Надав proidysvit at livejournal.com
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Науковці завжди стверджували, що в гуцулів особлива, подвижна вipa - християнство переплетене з язичництвом. Наприклад, на Гуцульщині у давнину, та й зараз є святий Юрій (Георгий Побщоносець) - покровитель гуцульського роду i худоби. 3 цим святом пов'язано багато народних обрядів, спрямованих на збереження, захист господарки. Це настільки було важливим для горянина, бо тваринництво - головний вид його господарювання і святого Юрія ставили у перший ряд найголовніших святих. Тому виникає питання, чому двом найкрасивішим карпатським вершинам гуцули дали ім'я не святого Юрія, а Попа Івана. Мова йде про гору Піп Іван (2026 м) у Чорногірському масиві та Піп Іван (1937 м) на Марморощині, хоча ж вершини мали господарську, тобто полонинську привабливість. Дослідники сходяться на думці, що на цих вершинах були колись головні язичницькі святилища, де відбувалися релігійні обряди, насамперед у період літнього рівнодення. Тоді при чому тут Пип Иван (так вимовляеться по-гуцульськи)?

А справа в тому, що у XIV-XV століттях на високогірних полонинах, що знаходились у субальпійському поясі, де ліс вже не росте, випасали овець волохи, які прийшли з Семиграду i згодом оселилися у передгір'ї Карпат над ріками Тиса, Сучава i їx притоками. Волохи дали назви багатьом нашим вершинам, полонинам та урочищам, які збереглися до наших днів. Саме в часи їхнього господарювання на полонинах якраз утвердилася назва Піп Іван за двома вершинами. Гуцули тісно контактували з волоськими пастухами, у них запозичили багато корисного у веденні полонинської господарки, виготовленні тваринницької продукції. Не випадково бринза, кулайстра i інші слова є волоського (румунського) походження.

Тоді хто такий піп Іван, який був таким дорогим для волохів, i чи тільки для них? Можна припустити, що дві вершини у наших гуцульських горах волохи назвали на честь Івана Сучавського. Буковинці (українці i румуни) дуже шанують цього святого, поклоняються Його мощам, які покояться у xpaмi св.Юрія (Георгія) у місті Сучава. Про Івана (по церковному Іоана) довідуємося з книжечки священика Дениса Єремійчука "Жите, муки, смерть i перенесення могили св. Івана Сучавського", яку товариство "Руська Бесіда" видало у Чернівцях у 1901 році. Отож, в цій книжці повідомляється, що Іван народився у Малій Азії на побережжі Чорного моря в часи, коли цей край був уже турецьким. Іван, хоча займався торгівлею, був дуже чесним християнином. У торгівельних справах він приплив на кораблі до м.Акерман (теперішнє українське місто Бєлгород-Дністровський), окупованого турками. Тут на нього, як християнина, зробили наклеп. Начальник міста Акерман добивався від купця Івана зречення від християнства та перехрещення на магометанство, але той лише "... підніс очі i руки до неба i молився так дальше, напружаючи всі сили свого голосу. "Нехай ніколи не стане ся зі мною, щоби я від Тебе, о Господи Icyce Христе, ввернувся; від Тебе, котрий Ти є разом з Отцем i Св. Духом одна сила i власть, я не відклоню ся до темноти i не буду служити лукавому Сатані.

Ci слова iз уст неустрашеного мученика так роз'ярили турка, шо він встав із злости i приказав его як найскорще кинути на землю. На даний знак кинули ся на него стоячі на погoтовi слуги з колючими бичами i почали так сильно i немилосердно бити его так, що кров потекла потоками i закрасила землю, а мясо кавалками виало на палицях кат. Коли его так по звірски мучено, не падав він. Іван звернувши очи свого духа до неба не переставав молитися, мовячи: "Дякую To6i, Господи мій i Владико, щось найшов мене під ним крещеня в моїй власній крови, щоби она обмила мої rpixи". Се ще гipше розлютило Турка i він почав ногами бити того мученика аж сей замовк i не міг вже больше говорити". Наступного дня начальник містa знову умовляв Івана зректися своєї віри, але той був непохитний. Його знову жорстоко катували. Накшець "... був даний приказ, привязати того св. Івана ногами до кінського хвоста. Тоді виліз на сего коня один iз катів i почав бистро скакати i бігти на улицях міста. В такий cпociб волочено мученика по всьому місті на превеликий смуток ycix християн.

Кат заволочив наконець св. Івана в ту часть міста, де мешкали жиди, котpi завжди палали великою ненавистию супроти християн i не опустили сего случаю, щоби не збиткувати ся над ними. Ото, коли побачили тіло, прив’язане до кінського хвоста, почали кидати в нього все, що навернулось під руки. Наконець пo6iг один жид до хати, схопив там в руки меч, з котрим пустився в погоню за тим мучеником, i настигнувши его, відтяв йому голову. Так закінчилося праведне жите великого мученика св. Івана Сучавского, в Місті Акермаж року 1332 теля Рождества Христового". Цих сто poків могила Івана знаходилися у землі цього міста i над ними творилися великі чуда, зцілення. Почувши про це, Молдовський воєвода Олександр Добрий пepeніc мощі святого в свою княжу столицю Сучаву i положив у митрополичій церкві.

Далі Денис Єремшчук пише, що: "Митрополит i воевода Молдовский зійшлися на раду i ухвалили, щоби признати св. Івана, котрого відтепер загально Сучавским називають, ошкуном i заступником перед Богом або патроном цілого краю Молдови (разом з Буковиною i Беcapa6iєю, котpi тоді належали до Молдови)".

Мощі святого Івана не мали спокою. Їх із Сучави перенесли у нову молдовську столицю Яси. Звідки польський король Ян Собеський, повертаючись iз війни з турками, забрав 7 вересня 1686 року могилу святого Івана у м.Стрий, а в 1691 році їх помістили у церкві українських монaxiв у місті Жовква біля Львова. Перебуваючи тут, мощі святого Івана творили великі чуда. Жовква стала великим центром паломництва. Але буковинці добивалися повернення мощей у їх край, бо вважали святого своїм покровителем. Так святі Юрій Побщоносець й Іван Сучавський зайняли першенство у буковинців. А поскільки мощ Івана знаходилися у їх краю, то йому найбільше поклонялися i віддавали шану. Церква визначила вшанування святого Івана Нового-Сучавського на 15 червня, у переддень літнього рівнодення, з яким були пов'язані гуцулів та й у волохів piзнi язичницькі обряди. Австрійський пиcap зважив на прохання буковинців i 28 листопада 1781 року ухвалив повернення мощей. Галичани спершу не згоджувалися i лише 30 червня 1783 року передали мощі делегатам буковинського єпископа. 3 великими почестями везли моцi св. Івана містами i селами Галичини i нарешті прибули до межі Буковини. Автор книжки Денис Єремшчук так описує тi події: "Тут чекало множество народа на приїзд своего патрона. Велике число священників i черниць стояло тут, убране в свої найкрасші одежі. Явилися також i o6i найважливіші личности края епископ Доситей i адміністратор Енцеберг.

На границе здоймили з воза св. Мощі священники i понесли їх на своїх плечах; 60 вистрилів iз гармат загудило торжественно у воздух, а побожний нарід возносив очи i говорячі молитви вдяки до неба. 10 липня, себто еще того самого дня, дішла процесія з мощами до Лужан, де переночовано. На сліщуючий день піднято св. Мощі iз церкви Лужаньскої i похід направився в дальшу дорогу до Черновець. В Чершвцях спочили св. Мощі в церкві св. Тройці (там, де нині находиться учительська семінарія), де оставались аж два місяці.

19 вересня 1783 принесено їх до Сучави i зложено тимчасово в церкві Успеня пресв. Богородиці в Іцканах. На місци, де они ниш спочивають, перенесено їх дня 25 вересня 1783 серед небувалих торжеств, в присутності безчисленної товпи народу, наставшого на той день до Сучави iз ycix кшш'в Буковивни i Молдови". Наші предки-гуцули часто йшли пішки у Сучаву до мощів святого Івана. Про це розповідає Іван Франко в оповіданні "Терен у нозі", Володимир Гнатюк, Юрій Федькович та Петро Шекерик-Донилов у багатьох розповідях, записаних у старих гуцулів. Тільки воєнні лихоліття, розмежування нашого краю кордонами спричинилися до втрати цього духовного зв'язку. Але у незалежній Українській державі відроджується церковне життя i духовність, пошанівок до вcix святих, в тому числі i до Івана Сучавського. До peчi, в його честь на привалку Усте с.Криворівня будується церква. Віриться, що й на нашій улюбленій гopi Пiп Іван належним чином вшановуватимуть св. Івана Сучавського.

джерело матеріалу: [відсутнє]
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 вересня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):