Мисливство

Особливе місце серед народу Карпат посідало мисливство. Навіть незважаючи на заборони, населення продовжували займатися мисливством в лісах Українських Карпат у період, вільний від польових робіт.

Для вилову звірів та птахів використовували самоловні народні пристрої. Найпростіші із яких ями. В Карпатах для ловлі ведмедів та вовків використовували "слупу" - два стовпи, між якими клали кілька тяжких колод і принаду. Звір намагаючись дістати принаду, зрушував сторожок і звалював на себе колоди. З кінця 18 століття почали використовувати капкани ("залізи") та різноманітні механічні пристосування.

 

Рибальство

Як і мисливством, карпатський народ займався успішно рибальством на гірських потоках Карпат. Але в Карпатах селянам забороняли ловити рибу в річках, які належали князям. Найдавніший спосіб вилову риби було печерування (руками). Потім винайшли снасті, плетені із лози у вигляді кошелів, а також крючки. Крім цього застосовувався спосіб перегороджування вузьких річок.

 

Ткацтво

Цей промисел в Карпатах насамперед пов’язаний із обробкою вовни овець. Вовну овець стригли навесні в теплі дні. Перед стрижкою овець переганяли через ріку, купаючи таким чином у воді. Стригли металевими вівчарськими ножицями ("стисками"). Настрижену вовну мили, полоскали, сушили і перебирали ("скубли"), а потім вичісували на гремплях. Гремплі - дошки набитими залізними цвяхами, на які клали начесану вовну і "дряпали" дротиною щіткою. На її основі виникло більш удосконалене знаряддя - драчка. Потім розпушували вовну за допомогою лучка.

Вовну з овець ділили на довгу волосінь і шпинь. Із довгої волосінні виробляли тонку пряжу для декоративних тканин. а із короткої та й із відчосу, що залишався після вичісування вовни, виробляли сукно. У Карпатах був поширений спосіб прядіння "на ходу". Кухіль у такому випадку прикріплювався до пояса або тримали рукою, а сидячи або їдучи - між колінами. Вовняну пряжу снували і ткали, потім збивали і валяли сукна.

Своєрідним технічним прийомом, який використовували в народному ткацтві Українських Карпат, для кінцевої обробки вовняних постільних тканин - косматих ліжників (джерг), було ворсування.

 

Вироби із дерева

Обробка дерева - важливе і необхідне заняття населення, починаючи від будівництва житлових споруд і закінчуючи необхідними речами домашнього вжитку.

Процес обробки деревини проходив за наступними стадіями: зрубували дерево, потім розколювали на пляхи або дошки. Із 15 століття у великих масштабах розгорнулося виробництво будівельних дерев’яних матеріалів у районі Українських Карпат. Також на Прикарпатті було розвинуто так зване боднарство - виробництво з клепок бочок, цебрів, хлібних діж, відер різних форм, бодень, скринь. Боднарство, як самостійна галузь народного промислу було розвинуто у зв’язку із транспортуванням солі.

На Прикарпатті і в Карпатах найбільше виготовляли гонти і драниці. Технікою цього виробництва володіли все чоловіче населення даного краю. Ремісник за день, наприклад, виробляв 5 кіп довгих або 6,6 копи коротких гонтів. Гонти на драниці продавали на внутрішньому ринку і направляли на експорт в Угорщину. Так на кінець 18 століття щорічно у Гданськ відправляли від 15 до 24 тисяч кіп гонтів. Як стверджують деякі дослідники, у Карпатах щорічно виробляли мільярди гонтів.

Карпатські і прикарпатські селяни, які впродовж століття займалися обробкою лісоматеріалів, стали добрими теслями. Їх досвід передавався із покоління в покоління. Так на початку 20 століття у с. Старі Богородчани із 900 чоловік 350 були теслями та гонтарями. Важливу роль відігравав і попіл. Його використовували для вибілювання полотна, оброблення шкіри, виробництва мила, фарб. Випалювання попелу набуло масового характеру в тих самих Карпатах. В Гданськ щорічно вивозилось 14000-21000 бочок попелу.

У побуті тогочасного селянства переважав дерев’яний посуд, діжки відра, миски, ложки тощо, які виготовляли сільські ремісники. Невідомий автор у 1886 році писав: "Колись нераз приглядався, які ярмарки відбувалися в містах на Покутті, на які привозили від 8 до 10 підводів різного дерев’яного посуду і за кілька годин продавали. Перед 20 роками славились миски, виточені з явору, клена, ясеня"

Виробництвом дерев’яного посуду займалися найбільше на Гуцульщині. Місцеве населення знало про ті недоступні гірські масиви, де росли великі явори, буки і кедри. Взимку двоє-троє гуцулів брали з собою мішок муки, сокири, долото і йшли будувати колибу. Один зрізував дерево і виготовляв відповідні деталі, другий їх обтесував, а третій - майстер - тут же робив примітивний токарний верстат на якому виточував миски, мисочки тощо.

джерело матеріалу: навчальний посібник Етнографія України С. А. Макарчук
статус матеріалу:  не завершений
встановлено: 25 грудня 2005 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):