Давно то було, коли на наш край нападали дикі татарські племена, спустошували його вогнем і мечем, забирали в ясир сильних чоловіків, а до гарему вродливих дівчат і молодих жінок. Німим пам'ятником тих страшних подій є назви гір Царина, Ріг, Сивуля.

Схопили раз татари молоду князівну, славну, надзвичайної вроди. Стережучись погоні старого князя, батька князівни, зайшли на високу гору над Лімницею, на самий верх, звідки ніякого виходу не було, але й ніхто непоміченим не міг дістатися до них. Зважаючи на достаток звірини в гірських лісах і сподіваючись на грабунки в околиці, татари мали намір перебути на тій горі зиму, навесні вчинити нові напади й вернутись додому.

Не раз князівна просила віддати її батькові за великий викуп, але татари нізащо не погоджувались, адже вона була високого роду і призначена за жону ханові,
 
Сподівання татар на легку зимівлю не справдилися. Коли настали холоди, брак поживи давався взнаки, а великі сніги не дозволяли їм вибратися з гір. Князівна цілими днями зносила гарячі молитви, просячи Бога про рятунок, а покровителів Русі про поміч. Її сторожа, споглядаючи це, вирішила її замордувати, тому що вона нібито чарівниця і своїми молитвами накликає на їхній загін біду. Але інші ординці заперечували, не хотіли позбавити життя князівну, бо ж не бажали втратити нагороду від хана за таку полонянку. Отож старшина постановила скликати суд.

От зібралися ординці на полонині творити суд над "царівною", як вони її називали. Але Бог дослухався до молитви дівчини, і за хвилину, як суд закінчився і мав бути виголошений вирок смерті, на сусідній горі пролунав сильний голос мисливського рогу. Вражені татари, думаючи, що то напад на їхні обози, кинулися їх рятувати, лишивши у великому сум'ятті князівну саму на полонині. А мисливець, що заграв у ріг, навіть гадки не мав, що неподалік отаборились татари. Лишившись сама, князівна подалася в напрямку відголоску, але заблукала.

Йшла спочатку південним схилом, потім піднялась на якусь високу гору, де врешті, стомлена, вирішила тут лишитись. Так і жила, ховаючись від вітру між кам'яними брилами і живлячись корінцями.

У тім місці донині залишились камені дивної форми. Один з них має форму лежанки, де, як твердить народний переказ, спала князівна. А трохи віддалік, у кільканадцяти кроках, є заглибина в скелі, що слугувала дівчині сховком.

За якийсь час батько князівни взяв у битві татарських полонених і довідався від них, що "царівна" залишилась у горах жива. Князь негайно кинувся на пошук своєї дочки. І, на щастя, знайшов її живою, хоч і посивілою від горя і поневірянь.

Звідти назва тієї гори, де відбувався татарський суд над "царівною", — Царина, другої гори, звідки донісся голос рогу, — Ріг, а третьої, де знайдено князівну, що там посивіла, — Сивуля.

джерело матеріалу: Легенди Карпат - Львів:Апріорі, 2010.-144с.іл.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 липня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):