За Тисменицею є село, що Погонею називається. Протікає там річка Ворона. Ніхто не пам'ятає, коли виникло село, але з діда-прадіда розповідають, що ще за тих часів, як татари плюндрували українську землю, при шляхах були такі вартівники, що давали знати про напад чужинців.

І люди ховалися, де хто міг: по печерах, по лісах, по горах, Але одного разу татари напали якось так раптово, що завчасно ніхто не міг сховатися. І почали з села утікати від нападників жінки з дітьми, старі діди та баби, бо чоловіки всі загинули від шабель татарських. Не одну та не дві години тікали люди, але татари напали на слід і гналися за ними. Довго йшла ця погоня, і люди так заморилися, що падали під ноги коням, а татари скручували їм руки і прив'язували до сідел, аби гнати в неволю.

і побачили люди, що не втекти від погоні, не сховатися у чорних лісах, не зустріти більш ніколи своїх синів, чоловіків, наречених. Почався у чистому полі плач великий, а татари вже ось-ось мали наздогнати ту юрбу.

І раптом із беззахисного натовпу назустріч татарським вершникам кинулася незвичайної краси дівчина. Всі аж ахнули від здивування, а вона, не зупиняючись, бігла до бусурманів. У довгих дівочих косах, темних, як ніч, була заплетена голуба стрічка. Коли до вершників залишилося кілька метрів, дівчина рукою зірвала з коси стрічку і кинула її коням під ноги. Враз там зробилася річка. Була вона чорною, як ворон, що вже літав над беззахисною юрбою і люто крякав.

Татарські вершники заїхали у воду, але швидка течія огорнула їх, коні іржали, билися у воді, бо мулисте дно ловило їх і затягало під воду. Жоден нападник, що потрапив у річку, не виїхав на протилежний берег і не повернувся назад.

Гострі стріли вп'ялися в молоде дівоче тіло, і вона впала на зеленому березі річки. Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися на те місце, де лежала з пробитим татарською стрілою серцем, з розпущеними косами чорнява галичанка. Там і поховали незнайому рятівницю. На могилі посадили плакучу вербу.
 
Вирішили люди вже не повертатися до свого спаленого татарами села, а оселитися над річкою, яка їх врятувала. З того часу село називають Погонею, а річку — Вороною, бо й досі вода в ній чорна.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 28 липня 2012 року






Коментарів (1)

  1. Настя в 13.02.2017
    Класно мені сподобалось. Я вам вдячна за цю легенду. Вона мені допомогла написати "Контрольний переказ". Дюкую!!!

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):