Баба Гелена з дочкою не мали нікого з рідних не лише в селі, а у всьому підгір'ю. А Геленина дочка—одиначка на всю околицю була найвродливішою. Тож і упадали біля неї всі парубки. Але вдова була бідна й у посаг нічого не могла дати.

—    Ех, і взяв би вашу Марійку, — сказав якось Гелені один багатий парубок, — якби ви дали за нею хоч сорок тисяч крон.
—    Синку, — відповіла вдова, — як тобі треба тисячі, то шукай собі в багатих, а до моєї бідної не топчи доріжку.
Одного вечора до Гелениної хати попросився на ніч подорожній, а стара зараз йому почала про свою дочку розповідати.
—    Є женихи, багатий і бідний... Один просить гроші, а другий нічого не хоче, лиш Марійку.
Подорожній і каже до її матері:
—    Хай вона заміж виходить за того, котрий від вас майна не вимагає.
—    Воно-то так, — заперечила вдова, — але за багатим вона зразу стане ґаздинею, а як візьме її бідний, то з першого дня десять бід за нею посунеться...

А подорожній своєї править:
—    Тільки за бідного давайте, якщо любитимуться, то всього собі наживуть. Багатому грошей треба, а не вашої дочки.
Гість переночував, а вранці пішов далі. Дорогою зупинив одного візника, що вертався з бричкою з міста.
—    Це твої коні, чи ти лиш кучером у пана?
—    Кучером, і мого тільки те, що крадькома провезу когось.
—    Коли так, вези мене до міста, а я тобі заплачу.
Поїхали. Перед містом зупинились, і подорожній питає:
—    Скільки тобі за провіз?
—    Що дасте, то й прийму, — розгублено відповів візник.
Подорожній почав сотні викладати на руку візникові:
—    Тут маєш сто, дві, три, чотири, п'ять. Чи, може, більше дати?
Візник тільки очима кліпав.
—    Я не візьму стільки за шмат дороги...
—    Ти бери, коли дають...

Візник поїхав, а подорожній пішов у контору одного власника спиртового заводу, такого собі Вайса. Чемно вклонився мільйонерові й відрекомендувався заступником директора одної великої фірми,
—    Кажуть, що найкращий спирт тільки у вас виробляється, — прихвалював подорожній. —А ми хотіли б співпрацювати із вашою фірмою... Можете щомісяця по три цистерни постачати нам за угодою ваш спирт?..
—    Гарна пропозиція, — загорілись очі в мільйонера.
—    Пане Вайс, скільки ви можете дати в запоруку, щоб між нашою фірмою і вами угода не порушилася?
—    Нараз готівки не маю багато в себе, лиш сорок тисяч крон, — тихо відповів мільйонер. — А ви скільки даєте?
—    Я нічого не даю, а ви давайте сюди ваші гроші...

Мільйонер злякався і пробелькотів:
—    У вас дуже дивні жарти...
—    Жодних жартів, у нас з вами серйозна справа, — засміявся подорожній. — Я Микола Шугай!.. Отже, давай мені гроші, та сиди тихо, бо навколо твоєї контори мої хлопці стоять та очікують на мій наказ...
Мільйонер зблід і, трусячись, вийняв гроші із сейфа та й віддав Шугаєві.
—    Пане Вайс, протягом одної години і носа не потикай з кабінету, бо мої хлопці дуже запальні, можуть вистрелити!

Мільйонер ледве витримав призначений термін, а потім почав стукати в двері та гукати у вікно, бо Микола Шугай замкнув за собою двері, а ключ з собою забрав.

А Шугай тим часом вже повертав до бідної вдови.
—    Приймете мене на ніч?
—    А чому ж ні, — відповіла Гелена, — гостюйте в нас чим хата багата.
У хаті подорожній побачив хлопця, що прийшов до своєї коханої дівчини, і спитав у матері:
—    Бабусю, то оцей парубок, що побратися хоче з вашою донечкою?
Стара важко зітхнула й сказала:
—    Оцей, оцей.
Подорожній став перед старою і мовив:
—    Бабусю, посагом ви не журіться, а вашій донечці й цьому парубкові в посаг я даю сорок тисяч чеських крон, хай здорові господарять, а мені, Миколі Шугаю, просять здоров'я... А за багатим нема чого вам жалкувати, хай він шукає свого щастя в багатих...

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 13 серпня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):