Було то, може, й за сто літ перед татарською навалою, а може, й більше... Десь на долах жив один чоловік, і так сталося, що змушений був піти з рідного краю шукати собі іншої оселі. Пішов той чоловік у гори тою дорогою, що ще за київських князів нею ходили на Закарпаття.

Йшов день, ішов другий, третій... Вночі спав під якимось деревом при дорозі, а на світанку знову в путь. Довго так ішов і дуже змучився. От одного дня так втомився, що вже не годен був далі рухатися. Відійшов трохи від дороги вбік і вирішив відпочити. Сів на траву і поволі почав роздивлятися довкола. Місце йому сподобалося, і вже далі той чоловік не пішов, Побудував собі хату і лишився там жити.

Хату його було добре видно з дороги, тож за кілька літ ще кілька людей до нього прибилося, побудували й собі хати, народили дітей, завели худобу...

От якось до того хутора заїхав воєвода з дружинниками. Послав його князь у гори, щоб він позаписував, де які села та скільки людей там живе.

Зайшли князівські дружинники в обійстя того чоловіка, що першим тут хату збудував, бо вона була із самого краю.

—    Звідки ти тут узявся, як у цьому місці опинився?
—    Та, — каже, — йшов горами, ішов, тут охляв та й лишився жити.
—    А як ваше село називається?
—    Та ніяк. Кажу ж, тут охляв, та й по всьому.
—    Запиши, — каже воєвода дружиннику. — Тут охляв і лишився жити.

А той чи то квапився, чи швидко писати не вмів, чи то помилився, чи не дочув, та й написав: Тухля.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 28 липня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):