лютий 2004
 
Не дивлячись на прогнози старожилів про теплу зиму вона виявилась досить суворою та сніжною по зрівнянню з попередніми роками. Напрочуд холодним видався і лютий місяць. 19 числа ртутний стовпчик термометра високо в горах опускався до відмітки – 27 градусів за Цельсієм.

Для самодіяльних спортивних туристів кінець зими якраз період масових лижних туристських подорожей, але на превеликий жаль суворі погодні умови лютого зробили корективи в плани мандрівників, особливо тих, маршрути яких пролягали по Чорногорі.

Верховинським аварійно-рятувальним пунктом в лютому було випущено на маршрут чотири самодіяльні туристські групи III-ої категорії складності і практично ні одній з них не вдалося пройти заявлений маршрут від Попа Івана (2022м.) до гори Петрос (2020м).

Переможеними повернулися з Чорногори і групи довсідчених туристів та альпіністів з Києва, Львова та Івано-Франківська. Для них підкорилася тільки полонина Смотрич. Після ночівлі там туристи намагалися зійти на гору Смотрич (1896м), та шквальний вітер зупиняв їх на висоті 1600 -1700 метрів. Більшість груп панічно тікало в Дземброю після двох холодних ночівель в полонинських стаях.

Невесело закінчилось підкорення Попа Івана з півдня групою Чернівецьких рятувальників. Група з великими труднощами добралася до полонини Веснарка, де заночувала, щоб набратися сил перед сходженням на третю вершину Карпат. Наступний день видався дуже холодним. При температурі -27 градусів дув сильний північний вітер. Глибокий рихлий сніг зробив максимальною швидкість групи 700 метрів за годину. За таких умов група за світовий день змогла пройти озеро Марічейка і вийти а субальпійське високогір’я. Тут сутінки заставили групу зупинитися на нічліг. Для того, щоб переночувати в таких умовах потрібно було рити снігову печеру, будувати з фірну снігову хижину, або хоча би снігову стіну від вітру. Туристи понадіявшись на тиху погоду заночували в наметах. Вночі здійнявся ураганний вітер, сила якого за свідченнями туристів була 40-45 метрів в секунду. В одному з наметів зламався каркас, інший намет вітер пірвав на шматки. Люди залишилися на одинці з нічною зимовою Чорногорою... Результат обмороження другої степені кінчиків пальців одного учасника. Того ж дня туристи з неабиякими труднощами по груди в снігу зійшли в Шибени.

В це самий час інша група Буковинців здійснила спробу підкорити інший Піп Іван – Мармароський (1941м) в Рахівських горах, проте кількаметровий сніг зупинив сміливців на полонині Лисича. неподалік прикордонної вершини Міка-Маре (1815 м.)

Не вдалося підкорити жодної чорногірської вершини і довсідченим туристам-лижникам з Білорусі (турклуб „Берестя” з м. Бреста). Здійснюючи походи III-ої категорії складності вони не змогли піднятися навіть на вершину Говерли (2061м.), не говорячи вже про запланований траверс всього Чорногірського хребта.

А от з іншою групою іноземців розігралася справжня трагедія.
13 лютого пізно ввечері до мене звернулась група туристів Литви з Вільнюського технічного університету ім. Гедимінуса. Перевіривши спорядження, маршрутні документи, проконсультувавши студентів про суворі примхи Чорногори довелось випустити групу на маршрут строго вказавши на необхідність дотримання всіх вказівок рятувальної служби.

Наступного дня завдяки ясній сонячній погоді туристи прийшли до „Білого слона” (так колись поляки називали обсерваторію на г. Піп Іван), в якому і заночували. За наступні два дні їм вдалося пройти половину Чорногори, та ураганний вітер змусив смільчаків зійти з головного чорногірського пасма. Закарпатські схили в тому місці майже вертикальні, тому група вимушена була сходити на наш бік через Несамовите озеро. Озеро, до речі відшукати і побачити неможливо. Воно заховане під глибоким шаром льоду і снігу. Рухаючись в напрямку лісу туристи при видимості 5 метрів виходять на сніговий карніз і перший учасник групи падає з нього, викликаючи на себе снігову лавину. На щастя литовець Синюс Артурас вибрався з снігового полону сам, бо був засипаний лише до пояса, проте з’єднатися з групою вже не зміг. Студент довго сигналив ліхтариком своїм друзям подаючи знак, що він живий, проте піднятися на плато було неможливо. Група ж не знала де потрібно було обійти карниз, бо почалися нічні сутінки. Але найстрашнішим було те, що в рюкзаку хлопця був єдиний намет для всіх туристів, яких на плато залишилося 12. Група була приречена на ночівлю в Чорногорі при сильному морозі з вітром на кількаметровому снігу. Що сталося з туристами Артурас не знав і після ночівлі в лісі наступного дня опівдні не дочекав своїх одногрупників побрів глибокими снігами за рятувальниками.

0 17 год. 25 хвилин знесилений турист ще пояснював нам що з ним сталося, а о 17.55 пошуково-рятувальна група в складі чотирьох ворохтянських та двох верховинських рятувальників вже була в дорозі до наміченого місця зникнення групи. Пізно ввечері вдалося натрапити на сліди туристів, які вели в напрямку автодороги Ворохта - Заросляк та догнати групу змогли тільки пізно вночі вже на спортивній базі. На щастя все закінчилось благополучно завдяки досвіду, організованості і підготовленості самих туристів, проте знову підніматися на Чорногору і продовжувати маршрут група не наважилась.

Трохи по іншому виглядала ситуація з групою львівських пластунів, які в той самий злощасний день вирішили „прогулятися” на Петрос (2020м) –четверту по висоті гору Карпат і один з найскладніших карпатських двотисячників. Не маючи відповідної підготовки, досвіду зимових сходжень, зимового спорядження група не одержавши дозвіл Говерлянського аварійно-рятувального пункту вирушила з Лазіщини до вершини гори в кількості 13 чол. І не дивною для рятувальників була звістка, що двоє молодих хлопців пропали на схилах гори. По тривозі був піднятий особовий склад Рахівського, Ясіньського та Говерлянського аварійно – рятувальних пунктів служби пошуку і рятування туристів в горах проте знайти людей взимку серед необжитих чорногірських просторів не так просто. Оптимізму додавало те, що у туристів був мобільний телефон і він час від часу вони повідомляли про те, що живі і продовжують рухатись в якомусь напрямку.

Минуло дві доби з моменту зникнення туристів. Всі знали, що ні спальних мішків, ні намету, ні примуса у них не було. Пізно вночі по тривозі був піднятий і Ворохтянський гірський рятувальний підрозділ. З кожною годиною шансів врятувати юних скаутів залишалось все менше. Про трагедію передали центральні засоби масової інформації України. І тут за ознаками місцевості рятувальники вирахували, що туристи йдуть в долину Чорної Тиси до села Кевелево. Об’єднана пошуково рятувальна група, в склад якої ввійшли крім вищезгаданих три львівські рятувальники, відмовившись від участі в Чемпіонаті України по лижному туризму, який в ті дні проходив в селі Яблуниця Яремчанської міськради на світанні почала підйом в гори на лижах назустріч горе-туристам. Вони вже були в дорозі, коли від хлопців поступив черговий дзвінок :” Ми більше не можемо йти, в нас немає сил, ми вмираємо... Висилайте рятувальників...”

Це було в 8.25, а через дві години рятувальники їх зустріли. Виснажених, голодних і обморожених, але живих. Дві ночівлі туристи провели в годівницях для оленів, в яких завжди є сіно і три дні серед гірських вершин, полонин і лісів. У обох обморожені чорні щоки, а у одного пальці ніг в черевиках були в суцільному льодовому панцирі. Малоприємне явище , для молодої людини, яка тільки вступає в самостійне життя. Хлопця зразу відправили до лікарні. Ось так і закінчилась епопея підкорення зимового Петрова юними пластунами.

Треба сказати, що дуже благополучно.
А зимовий сезон триває і рятувальники в повній бойовій готовності чекають його закінчення і мають надію, що він завершиться без смертельних випадків на відміну від попереднього.

джерело матеріалу: http://www.verkhovyna.info/ua/verkhovyna/resque/articles;9/
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 07 березня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):