Таких лісів, як на Буковині — і за площею лісосічного фонду, і за запасами ділової деревини цінних порід, унікальними рекреаційними угіддями — немає більше не лише в Україні, але й, як запевняють спеціалісти, навіть у Європі. Однак мати багаті ліси — півсправи. Важливо розумно ними розпорядитися, щоб і себе не скривдити, і нащадкам залишити впорядковані Карпати. Свого часу це зробили піддані Австро-Угорської імперії, результатами роботи яких ми нині користуємося. Чи ж зуміємо нині? Це залежить від того, хто і як в тих лісах хазяйнує.

Чим далі в ліс — тим більше політики
Хто ж господар найбагатших у країні буковинських лісів? Відповідь, здавалося б, очевидна. Згідно з законом «Про власність», ліси, як і всі інші природні ресурси, де-юре належать народові України. Втім, Лісовий кодекс розпливчасте поняття «народ» конкретизує: ліси є власністю держави. І вибудовує ієрархічну піраміду, де, врешті-решт, святая святих лісокористування — розподіл лісосічного фонду — належить тріумвірату місцевих чиновників: голові облдержадміністрації та начальникам двох управлінь — лісового господарства з одного боку, екології та природних ресурсів — з іншого. Якщо ж узяти до уваги, що в Чернівецькій області після глобальних кадрових перестановок усі вони тепер є членами СДПУ(о), питання, в чиїх руках опинилися ні багато ні мало 19 млн. кубометрів стиглих і перестиглих цінних лісових порід, де-факто переходить в площину інтересів окремо взятої партії.

Про те, чим може закінчитися, коли партійно-комерційні апетити беруть гору над економічною доцільністю та екологічним раціоналізмом, — свідчить сумний досвід сусідніх областей Карпатського регіону з їхніми облисілими від суцільних рубок горами, понівеченими ерозійними процесами гірськими схилами, варварськи розбитими від трелювання дорогами і, як наслідок, кількома катастрофічними повенями.

Хоча… Новий начальник управління лісового господарства Чернівецької облдержадміністрації Андрій Вовчок, який відтепер керує провідною галузю краю, запевняє, що не плутатиме у своїй роботі партійні справи з лісовими. Принаймні чогось схожого на резонансний минулорічний скандал, коли колишній головний лісничий області виступив проти колишнього губернатора, а той у свою чергу публічно звинуватив його у намаганні дати посадовцям з адміністрації Президента хабара в півмільйона доларів за можливість сісти в губернаторське крісло, повторитися уже не зможе. Не дозволить партійна субординація. Між тим, пан Вовчок таки визнає, що сьогодні ліс — це передусім велика політика.

А політика, як відомо, є продовженням економіки. Розробка відведених Кабміном лісових площ під промислову вирубку триває повним ходом. Заявок від охочих валити ліс, переробляти його і продавати було безліч. Але нинішнього року розпорядженням чернівецького губернатора Михайла Романіва до буковинських лісосік допущені лише постійні лісокористувачі — місцеві держлісгоспи.

На перший погляд, рішення мудре і навіть гуманне. Як свідчить сумний досвід попередніх років, жодний тимчасовий лісокористувач не шанував ліс, намагався вхопити лише промисловий асортимент деревини, залишаючи після себе на лісосіці жахливий безлад. Далеко не завжди за рубку бралися спеціалісти, оснащені потрібною технікою. Лісосіки «на пні» віддавалися на бартерних засадах учителям, футболістам і танцюристам, а ті продавали їх потім випадковим лісорубам-аматорам і так виживали на виручені гроші в умовах жорсткого бюджетного дефіциту.

Наведення порядку на захаращених приватниками лісосіках лягає на плечі і фінанси державної лісовпорядної служби, й без того бідної й заклопотаної, щоб витрачати час і гроші на прибирання за бізнесменами. Дієвих важелів привести їх до ладу немає (принаймні так запевняють лісівники), й усе неподобство повторюється з року в рік, завдаючи лісу великої шкоди. До всього, навіть мізерну попенну плату від акціонерних і приватних структур досі доводиться вибивати через суди. Про будівництво цими структурами лісових доріг, укріплень, відновлення насаджень немає й мови. (Між іншим, в Карпатському регіоні розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів становить у середньому 7 грн. за кубічний метр, а обсяг витрат, які лягають на державу, на створення одного кубометра деревостанів — 30 грн. По суті, усі ці роки приватні і напівприватні фірми, що рубали карпатський ліс, брали його «на пні» майже задарма. І тільки зараз у президентському указі про додаткові заходи щодо лісового господарства порушується питання щодо підвищення розміру збору.)

Здавалося б, цілком справедливо віддати лісосіки держлісгоспам. Тим більше що саме такий розподіл лісосічного фонду уже кілька років передбачений окремою постановою Кабміну. (Чому вона досі не виконувалася — питання риторичне.) Однак ні Кабінет міністрів, ні Чернівецька облдержадміністрація, щедро наділяючи держлісгоспи величезними обсягами робіт, не уточнили, як із ними впоратися. Ясно одне: буковинські держлісгоспи зі своєю застарілою, зношеною на 70 відсотків технікою, не в змозі вирубати і заготовити 600 тис. кубічних метрів деревини. Певно, частку лісозаготівель таки доведеться знову віддати тимчасовим лісокористувачам за попенну плату, яка на кілька порядків нижча за мінімальні ціни на свіжозрубану деревину.

Але ключове питання навіть не в цьому. Держава, яка розпоряджається народним надбанням, не уточнила основного: хто реалізуватиме деревину і за якими цінами. До речі, як зазначає Рахункова палата у результатах аудиту ефективності управління лісовими ресурсами Карпатського регіону, якби держава силами держлісгоспів заготовляла і продавала за ринковими цінами деревину в обсягах, що її заготовляють комерційні структури, то бюджет одразу отримав би додатково понад 50 млн. гривень, а при експорті деревини — усі 100 млн. Іншими словами, ті, хто лобіюють інтереси лісових комерсантів, завдають державі збитків в особливо великих розмірах. Причому абсолютно безкарно.

Рубати ліс — справа невдячна і зовсім не така вже прибуткова, якщо немає прямого виходу на ринок лісоматеріалів. Набагато вигідніше гендлювати ним. Тому, якщо подивитися, як мовиться, у корінь проблеми, нинішні прожекти Чернівецької облдержадміністрації вражають саме бізнесовою хваткою. Схоже, процес піде за давно знайомим гуцулам принципом, що звучить в оригіналі так: «Ваши горы и леса — наши гири и веса». Лісосіки розроблятимуть руками держлісгоспів (а це досить трудомістке й дороге задоволення), потім ділову деревину комерсанти скуповуватимуть за безцінь існуючих державних цін і далі продаватимуть уже за європейськими.

Принаймні нині за таку схему «розподілу праці» в буковинських лісах триває «кабінетна» війна між кількома приватними фірмами, що контролюють у країні ринок цінної і дешевої карпатської деревини і за якими стоять дві різні політичні сили (аграрії та есдеки) і представники двох державних структур (Верховної Ради та адміністрації Президента). Ще донедавна їхні сфери інтересів не перетиналися. Кожний грав на своєму полі, точніше — у своєму лісі. Владнати ситуацію намагався голова Держкомлісгоспу Микола Колісниченко під час свого неофіційного візиту в Чернівці. Однак територія прибуткового бізнесу залишається досі неподіленою.

Жебраки посеред скарбів
Тим часом буковинські держлісгоспи пиляють ліс, звозячи його на нижні склади. Звідти і продаватимуть комерсантам-перекупникам, які правитимуть вигідну їм ціну і збиратимуть собі в калитку левову частку грошових потоків із ринку карпатської деревини. Іншого вибору немає, оскільки в країні не існує цивілізованої лісової біржі, коли власник сировини — держлісгосп — безпосередньо домовляється з товаровиробником (добре, коли закордонним), який цю сировину переробляє. Здавалося б, в аукціонному продажу заготовленої державними господарствами деревини, надто цінних порід і особливо тих, що йдуть на експорт, найперше мала б бути зацікавлена саме держава, яка постійно плаче над напівпорожньою скарбницею. Виявляється, навіть дуже є чим. Однак прозорі ринкові технології, які збагачували б бюджет, не відрегульовані і працюють в лісовій галузі дуже мляво на радість усіляким спритним ділкам і посадовцям, що стоять за ними.

На жаль, сьогодні держава, яка є власницею лісів, практично не турбується про розвиток держлісгоспів — основних своїх галузевих структур. Мало того, що вони утворювалися фактично на голому місці, завдяки так званому реформуванню галузі, коли у 1995-му були приватизовані об’єкти лісопереробки і деревообробки. Причому, що дуже цікаво, всупереч президентському указу, держлісгоспам так і не було передане все майно, призначене для ведення лісового господарства. (Узагалі складається враження, що у лісовій галузі країни все робиться всупереч указам, постановам і законам.) Приміром, деревообробне виробництво в Берегометському державному лісомисливському господарстві починалося п’ять років тому (уже після реформи) зі старенької лісопильної рами та двох ручних верстатів кустарного виробництва, що були встановлені в старому приміщенні колгоспної майстерні.

Виходить парадокс: працюючи зі стратегічно важливою сировиною, яка у всьому світі цінується дуже дорого, вирощуючи і переробляючи її, ще й сплачуючи при цьому до скарбниці податки за повною програмою, держлісгоспи так і не заробили великих статків, які б дозволили їм хоча б поновити технічну базу і належно конкурувати з добре оснащеними приватними фірмами, що пречудово себе почувають на мізерному (порівняно з прибутками) фіксованому податку. Держлісгоспні трактори, лісовози давно відпрацювали свій строк. Навіть добротну бензопилу придбати проблема. Вся біда в тім, що вартість української лісосировини дуже занижена. Щоправда, Держкомлісгосп уже отямився і рекомендував на 2004 рік інші ціни на внутрішньому ринку, але підняв їх усього на якихось 15 відсотків, що ніяк не врятує ситуацію.

Низькі ціни за відсутності біржі для держлісгоспів зокрема і для галузі загалом — справжня загибель. Адже госпрозрахункова діяльність із продажу продукції держлісгоспівських пилорам і деревообробних цехів — чи не єдине нині галузеве джерело фінансування. Інакше взагалі незрозуміло, де брати гроші на лісовпорядкування: догляд за лісом, його охорону, санітарні рубки, вирощування і насадження молодника. Держава фінансує ці роботи, принаймні в Чернівецькій області, всього на 26 відсотків від потреби, а ліс щоденно вимагає стовідсоткової віддачі. Тому, як правильно кажуть лісівники, ратувати сьогодні за відділення лісового господарства від лісової промисловості і забороняти держлісгоспам вирубувати й переробляти ліс може лише той, хто хоче взагалі поховати лісову галузь.

Водночас, усі погоджуються, що в ідеалі, образно кажучи, мухи мали б бути окремо від котлет. Бо за нинішнього розкладу промислово-гендлярський кураж геть пройняв лісничих. Із лісівників вони перетворилися на лісозаготівельників і вже не бажають займатися споконвічними і колись дуже прибутковими роботами, як медозбір із лісгоспних пасік, заготівля грибів, ягід, лісових цілющих трав і деревних соків. Та й держава своєю політикою відбиває до того будь-яку охоту, обклавши традиційні промисли великими податками і нечувано дорогими ліцензіями, придбати які по кишені лише закордонним бізнесменам. Тому не дивно, що, приміром, екологічно чисті, надзвичайно смачні та поживні білі гриби з буковинських лісів масово вивозяться за кордон італійцями, а місцеві магазини заполонили дорогі імпортні печериці...

Коні замість тракторів
За мізерного бюджетного фінансування на велику проблему перетворюється для Чернівецької області виконання прийнятого кілька років тому Закону «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону». Згідно з ним у Карпатах уже наступного року не повинно залишитися жодного гусеничного трактора (зараз це основна базова машина лісозаготівель), а лише легкі колесні, які не знищують природного підросту та гірського материнського грунту. (За підрахунками науковців, із кожним кубічним метром деревини за тракторними гусеницями безповоротно зникає з гірських схилів півтора кубометра легкого грунту.) А ще за тим законом терміново треба упорядкувати лісові дороги, які нині в Чернівецькій області в жахливому стані. Трелювання деревини, особливо на крутих схилах, має проводитися з допомогою гужового транспорту і спеціальних канатно-повітряних установок. Це зберігатиме при лісозаготівлі унікальну природу Карпат.

Щоб виконати всі вимоги закону, області потрібно вкласти в технічну модернізацію своєї лісової галузі 78 млн. гривень, а це нереально. Зрозуміло, що відповідальність за невиконання має лягти передусім на партію, яка взялася господарювати в буковинських лісах. Перспектива невесела, особливо у рік великих виборчих перегонів.

Чи стануть буковинські Карпати маньчжурськими сопками?
…На першій своїй прес-конференції у ранзі державного посадовця не так давно призначений начальник головного управління економіки облдержадміністрації Михайло Гайнічеру на повен голос заявив, що за нинішнього лісовпорядкування буковинські Карпати невдовзі перетворяться на маньчжурські сопки, а деревину доведеться завозити з-за кордону. Чим вельми подивував галузевих спеціалістів, зародивши у них підозру, чи головний економіст області належно обізнаний зі станом провідної галузі краю. Перетворення на сопки Карпатам не загрожує, авторитетно заявляють вони. Більше того, чималі лісові площі треба терміново віддати під промислову заготівлю — деревина втрачає, а деінде вже безповоротно втратила свою цінність і годиться лише на дрова.

Хвойні ялинові ліси на великих територіях буковинських гір усихають, хворіють. Річ у тім, що у повоєнний час були вирубані на відбудову народного господарства величезні природні масиви дуба і бука. Замість основних природних деревостанів на їхньому місті посадили не характерну для цих широт суцільну ялину, аби чимшвидше залісити спустошені гірські схили. В результаті верхня межа карпатського лісу альпійського і субальпійського поясів знизилася на двісті метрів над рівнем моря, що, у свою чергу, негативно позначилося на всій карпатській екосистемі.

До всього на засаджених молодим лісом полонинах вирішили випасати багатотисячні отари. Вівці порозносили горами так звану кореневу губку — хворобу дерев, що підточує стовбур. За помилки півстолітньої давнини доводиться розплачуватися нині. Рубати напівгнилі ялини — справа, ясна річ, економічно невигідна. Але екологічно необхідна.

На Буковині досі зберігалася австрійсько-німецька школа лісовпорядкування, що передбачає рівномірно-поступові рубки, доцільність яких була обгрунтована ще наприкінці XVIII століття і практично доведена всією подальшою історією. Сьогодні в області майже 70 відсотків від загальної площі рубок головного користування ведеться саме таким методом, тоді як, приміром, в Закарпатті — всього 4 відсотки, на Франківщині — 16. Саме завдяки цьому Чернівецька область має унікальні в усіх відношеннях ліси. І… водночас залишається дотаційною, з досить неприбутковою економікою.

Звідки дрівця?
Мало того, що деревина на внутрішньому ринку досить дешева. З юридичним супроводом (комар носа не підточить) усе обставлено таким чином, щоб грошові потоки з лісопереробки йшли повз державну скарбницю. Принаймні лише так можна пояснити, чому 1992 року було ліквідовано Державну лісову інспекцію, яка за радянських часів мала розгалужену структуру з прямим підпорядкуванням центральним органам галузевого управління. Інспекція попереджала самовільні рубки чи приховування самими ж лісниками крадіжок лісу. Як і вивіз лісу-кругляку, а то й виробів первинної обробки деревини за межі області з підробленою документацією.

Коли рік тому тодішній начальник обласного управління лісового господарства Володимир Дарчук своїм особистим наказом, не очікуючи вказівок згори, відновив на власний страх і ризик відомчий контроль, колишні інспектори, що пам’ятали ще брежнєвсько-андроповські порядки, за голову схопилися, побачивши результати перевірок. При цьому вони не стояли вночі на віддалених гірських дорогах (це робили їхні молоді колеги) і не зупиняли фури з лісом, які їхали з фальшивими накладними у супроводі кількох гонорових джипів. За поданням відродженої з попелу державної лісової інспекції в області було порушено вісім кримінальних справ, вилучено незаконної продукції на 25 тисяч гривень.

Але на кожній лісосіці інспектора чи міліціонера не поставиш. Куди дієвіше було б запровадити нарешті економічні важелі запобігання правопорушень у галузі (між іншим, як стверджують чернівецькі правоохоронці, саме вона є в області найбільш корумпованою). Однак у Держкомлісгоспі ніяк не завершаться дискусії щодо обов’язкової наявності сертифіката, який би засвідчував законне походження деревини та право її експортувати. Величезних збитків зазнає держава від того, що промислову переробку лісу законодавчо не відділено від дрібної, й підприємці, що займаються обома різновидами бізнесу, мають право бути на єдиному податку. Це призвело до того, що як гриби у лісі після дощу повиникали приватні пилорами і деревообробні міні-цехи. У деяких буковинських селах їх зараз по два-три десятки. Там і збувають деревину із самовільних рубок: ніхто не вимагає від приватників документів щодо її походження, до того ж перевірити таке мале підприємство органам державного контролю практично неможливо. Хоча, з іншого боку, цікаво було б почути від міліції і податківців, яким чином із 600 пилорам, які діють в області, лише десять відсотків мають ліцензії…

Чимало проблем через те, що на сьогодні над лісами немає єдиного господаря. Вони відомчо розділені між кількома міністерствами і комітетами — оборони, транспорту, аграрної політики, лісового господарства. Саме в лісах АПК, як свідчать перевірки буковинських інспекторів, найбільше правопорушень, особливо щодо самовільних рубок. До всього за тими лісами доглядають абияк, вони страшенно занедбані. Тож і виходить, що з зеленого золота Карпат більше трісок, аніж блиску.

джерело матеріалу: газета "Дзеркало тижня"
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 26 листопада 2004 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):