Перша легенда
Якось чортові заманулося вискочити з пекла й по землі погуляти. Набридло йому під землею сидіти, на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої долини. А той чорт був дженджуристий і мав на кінці хвоста таку собі китицю, на кшталт ослячої, і зачепився тою китицею за якийсь корінь чи камінь у ямі, що пробив у землі. Як він не намагався висмикнути свого хвоста, а він ні туди ні сюди. Тільки потягне — земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав собі хвоста. З болю зарепетував на весь світ: "Йой, хвуст, хвуст, хвуст!" Луна покотилася по долині "хуст-хуст-хуст", річка підхопила цей крик і понесла далі. З того часу цю місцевість, де чорт вискочив з пекла, люди прозвали Хустом.

 

Друга легенда
Колись дуже давно чорти на своїх плечах переносили гори з одного місця на друге. Навіщо вони це робили, того ніхто не знає, — якусь, видно, шкоду хотіли зробити за своїм чортячим звичаєм. От один чорт узяв на плечі гору, на якій зараз лежать руїни Хустського замку, і хотів перенести її на інше місце. Гора була дуже висока і важка, і чорт, не дійшовши до місця, поклав її на землю, щоб перепочити.

Якраз в цей час ішов повз нього інший чорт, і коли гора зсунулася на землю, то притиснула тому чортові хвіст. Як загорлає чорт від болю: "Йой, йой, хвуст! Йой, йой, хвуст!" Почули це інші чорти, прибігли на поміч і витягнули хвіст з-під гори. Чорт похукав на свій хвіст та й пішов далі своєю дорогою. А той чорт, що ніс гору, взяв її знову на плечі і заніс на те місце, де вона зараз стоїть.
 
Отож від того часу цю місцевість і прозвали Хуст, і місто, що ній постало, отримало цю назву.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 28 липня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):