Фото із архіва видавництва Карпати, 1984 рік
Загалом український народ упродовж століття створював високу сільськогосподарську культуру, що стала надбанням багатьох народів.

Найдавніша і найпоширеніша культура - яра та озима пшениця. Вона була головною культурою в Закарпатській низовині. Друге місце посідало жито, основна зернова культура Карпат. Наприкінці 17 століття на територію України було завезено кукурудзу із Америки. Спочатку вона вирощувалась як городна культура, а вже в другій половині 19 століття на Закарпатті все більше землі виділялося для її посіву. В давнину у Карпатах найбільше сіяли овес на відміну від іншої території України. Картоплю садили рядками, викопуючи в розпушеній землі заступом ямки з таким розрахунком, щоб кущ від куща ріс на відстані близько аршина.

 

У Карпатах упродовж середньовіччя існувала двопільна система обробітку землі. Всі поля ділили на дві полонини: одну залишали під пасовища, а іншу засівали різними культурами (за вирішенням громади). Подекуди в Карпатах майже до кінця 19 століття існували залишки підсічно-вогневої системи обробітку ґрунту. В горах селяни після польових робіт восени вирубували на корчі дрібний ліс, а на весні його спалювали; потім на цій ділянці (пасіці) засівали жито і розпушували її мотикою. Зібравши жито, викорчовували пні , угноювали і орали. Селянські земельні наділи майже ніколи не були зосереджені в одному масиві, вони розділялися на кілька ланів, в кожному з яких нарізалися ділянки окремим господарствам. Селяни дуже добре знали особливості кожного клаптика своєї землі, особливості орних знарядь та свої можливості.

 

Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Автор: Чинька Михайло
Обробіток ґрунту було переважно чоловічою справою. Лише городом займалися жінки. Орали селяни двома способами: у розгін (починали орати із межі своєї ділянки, прокладали борозну вздовж межі і другу борозну - вздовж протилежної межі) і в склад.

Початок жнив - відзначався своєрідною святковістю. Готувався святковий обід. Перші зрізані стебла зберігалися у хаті, щоб жилося щасливо! Скошене збіжжя в’язали у снопи. Потім ці снопи складали в п’ятки (п’ять снопів), а надвечір - у хрестики або полукіпки (тридцять снопів). В Карпатах із-за того що часто випадали дощі, для пересушування снопи підвішувались на піраміду, складену з трьох двометрових сучкуватих жердин.

Також в Українських Карпатах вирощували льон і коноплю. Їх обробка вимагала клопітливої праці. Коноплю і льон виривали восени, коли дозріло насіння, зв’язували. Після висихання видаляли насінні: молотили ціпом чи в ручну вибиванням. Коли воно було видалене льон і коноплю вимочували стеливши тонким пластом на лузі (це так звана росяна мочка). Коноплю сушили біля вогнища у спеціальній сушарці. Після сушіння льону і коноплі тіпали, тобто відділяли кострицю від волокна за допомогою дерев’яних м’ялок. Використовували два види м’ялок: бительна і терлиця. Процес відділення костриці від волокна проходив у такій послідовності: жменю коноплі чи льону ділили на "ручайки", які ламали, тріпали об стовпи, дошку, м’яли на битальні, після цього терли на терлиці. Після попередньої обробки волокно "микали" на гребені та чесали щіткою. Витіпане, витерте і вичесане прядиво складали в повісма, а потім микали, щоб прясти із гребня чи кужелі.

 

Знаряддя для обробітку ґрунту
Для розпушування землі використовувалося, на той час найпоширеніше рало. Воно було одно- і багатозубим. Також використовували залізні і дерев’яні мотики, ними теж розпушували землю, а також викопували картоплю.

Знаряддя для переробки харчових продуктів
Для перемелення зерна в Карпатах часто використовували водяні млини, що встановлювали на швидких гірських річках. Звичайно для цих млинів знаходили застосування у рушійній силі при обробці деревини (лісопильні). Частіше всього можна зустріти стаціонарні млини в яких вода падала з греблі на ковші, закріплені на колесах і приводила в рух весь механізм.

 

Автор: Чинька Михайло
    Тваринництво
Саме в Карпатах найінтенсивніше розвивалося тваринництво. Воно мало специфічні форми, що виникали і розвивалися протягом тривалого часу. Місце де паслась худоба називали волярами. Наприклад вівці ходили в окремих стадах, що називали отарами і таке стадо могло налічувати аж тисячу голів. Найпростіше було доглядати свиней. Їх випасали у карпатських букових лісах де годували насінням і жолудями. Коне в табуні випасали впродовж всієї доби, навіть в ночі і щоб вони не розбіглися, їм "накладали пута".

Худобу завжди випасали на полонинах, де сіно ніколи не косили. Випасали всю худобу, хоч корів часто кожен селянин пас окремо - на своїй ділянці поля. Жителі села обирали головного вівчаря - ватага, баца, котрий сам наймав пастухів для різного роду худоби.

На полонинах будували стійбище, загони і кошари, а також житло для чабанів і байгарів (пастухи великої рогатої худоби) - колибу або стаю. В стаї заходилась комора, де зберігалися різні припаси, посуд та бринза. У житловій частині знаходилась ватрище - вогонь, який підтримували впродовж всього літа.

Худобу охороняли від диких звірів собаки. Їжу для пастухів готував сам ватаг. У перший день вигону ватаг доїв худобу, вимірюючи загальний надій молока, що його повинен одержати кожний селянин протягом сезону. Визначену кількість молока зазначали на палиці, яку розколювали на двоє, причому половину ватаг залишав собі, а половину віддавав власникові худоби. Паличка ця називалась раваш. Її позначки служили підставою для розрахунків ватага із селянами. На полонині виробляли бринзу.

Особливістю тваринництва було дбайливе вирощування молодняка. Так, телят, котрі народилися взимку, завжди тримали в хаті, поки вони не підростали. Заготівля запасів сіна на зиму для худоби було з найвідповідальніших робіт. Сінокоси в горах починалися в другій половині липня. Зимова годівля худоби проводилась за порядком, виробленим на основі багатовікового досвіду. Велику рогату худобу годували взимку тричі на день яровою соломою, сіном та сухою половою. Тільних корів часто виділяли із спільного загону і годували ще до того різним пійлом і буряками. А там де не вистачало їсти, годували двічі на день. Коней годували і в день і вночі. Овець - 4-5 разів на день. На ніч худобі робили підстилки, часто із залишків недоїденої соломи.

 

Садівництво
На Закарпатті вирощували фруктові дерева кісточкових порід. В лісових районах практикувалося перенесення в сад дичок лісових порід яблунь та груш, які пізніше облагороджувалися щепленням бажаних сортів. У садівництві використовувались три типи щеплень: в розщепі, за кору і окуліровка.

 
В горах через селянське малоземелля сад був і городом, сінокосом, а коли тут росла трава, селяни інколи окопували дерева по ширині крони.

 

Транспорт і шляхи сполучення
Транспорт та шляхи сполучення мають винятково важливе значення в житті суспільства. Сани - один із найстаріших засобів пересування. Їх прототипом були волокуші які на початку 20 століття збереглися по всій території Карпат. В’ючий транспорт (кінний), був основний в горах. Перевезення вантажу відбувалося в саквах або бесагах.

 

Народний господарський календар
Сільськогосподарський календар виник на трудовій основі вже в глибоку давнину. Це зведення вказівок для практичної діяльності людей. Календар узагальнював досвід народної мудрості, він вироблявся як результат вікових спостережень різних явищ природи (потепління, похолодання, сніг, дощ, мороз, туман тощо), від яких великою мірою залежали успіхи трудової діяльності.

Господарський рік поділявся на окремі сезони, причому кожна галузь мала окремі сезони. Початок землеробського народного календаря визначався періодом, коли закінчувалося збирання хліба і розгорталася підготовка до нового сільськогосподарського року.

На початку вересня сіяли озимину. Коли закінчувалися робота в полі жінки бралися до іншої праці - пряли, ткали, шили, а чоловіки заготовляли дрова і молотили зерно. Для молоді тоді починалася пора вечерниць. Найяскравіше вимальовувався новий сільськогосподарський рік між 21 листопадом і 4 грудня, це період спостереження за природою, намагання встановити прогноз на цілий рік. З 8 січня починалися весілля. Взагалі весілля часто були взимку і восени, коли люди звільнялися від необхідної праці. Наприкінці зими хлібороби виставляли зерно на мороз, бо знали що приморожене зерно дає більший врожай. Крім цього перед посівом зерно змочували, що воно проросло. На початку березня рекомендувалося сіяти овес і ячмінь, а потім пшеницю. На Івана Купала народ "очищався" від злих шкідливих сил "водою та вогнем" намагаючись магічними силами допомогти своїй діяльності. А після Петра і Павла розпочинали жнива.

джерело матеріалу: навчальний посібник "Етнографія України" С. А. Макарчук
статус матеріалу:  не завершений
встановлено: 25 грудня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):