лютий 2003
 
Останніми роками в вільній незалежній Україні активізувався пластовий рух. Сотні тисяч молодих людей, особливо в західних областях України влилися в ряди пластунів і все було би добре, якби керівники цієї організації не почати вишколювати своїх юних вихованців в високогір’ї Карпат.

Щоб регулярно подорожувати по горах необхідно серйозно займатися туризмом чи альпінізмом, та керівники від пласту вирішили що це не обов’язково і тепер в самих важкодоступних місцях у всі пори року в Карпатах можна зустріти юних пластунів з їх такими ж юними керівниками. Після їхніх подорожей складається думка ніби то пласт створений для того, щоб не дрімала гірська рятувальна служба, бо як видно з досвіду найбільше клопотів рятувальники мають саме з цією категорією мандрівників.
Багато хто знає з засобів масової інформації скільки галасу виникло внаслідок того, що влітку минулого року учасники міжнародного пластунського табору заблукали в Чорногорі. З-за поганої погоди пластуни збились з дороги і з озера Бребенескул пішли в дебрі закарпатських лісів. В цей же час інша група під керівництвом теж львівської пластунської організації мала проблеми на Свидовці. Рятувальникам довелося декілька днів розшукувати заблукалих горе-туристів і знімати їх з маршрутів.

З пластунами і теж з львівськими виникла надзвичайна ситуація і в середині лютого.
Група молодиків вирішила „прогулятися” на Петрос (2020м) – четверту по висоті гору Карпат і один з найскладніших карпатських двотисячників. Не маючи відповідної підготовки, досвіду зимових сходжень, зимового спорядження група проігнорувавши заборону чергового Говерлянського аварійно-рятувального пункту вирушила з Лазіщини до вершини гори Петрос в кількості 14 чол. І не дивною для рятувальників була звістка, що двоє молодих хлопців пропали на схилах гори.

По тривозі був піднятий особовий склад Рахівського, Ясіньського та Говерлянського аварійно – рятувальних пунктів служби пошуку і рятування туристів в горах проте знайти людей взимку серед необжитих чорногірських просторів не так просто. Саме в ці дні глибина сніжного покриву в високогір’ї сягала одного метра, а мороз місцями досягав тридцяти градусів нижче нуля. Оптимізму додавало те, що у пропавших туристів був мобільний телефон і час від часу вони повідомляли про те, що живі і продовжують рухатись в якомусь напрямку. Минуло дві доби з моменту зникнення туристів. Рятувальники знали, що ні спальних мішків, ні намету, ні примуса, ні будь яких продуктів харчування у них не було.

Пізно вночі по тривозі був піднятий і Ворохтянський гірський рятувальний підрозділ. З кожною годиною шансів врятувати юних скаутів залишалось все менше. Про трагедію передали центральні засоби масової інформації України. І тут за ознаками місцесості рятувальники вирахували , що туристи йдуть в долину Чорної Тиси до села Кевелево. Об’єднана пошуково рятувальна група, в склад якої ввійшли крім вищезгаданих три львівські рятувальники, відмовившись від участі в Чемпіонаті України по лижному туризму, який в ті дні проходив в селі Яблуниця Яремчанської міськради на світанні почала підйом в гори на лижах назустріч горе-туристам. Вони вже були в дорозі, коли від хлопців поступив черговий дзвінок :” Ми більше не можемо йти, в нас немає сил, ми вмираємо... Висилайте рятувальників...” Це було в 8.25, а через дві години рятувальники їх зустріли. Виснажених, голодних і обморожених, але живих.

Дві ночівлі туристи провели в годівницях для оленів, в яких завжди є сіно і три дні серед гірських вершин, полонин і лісів. У обох обморожені чорні щоки, а у одного пальці ніг в черевиках були в суцільному льодовому панцирі. Малоприємне явище , для молодої людини, яка тільки вступає в самостійне життя. Хлопця зразу відправили до лікарні. Ось так і закінчилась епопея підкорення зимового Петроcа юними пластунами.

Треба сказати, що дуже благополучно.
В роки моєї юності не було пласту. Всі були піонерами. Але наші піонервожаті і голови ради дружин куди людяніше відносились до своїх підопічних ніж керівники від пласту. Нас заставляли збирати металолом і макулатуру, допомагати ветеранам війни і не гнали на лавинонебезпечні схили гір. Що це за вишкіл такий в високогір’ї серед зими на маршрутах III-IY категорій складності, які доступні тільки досвідченим туристам-лижникам та альпіністам з першим дорослим спортивним розрядом по цих видах спорту. Та і чи потрібен такий вишкіл юнакам, які ще не служили в армії. Ми що готуємо зондр-команди для боїв в третій світовій війні на подобі німецької гірської дивізії „Едельвейс”, що воювала на перевалах Кавказу в другій світовій війні.
Пластунська старшино!!! Схаменіться. Вишколюйте будь-ласка свою зміну на полях Городенківщини, в приміських селах, та де завгодно тільки не в зимовій Чорногорі.

Україні потрібне здорове і розсудливе молоде покоління, а не поморожені інваліди з психологічними травмами. Невже ви думаєте, що у рятувальників немає іншої роботи, як ходити лісами збираючи Ваших підопічних. Не знаю куди дивляться батьки цих юнаків коли їх дітей керівники на декілька років старші ведуть в гори. Я давно пройшов школу спортивного туризму і в Карпати ми випускали групи з попереднім туристським досвідом, а новачкам рекомендували проводити свої мандрівки в Молдавських Кодрах, на просторах Прибалтики, в Підмосвов’ї, а тут зразу в Карпати, і не будь-куди, а на Чорногору чи Свидовець, і не будь коли а в січні-лютому.

Коли пізно ввечері 18 лютого ворохтянські рятувальники готувалися до пошуків львівських пластунів в аварійно-рятувальному пункті пролунав телефонний дзвінок. Керівник Івано-Франківського пласту поставив до відома командира пункту, що завтра мовляв наші пластуни підкорюватимуть гору Хом’як (1544м.). Двадцять хвилин довелося старому рятувальнику з тридцятирічним стажем умовляти пластунського старшину не робити дурниць і відмовитися від сходження. Виявляється дітей повинен був вести досвідчений керівник, якому аж 18 років і який є „Альпіністом України” (це найнижча ступінь підготовки в альпінізмі.) Не маючи гарантій, що пластуни все-таки не відмовились від своїх планів довелося на наступний день виставляти пости навколо гори ), щоб гарячі голови не намагались прориватися до вершини.

Добре коли все добре. Але з такими відношенням до гір з кимось може статися нещастя і навіть рятувальники не зможуть допомогти. Тоді комусь з пластунських старшин прийдеться відповідати перед батьками юнаків, перед судом, перед Богом і перед власною совістю. Дай боже щоб цього не сталося. Але пам’ятаймо, що береженого бог береже.

джерело матеріалу: http://www.verkhovyna.info/ua/verkhovyna/resque/articles;12/
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 07 березня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):