Сталий розвиток суспільства, згідно з концепцією, прийнятою світовою спільнотою, — це такий розвиток, за якого забезпечується гармонійна взаємодія суспільства і природи. Плюс задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості нащадків задовольняти свої потреби. Сталий розвиток у Закарпатській області визнано як стратегічний орієнтир. Але ж чи не є в цьому проголошенні багато декларативного?

Сталий розвиток нашої гірської області можна забезпечити тільки на базі лісових ресурсів. Ліси Карпат мають не лише регіональне, а й міжнародне значення. З одного боку, вони відіграють далеко не останню роль у формуванні клімату Середньої Європи та режиму басейнів річок Тиси і Прут. З іншого, їхній вплив на економічний, соціальний та культурний розвиток нашого регіону — найбільший.

Відомо, що за останні десятиріччя в області внаслідок неврегульованих рубок головного користування відбулося значне зниження лісистості. Маю на увазі переруби (удвічі-втричі більші за розрахункову лісосіку), які спричинили зрідження лісостанів, порушення вікової структури зелених насаджень, заліснення лісосік монокультурою ялини тощо. У драматичному стані опинилося зелене багатство області після реструктуризації комплексних підприємств — лісокомбінатів і створення держлісгоспів. Невідомо, як останні «домоглися» права на рубки головного користування, адже саме вони — одна з головних причин вакханалії в лісах Держлісфонду.

Усі держлісгоспи основну увагу приділяють рубкам головного користування. Іноземні фірми, які допущені до лісозаготівель, проводять хижацькі суцільні і концентровані рубки, користуючись потужною технікою, руйнують грунти, перешкоджають природному поновленню лісу. Рубки ж догляду проводяться не повною мірою або є формальністю. Результат: дуже низька якість відновлення лісу на вирубках, незалісненість значних площ вирубок або превалювання на них монокультур ялини, навіть у зоні насаджень буку (наприклад, у Загатянському та деяких інших держлісгоспах). При рубках головного користування вирубуються і ліси першої групи (в басейнах річок, приполонинські), які значною мірою виконують водоохоронну і ґрунтозахисну функції.

Природа вже двічі — у 1998 і 2001 роках — грізно покарала нас за грубе порушення її законів. Катастрофічні повені завдали народному господарству мільярдних (а не мільйонних, як зазначалося в офіційних звітах) збитків і призвели до людських жертв. На жаль, як Держкомітет лісового господарства, так і його обласне управління не сприймають всерйоз цих пересторог природи, намагаючись дезорієнтувати населення області: мовляв, ці катаклізми — результат незвичних метеорологічних умов. Дивним здається і те, що деякі вчені з Інституту гірського лісівництва та Інституту екології НАН України сприяють завуальовуванню справжніх причин згаданих вище повеней, що ними є суцільні й концентровані рубки букових та хвойних лісів у гірських держлісгоспах. Я вже неодноразово підкреслював: хто хоче зрозуміти справжні причини катастрофічних повеней в області, нехай ознайомиться з тим, якою була екологічна ситуація в букових пралісах у часи не менш масштабних повеней в Угольсько-тисовому та Широколужанському масивах Карпатського біосферного заповідника. Там не виявлено жодних (!) слідів катастроф. Водночас за 1км від вищезгаданих масивів, у басейні р. Тереблі, є сліди руйнівної дії селевих потоків, що розвивались у верхів’ях річки, де провели суцільні рубки лісів.

Про подібні випадки пише і професор С.Поп у своїй книзі «Природні ресурси Закарпаття», що недавно вийшла друком. Зокрема він зазначає: лісівники намагаються замовчувати значні упущення у своїй діяльності, які призводять до змін ландшафтів, структури грунтів, екологічних функцій лісів. Найлегше, констатує пан Поп, усе списати на згубний вплив глобальних процесів (потепління, зміна сонячної активності, період високої водності тощо). Автор «Природних ресурсів…» звертає увагу і на вельми цікавий факт: максимальна кількість атмосферних опадів за добу 25—30 грудня 1947 року була 346 мм (296 мм у 2001 році та 250 мм у 1998 році). Однак тоді водорегуляційні функції лісів Закарпаття змогли зменшити швидкість поверхневих стоків води. Тому в 1947 році не було катастрофічних повеней такої сили, як у 1998-му і 2001-му.

У всіх сімнадцяти держлісгоспах області відбувається своєрідне соцзмагання за те, хто своєю повсякденною діяльністю більше порушить природоохоронне законодавство. Для прикладу візьму хоча б наш Ужгородський держлісгосп, який багато років очолює заслужений лісівник пан Костів. Цікаво, за що Іван Васильович став заслуженим? Можливо, за те, що впродовж десяти років вирубав і вивіз за кордон дикі черешні, явори, столітні дуби та деякі інші породи (навіть в урочищі «Дубки» та в зеленій зоні с. Невицькому), провів суцільні рубки букових пралісів у деяких масивах басейну річки Уж, навіть над самим Ужем?..

У засобах масової інформації і на наукових конференціях уже обґрунтовувалася необхідність реструктуризації, своєрідної ремодернізації теперішніх держлісгоспів: повернення до структур, які існували за радянських часів, а тепер функціонують і в європейських країнах. Тобто у лісів держлісфонду мають бути два господарі —Держлісгосп, який би вирощував, доглядав і охороняв ліси, та Міністерство лісової промисловості, яке б займалося вирубкою та переробкою деревини.

Ще у 80-ті роки минулого століття науковці, фахівці, практики розробили стратегію рекреаційно-туристичного розвитку нашої області. Торік сесія облради підтвердила: цей напрям — пріоритетний, та ухвалила концепцію сталого розвитку нашої області. На жаль, у цій концепції дуже мало уваги приділено збалансованому розвитку лісового комплексу Закарпаття.

Відзначу також неефективність, навіть шкідливість самоперевірок, які уже впродовж понад 12 років практикують Держкомітет лісового господарства України й управління лісового господарства нашої області. Попри те, що теперішнє керівництво управління екології і природних ресурсів Закарпатської області стало приділяти більше уваги контролю за діяльністю держлісгоспів, актуальне і на часі створення незалежної державної інспекції лісів. Саме вона могла б об’єктивно оцінити сучасний стан зеленого багатства області, контролювати виконання держлісгоспами закону «Про охорону природи Закарпаття», положень про ведення лісового господарства і лісоексплуатації в горах.

Не сумніваюся: згодом для розвитку національної деревообробної промисловості бракуватиме деревини. Нам доведеться збільшувати обсяги її закупівлі за кордоном. Нам не віддаватимуть її за безцінь, як це робить сьогодні наш Держкомітет лісового господарства. Окрім того, слід пам’ятати: ліси Українських Карпат відіграють виняткову роль у підтриманні екологічної стабільності багатьох країн Європи, впливають на планетарні кліматичні процеси. Дозволю собі процитувати один із абзаців «Конвенції про охорону навколишнього середовища Карпат», яку підписали у травні місяці нинішнього року уряди Чеської Республіки, Угорської Республіки, Польщі, Румунії, Словацької Республіки та України: «…Карпатський регіон є природною спадщиною визначної краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, головним водозбором великих річок, середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які перебувають під загрозою зникнення, та найбільшою в Європі територією з незайманими пралісами...»

«Міжнародна конвенція про охорону природи Карпат» прийнята, давно ухвалений «Закон про охорону природи України», а в житті, як у тій байці: «...А Васька слушает да ест...»: потоки лісовозів удень і вночі вивозять за безцінь сировину-кругляк за кордон. Економіка області від цього не процвітає, а Карпати продовжують лисіти. Доки це триватиме? Доки схили вершин не перетворяться на кам’янисті пустелі?..

джерело матеріалу: газета "Дзеркало тижня"
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 23 листопада 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):