Без сумніву, так. Про це переконливо свідчать численні сторінки геологічного літопису Карпатських гір. Вони написані силами самої природи і вкарбовані у камінь. Ці німі записи красномовно розповідають про складний процес утворення гір, про розвиток життя на Землі у далекі геологічні епохи.

Карпатські гори відносно молоді. їм понад 25 мільйонів років. Вони виникли в результаті горотворних процесів і продовжують розвиватися. Але їх корені тісно пов'язані з більш древньою геологічною історією даної території.

В основі Карпат на значних глибинах залягають кристалічні та метаморфічні породи. В окремих місцях вони навіть відслонюються на поверхні. У межах Східних Карпат таким виступом є Мармароський кристалічний масив. Чіткі відслонення древніх відкладів, представлених сланцями, кварцитами, мармурами, можна спостерігати в долині річки Тиси та її притоків південніше міста Рахова.

Ще до утворення карпатської геосинкліналі (вузькі й довгі ділянки земної кори, для яких характерні тривалі та інтенсивні опускання і піднімання, потужні процеси складкоутворення, виливи магматичних мас. Розвиток геосинкліналі проходить в два цикли. Спочатку геосинкліналь являє собою морський басейн, в межах якого відбувається опускання, дна і нагромадження осадових відкладів; потім дно басейну підіймається, що приводить до утворення гірських споруд) на місці сучасної гірської споруди Карпат і їх передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свєнтокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це древнє пасмо називають Пракарпатами. Але внаслідок руху земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери (в історії геологічного розвитку землі виділяється 5 ер: архейська, протерозойська (археозойська), палеозойська, мезозойська та кайнозойська (неозойська). Ери поділяються на періоди. Тривалість ер різна. Найдовша — архейська ера, найкоротша — кайнозойська.

Мезозойська ера — четверта ера геологічної історії Землі. Настала після палеозойської та змінилась кайнозойською. Поділяється на три періоди: тріасовий. юрський та крейдовий. Розпочалася 185 млн. років тому. Тривала 115—130 млн. років. Особливого розвитку в цей період набули рептилії, з'явилися вперше динозаври, черепахи, крокодили, птахи, перші покритонасінні рослини. З мезозойськими відкладами пов'язані родовища нафти, бурого та кам'яного вугілля, солі, кольорових металів)
на їх місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи. Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю морських басейнів океану Тетіс (Середземний океан, система давніх морських басейнів, що простяглась через Північно-Західну Африку, Південну Європу, Малу Азію, Кавказ, Індокитай і існувала з палеозойської ери до початку кайнозойської. Вважають, що сучасні Середземне, Чорне та Каспійське моря є залишками Тетісу.), який протягом тривалого часу розділяв два гіпотетичні материки — Гондвану (древній материк, що утворився в Південній півкулі в палеозойську еру. Включав Південну Америку, південну частину Атлантичного океану, Африку, Індійський океан, Австралію, Південну Азію) на півдні і Лавразію (материк, який існував за мезозойської ери у Північній півкулі. Охоплював північну частину Північної Америки, Гренландію, північну частину Атлантичного океану, Європи, Азії) — на півночі. Лише в кінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. До речі, басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного та Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апенніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір і т. д. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий в широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.

Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням в її межах осадових товщ. Формування їх проходило за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Російської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.

Протягом мезозойської і кайнозойської (найновіша ера в історії геологічного розвитку Землі, настала після мезозойської і триває досі. Поділяється на три періоди: палеогеновий, неогеновий та антропогеновий. Це найкоротша геологічна ера, триває 55—65 млн. років. У цю еру виникли найвищі гірські хребти: Альпи, Кавказ, Гімалаї, Кордельєри та інші. Рослинний і тваринний світ набрав рис, близьких до сучасних. На початку антропогенового періоду виникла людина) ер у межах карпатської геосинкліналі сформувалась потужна товща осадових відкладів. Залягають вони переважно на метаморфічних породах деформованого палеозойського фундаменту. Характерно, що ця осадова товща поділяється на два яруси — нижній і верхній. У нижньому ярусі найбільш поширеними гірськими породами є доломіти, сланці, мармур і вапняки.

Своєрідні форми рельєфу створюють виходи вапняків на денну поверхню у верхів'ях басейну Верхньої Угольки. До них приурочені й угольські карстові печери. Верхній ярус представлений потужними товщами флішових відкладів. Характерною їх особливістю є ритмічне нашарування пісковиків, аргілітів і алевролітів. Таке нашарування викликане пульсацією морського дна. На дні мілководних басейнів відкладався переважно піщаний матеріал, а в глибоководних — глинистий, у вигляді різних намулів. І не випадково складчасту споруду Карпат називають флішовими Карпатами.

Флішові відклади поширені переважно у північно-східній і центральній частинах Карпат. У південно-західному напрямку їх потужність поступово зменшується. Тут же відзначається наростання піщаних, вапнякових і вулканічних відкладів. їх відслонення простежується в долинах рік тисенського басейну, зокрема Тиси, Тересви, Угольки, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Ужа та інших.

Флішові відклади виходять на поверхню майже в усіх долинах карпатських рік. Найбільш цікаві — на берегах Пруту, в околицях Яремчі і Ділятина, в басейні Черемошу та його притоків, у долині Солотвинської та Надвірнянської Бистриць, Ломниці, Опору, Стрия, Дністра. У межах Скибової зони Карпат, у долині Дністра, на околицях села Спас, знаходиться унікальне відслонення нижньокрейдяних відкладів — чорних сланців.

Розріз палеогенових відкладів у Карпатах починається з товщ конгломератів і пісковиків. Внаслідок поступового руйнування пісковики, відомі в геологічній літературі під назвою ямненських, утворюють ряд екзотичних скель, що нагадують руїни замків. їх можна спостерігати в долині потоку Урич, в околицях Бубнища, Спаса, в долині Пруту.

Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури, і морфологію морського дна. У вапнякових товщах зустрічається велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок і т. д. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках поряд з викопною морською фауною трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер пісковикових відкладів.

Розпочавшись у кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.

В той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони безперервно піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірських пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.

Зовнішні Карпати в той час були з двох боків оточені морем. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат. На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відклались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Російської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат. Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мармароськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин з Вигорлат-Гутинською вулканічною грядою. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний розлом, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.

Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичилися потужні товщі піщаних відкладів.

На межі палеогенового і неогенового періодів настає остання фаза потужних горотворних рухів. Тривале прогинання змінилось активним підняттям. Осадова товща була зім'ята в складки. Процес горотворення супроводжувався численними розломами, які створювали сприятливі умови для вулканічної діяльності. І бушувала в Карпатах вулканічна стихія. У цей час формується п'ять покривів — магурський, дуклянський, сілезький, субсілезький і скибовий. Найбільш характерним для Українських Карпат є скибовий покрив. Крейдяні і палеогенові осадові товщі зім'яті в довгі, і вузькі, майже паралельні складки. Північні крила їх розірвані й послідовно зсунуті в північному напрямку. Їхні луски насунуті одна на одну, як скиби зораного поля. У межах Бескидів вони чітко простежуються вздовж автостради Львів—Мукачеве, між селами Семигинів—Козеве. Виразні шість скиб — Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем'янки і Рожанки.

По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.

На південь від сілезького покриву розміщений дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногорським насувами. Тут найвищі в Українських Карпатах гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.

У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські ріки руйнували слабостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море в межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випарування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх добувають і переробляють тепер два калійні комбінати — Стебницький і Калуський.

Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5—2 мільйонів років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет. В Хусті (в центрі міста) підноситься конус погаслого вулкану. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мармароських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз, у 1717 році, сюди добирався кримський хан Гірей. У Другій половині XVII століття Хустський замок був опорною базою повстанців, що боролися проти соціального гніту.

Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачевого, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.

Тверді вулканічні породи — андезити, трахіти, ліпарити, дацити — чудовий будівельний матеріал. У Кам'яниці біля Ужгорода, в Рокосові поблизу Хуста діють великі каменоломні. Основна роль у створенні сучасного рельєфу Карпат належить ерозійним процесам, зумовленим, у першу чергу розгалуженою гідромережею. Ця мережа з часу свого виникнення дещо змінилась. В центральній частині Карпат, у межах Верховини, виразно видно контури древньої гідромережі прасанського та прачеремошського басейнів. Внаслідок руйнівної діяльності допливів Дністровського басейну вона була частково перехоплена верхів'ями річок Стрия, Дністра і Мшанця. Чіткі річкові перехвати можна спостерігати в околицях міста Турки, сіл Лімна і Мшанець.

В четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мармароського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.

У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Горганів.

джерело матеріалу: Карпати очима допитливих | Стойко С. М., Єрмоленко Ю. А.; в-во Каменяр, Львів - 1976, 96 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 06 жовтня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):