Десь просто неба на землі,
А де — це нам байдуже,
Жили гуцули, добрі й злі,
Вродливі і не дуже.

Хто ліс рубав, товар кохав,
А хто ще був при силі —
Черемошем дараби гнав,
Долав пінисті хвилі.

(Михайло Івасюк)

 

Історія промислового сплаву карпатського лісу по бурхливих карпатських потоках бере свій початок в середині ХІХ ст. З цiєю метою в горiшнiй частинi рiк Бiлого i Чорного Черемошу австрійські власті та приватний капітал почали будувати малi водойми (клявзи), з яких спецiально запущена вода спускалася, заповнювала русло i сплавляла скинутi у нього зрубанi колоди дерева. Бiля Кут на т. зв. "решiтцi" затримували це дерево i в'язали в плоти, якi гуцули називали дарабами, i плотогони вели їх до Буковини.
На початку XX ст. почали будувати у верхнiй частинi Чорного i Бiлого Черемошу великi водоймища, до яких стягували вирубанi колоди лiсу. Це водоймище було практичнiше тим, що випушена вода пiднiмала рiвень води в руслi на деякий час, i саме тодi плотогони могли спокiйно сплавляти плоти. Але до того ще треба було упорядкувати як русло, так i береги рiки, очищати вiд камiння i скель. З цього часу сплав дерева з найглибших гуцульських гiр проходив тiльки за допомогою зв'язаних плотiв. Це була велика рiчкова дорога, яка тягнулася понад 200 км.

Ефективнiсть сплавiв, в першу чергу, залежала вiд професійної вправностi плотаря, якого гуцули називали керманичем. Вiн мусiв досконало знати кожний поворот рiки, майже кожний камiнь на шляху і, зрозуміло, мати неабияку міжність. В iнакшому випадку сплавний лiс, коли затримувався на якiйсь перешкодi, створював дерев'яний затор i пробку, яку гуцули називали загатами, внаслiдок чого все затримувалося. Наступнi плоти наїжджали один на другого, i треба було кiлька або кiльканадцять днiв розбирати плоти i знову їх в'язати.
Проходження надзвичайно складного водного шляху від верхів'їв обох Черемошів до місця їх впадіння у Прут в кращому випадку, при відсутності форсмажору, тривало не менше двох днів, хоча коротші маршрути долалися і за один світловий день. І все це відбувалося у безперервному русі, без привалів на обід чи перекур і в постійному напруженні. Дараби зв'язувалися з двох шарів колод, і нижній при сплаві так стирався об каміння, що інколи залишалося лише півстовбура в діаметрі. Але й такий кінцевий результат завдяки дешевій робочій силі приносив чималі прибутки спершу приватному капіталу, а за радянського періоду — державній скарбниці. Плотогонам лишалася тільки слава, іноді посмертна, так як рідко який рік обходився без трагічних випадків серед тогочасних рафтерів.

Ударні радянські темпи вирубування карпатських лісів згасли лише у 70-і роки минулого століття. Саме на кінець цього десятиліття припадає й остання сторінка карпатських лісосплавів. З того часу транспортування заготовленого в горах лісу вже починає відбуватися виключно суходолом.

джерело матеріалу: proidysvit.livejournal.com
статус матеріалу:  початковий матеріал
встановлено: 09 березня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):