Фотографії використані з книжки Лазаренко Е. А. "По вулканічним Карпатам"
Передгір'я флішових Карпат у пліоцені були покриті буковим лісом. Активна вулканічна діяльність на території Вигорлат-Гутинської гряди привела до масової загибелі дерев. Рослини зносилися до підніжжя гір і відкладалися на дні існуючих тут озер. Кількаразові спалахи вулканічної діяльності сприяли відкладенню потужних шарів рослинного матеріалу, у якому основне місце займала деревина. Пізніше ці рослинні залишки були поховані під пісково-глинистими й вулканічними породами. З рослинного матеріалу утворилися шари бурих вугіль, які зустрічаються майже повсюдно уздовж внутрішньої окраїни Вигорлат-Гутинскої вулканічної гряди. Родовища вугілля, частина з яких розробляється ще й зараз, розташовуються на околицях Ужгорода, Мукачева, Іршави, Рокосова, Горбків. Діючі шахти є в Ільниці. Буре вугілля тут не перетерпіло глибокого процесу вуглефікації. Він відноситься до розряду лігнітів. У ньому ще збереглися релікти древнього рослинного матеріалу, часто виділяються обвуглілі окремі стовбури дерев, зустрічаються відбитки листів, нічим не відрізняються від сучасних букових.

Звичайно у водоймах районів активного вулканізму утворяться кременисті прошарки. Вони зустрічаються у вугільних шахтах Ільниці й представлені пластами й лінзами обпала, у масі якого нерідко можна зустріти включення обвуглених рослинних залишків. Зразки вугілля й обпала можна зібрати на відвалах шахти.

Поствулканічні процеси у Вигорлат-Гутинській гряді не обмежилися утворенням полів вторинних кварцитів, виділенням унгваритів і утворенням залізистих обріїв. Вони сприяли також хімічному вивітрюванню порід у підніжжя вулканів. Конденсуючись, вулканічні гази разом із сильно мінералізованими водами вулканічних джерел, стікали до підніжжя, насичували пористі туфи й тріщинуваті лави. Оскільки в стікаючі води попадали активні компоненти, то при фільтрації вулканічні породи вступали з ними в хімічні реакції.

В Іршавскому районі великі родовища мінеральних фарб зосереджені на околицях Ільниці. Тут у кар'єрах і берегових струмків можна зібрати гарну колекцію зразків мінеральних фарб і каолінів.

Далі наш шлях лежить до урочища Смерековий Камінь. Туди веде грунтова дорога. Вона тягнеться кілька кілометрів уздовж струмка Ялинового, а потім через вододіл по серпантинах перевалює до струмка Ільничке. У його долині розміщені кілька будиночків Ільницкого лісництва. Від них дорога йде уздовж правої притоки струмка Ільнички й потім піднімається нагору в урочище Смерековий Камінь, примітне незвичайним для Вигорлат-Гутинської гряди скельним рельєфом. Розкидані тут кам'яні обеліски формою нагадують смереки. Від них і пішла назва урочища.

До раніше наведеної загальної характеристики поствулканічного процесу додамо, що не всі його стадії проявляються з однаковою інтенсивністю. В одних місцях переважають продукти високотемпературної стадії, в інші - низькотемпературної. В урочище Подулки, наприклад, активно виявився процес утворення кварцово-турмалінових і кварцово-топазових порід, тоді як в урочище Смерековий Камінь розвинені в основному монокварцити, тобто породи, що цілком складаються із кварцу. Це й визначило своєрідну форму рельєфу, тому що кварц і його агрегати досить стійкі до поверхневих процесів руйнування, зокрема до вивітрювання, у порівнянні з навколишніми їхніми андезитовими туфами й андезитами.

Скельні виходи монокварцитів є німими свідками 5-6 мільйонів років тому газово-гідротермальних поствулканічних процесів, що проходили тут. Монокварцити вказують на ділянки, куди надходило найбільша кількість глибинних гарячих розчинів. У цілому ж процес поствулканічної діяльності розвивався на значно більшій площі чим сучасні виходи скель монокварцитів.

У верхній частині урочища, вище останнього стрімчака спостерігається вимоїна, у якій відкриваються спочатку монокварцити, потім кварцово-каолінові породи. Приблизно в 30-40 м від стрімчака вимоїна розкриває монтмориллоніт, що має характерний милоподібний вигляд. У відкритих виходах можна знайти лусочки верліту. Разом з піритом, якого тут порівняно більше, він утворить скоринки на стінках тріщин. Верліт від солом'яно-жовтого піриту відрізняється свинцево-білим фарбуванням із синюватим відтінком у свіжих зламах і властивістю легко розколюватися на тонкі пластинки.

У верхній частині Смерекового Каменю можна знайти брили опалолита. У монокварцитах можна відбити гарні зразки гетиту, що заповнює в ньому тріщини й гнізда. Це продукти відкладення гарячих газових і рідких розчинів. Виділення гетиту мають, як правило, горбисту ниркоподібну поверхню.

В урочище Смерековий Камінь відкриває своєрідні крупнопорфірові андезити й андезито-базальті.

Вони містять великі порфірові вкраплення, по довжині сягаючі 3 см. Очевидно, магматичне вогнище, що породило ці андезити, перебував тривалий час у спокійному стані, що й дозволило утворитися таким незвичайно великим кристалам плагіоклазу й піроксену.

джерело матеріалу: Лазаренко Е. А. | По вулканічним Карпатам: путівник - Ужгород: Карпати, 1978.- 96 стор.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 27 травня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):