет людей над тим озером і пішов собі. А люди заснували там село і назвали його Синьоводним — бо вода в тому озері була синя, наче небо.

Безпечно жили там люди. З північного боку були відгороджені великим озером, а з півдня — горами та лісами.

Якось випав дуже дощовий рік. Дощі лили тижнями безперестанку. Говорили, що над горами хмара урвалася. Вода переливалася через велетову греблю, проте Стрий напирав з такою силою, що прорвав її. Вода з озера вся витекла. Дно висохло.

І згодом у тій долині теж оселилися люди, адже там дуже добрі ґрунти. Заснували ще одне село, назвали його Нижнім Синьовидним. А оте перше стало Верхнім Синьовидним.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 28 липня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):