Основи народних знань
Скарбниця народних знань Карпат невичерпна. Вона увібрала і загальнолюдські надбання, і знання, запозичені у сусідніх народів, і специфічні елементи, вироблені власною практикою й повсякденною життєдіяльністю. Чимало з цих багатовікових духовних скарбів не тільки відомі сьогодні, а й підтверджені наукою.

Народні знання, зокрема селян, грунтувалися на вивченні явищ природи. А це в свою чергу розвивало спостережливість, гостру допитливість, уміння експериментувати й аналізувати. З прадавніх часів донесла до нас національна історія чимало прикладів оригінальної технічної винахідливості, яка дивувала не тільки людей свого часу, а й наших сучасників. Відомі зразки умілих фортифікаційних споруд, різних військових укріплень та пристроїв, що нейтралізували або зводили нанівець зусилля численних ворогів.

 

Космогонічні й астрономічні знання і міфи
Інтерес до зоряного неба на Україні і в народів Карпат зафіксований в археологічних знахідках на території Київської Русі в пізніших давньоруських та українських літописах. Важливі небесні явища постійно фіксувалися. Це сонячні та місячні затемнення, північні сяйва, падіння метеоритів, зоряні дощі та ін.

Як правило, при лічбі часу користувалися спостереженнями за зміною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чотири чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підповня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і старий. При п'яти-частинному членуванні місяця між молодиком (нив) і підпов-нею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина — перша кватира.

Церковні братства в XVI—XVII ст., майже повсюдне розповсюдження шкільної освіти на Україні сприяли розвитку способів обчислення і вимірів. Історія донесла до нас незаперечні свідчення про існування на території України в глибоку давнину логічних способів зображення чисел, ведення точного обліку та ін. Числові знаки, що вживалися в повсякденному господарському житті, часто зображали на першому-ліпшому предметі: дощечках, палицях, дверях, стінах, чумацьких ма-жах. Такі знаки могли писати на дверях млинів, вітряків, стов-бах загорож та інших господарських будівлях. Зарубки, нарізи, клейма, карби і риски широко використовували при обліку. Склалася відповідна термінологія. Так, знаки обрахунку наносилися на бірки, палички чи дощечки, або на "карби" (Поділля), "раваші" (Гуцульщина).

Важливе місце займало і вогнепоклонство близьке й споріднене сонцепоклонінню. Цікава аналогія: один із загальновідомих релігійних центрів Стародавнього Єгипту — місто Іуну. Греки іменували його Геліополем — містом Сонця. Воно було центром культу бога Сонця і творця світу. У знаменитому "Папірусі Брем-нер — Рінд", який зберігається в Британському музеї, пишеться: "Я той, хто виник як Хеопрі... Все, що було створене, з'явилося після того, як виник я, і все, що виникло у великій множині, вийшло з моїх вуст. Не було ще ні неба, не було ще землі, не було ще суші і зміїв у тому місці".

В українських колядках та щедрівках знаходимо чимало перегуків з цим текстом:

 

Ой як се було на початку світа:
Не було тоді ні неба, ні землі,
Тільки-но було сине море...

 

На Гуцульщині до цього часу існує прадавній культ Перуна — бога грози і війни, який у християнській версії набув подоби пророка Іллі-громовержця. Збереглося чимало повір'їв і табу щодо небесної сили грому. Грім може побити худобу, вдарити в хату, спалити сіно, вбити людину. Давній культ вогню, посідаючи чимало місця у віруваннях і повсякденному житті народу, зберігся (з відповідною трансформацією) донині. З вогнем (вогнищем) пов'язуються певні ритуали, які не мають жодного культового змісту. Вогню надається важливе значення у творенні задушевності і теплоти у міжлюдських стосунках і т. д.

В українських селах традиційно відбувалися вечорниці, досвітки, які, до речі, зараз відроджуються. Восени та взимку, коли негода заганяла людей до тепла, до хат, часто збиралася молодь для праці, розмов, пісень та розваг. Навколо вогню гуртувалися учасники таких вечорів, які несли чарівність спільної праці, тепло людської близькості.

Природа в уявленні людей наповнена дуже часто таємничим і незрозумілим життям. У ній тісно переплітаються реальне й ірреальне, звичайне, видиме й зрозуміле з незвичайним, недоступним для розуміння. Все розвивається за внутрішніми законами. Люди наділили рослини здатністю спілкуватися, а тварин — можливістю розуміти людину, її мову, а також розмовляти між собою в певні періоди — на Святий Вечір, напередодні Нового року, на св. Юрія, в інші дні.

Селянин з болем сприймає покалічене дерево, витоптаний посів, зіпсований город, хворобу худоби. Поряд з примовляннями над хворою людиною таке ж дійство мало місце і над свійськими тваринами (ворожба, щоб корови й вівці були здорові, мали більше молока, здорове потомство та ін.).

Поширювалися уявлення про залежність людської долі від щасливого чи нещасливого часу її народження, від того, під якою зіркою ("планідою") вона народилася. Зараз відбувається відродження специфічної галузі знань — визначення людської долі, поведінки, характеру за гороскопами. Небесні сузір'я, за цією системою понять, визначають суть людського життя, взаємини між людьми. Наприклад, той, хто народився під знаком Тельця, який перебуває під покровительством Венери,— натура складна, емоційна, має характер суперечливий, у свої взаємини з людьми привносить багато елегантності й привабливості, проте нерідко сперечається через власну впертість й примхи. Кожен знак зодіаку визначає свої якості й характеристики. По суті, пропонуються діагностичні характеристики типів особистості.

Побутує розуміння, що кожен має бути таким, як йому на роду написано. На Гуцульщині збереглося давньослов'ян-ське вірування про визначення долі людини рожаницями (у південних слов'ян — орісниця). Це дванадцять "судців", котрі збираються в момент народження людини. Вони і визначають, ким бути новонародженому.

Своєрідним "образом" людини була сорочка немовляти, яка безпосередньо прилягала до тіла. Свою сорочку не можна продавати, бо продаєш своє щастя. Існували вірування, що з сорочки хворої людини хвороба передається іншому (в цьому, безперечно, був раціональний смисл). Вінчальна сорочка мала допомагати при тяжких пологах, а новонародженого часто загортали в сорочку матері чи батька, щоб він був дужий і щоб його любили батьки. Деколи це могла бути запаска, штани, кожух. Вишита сорочка мала оберігати людину, відганяти від неї злі сили. Звідси магічне значення знаків традиційної української вишивки, орнаменту. Вони перешкоджали проникненню будь-якої хвороби, лиха. Оберігав і колір, зокрема червоний, який в народі вважається чародійним. Сорочка була своєрідним еталоном.

Кожній події, для кожного свята добирався відповідний одяг. Весільний вінок вважався охоронцем щастя молодих. Його зашивали в подушку одружених або вішали на ікони.

Традиція одягати шлюбну пару в теплий одяг, незалежно від пори року, була викликана магічною метою — забезпечити щасливе життя й достаток. Вихідна міфологічна структура, яка опиралася на відомості про рослини, тварин, мінерали, метали, рух планет доповнювалася магією знаків, певною заданістю ритуалів, звичаїв, ототожненням психічних процесів із зовнішніми об'єктами, табу.

Широко відома магія самоцвітів. Існує й сьогодні регламентація: кожен тип людини має свій камінь-самоцвіт, який може навіть випромінювати енергію, або "прани" добра, а співакам допомагає мати завжди голос. Інші ж самоцвіти сприяють, щоб у всьому щастило. Так, сердолік викликає любов і симпатію до людей. Сьогодні вчені вважають, що магія самоцвітів має не тільки давню традицію, а й науковий смисл. Розроблена навіть методика лікування хворих з допомогою самоцвітів. Оскільки кожній людині відповідає свій камінь, а його "магічна" залежність визначається місяцем народження, то й лікування відбувається відповідним самоцвітом. Січню відповідають темно-червоний гранат, лютому — фіолетовий аметист, березню — аквамарин і т. д. Методику лікування розробила гемотерапевт О. В. Світко.

Перед сучасною наукою є чимало завдань. Одне з них — розгадати традиційні поняття і розкрити справжню вартість народних знань.

Система народних поглядів і знань у галузі медицини
Багаторічний досвід народу дає змогу відпрацювати певну систему поглядів, знань, традицій, наприклад, як, де і коли збирати лікарські рослини, цілюще зілля, підсвідомо враховуючи біоритми природи. Склалася традиція шукати зілля там, куди "не доходить голос півня" — іншими словами, у віддалених місцях в лісі, тобто в екологічно чистих місцях.

Головним засобом лікування в народній медицині карпатців були рослини. Крім таких дикоростучих, як горицвіт, кропива, валеріана, подорожник, конвалія, молочай, звіробій, кінський щавель, полин, м'ята та інших, широко використовуються культурні городні рослини: часник, цибуля, редька, картопля, горох, мак, кавун, диня, різні ягоди і т. д.

Застосовувались і отруйні рослини: чемириця, дурман, блекота, а також окремі частини різних дерев, які мають цілющі властивості (береза, липа, сосна, дуб, черемха). Використовували ліки тваринного та мінерального походження (сало домашніх тварин, а також борсуків, індиків, різні мінерали — "синій камінь", янтар та ін.). Здавна було відоме лікування ваннами, масажем, окурюванням, припарюванням, вигріванням нагрітим зерном. Народна медицина знає благотворний вплив харчування, голодування, чистої води, повітря і т. д. Наука підтвердила дієвість лікувальних можливостей соків кислих ягід, свіжого листя капусти, гарячих настоїв липового і бузинового цвіту, малини і багатьох інших подібних засобів.

Продуманою і раціональною була народна гігієна. Особливу увагу звертали на винищення паразитів. Освячені віками народні звичаї свідчать про ефективну профілактичну основу цієї боротьби, яка полягала в дотриманні постійної чистоти, в традиційній охайності. Навіть у народних піснях, казках і переказах постійно згадується важливість і необхідність чистоти й акуратності в побуті. У народі раціонально підходили до харчування. "їси — не об'їдайся, п'єш — не обпивайся", "Ласа їда — животу біда" — такі народні настанови. Сьогодні незаперечно доказано велику користь постів, певної вибірковості у споживанні окремих продуктів тваринного і рослинного походження.

На Гуцульщині і Бойківщині посередниками між реальним життям і світом таємниць та чарів, між людьми і темними силами були "непрості", або "землєни". Ці незвичайні люди могли чинити добро і зло, допомагати й накликати біду. В народній уяві ті, що корисні людям, були зв'язані з "божою силою", інші ж брали силу від диявола, нечистого і т. д.

До творців добра відносили знахарів, промовників і промов-ниць, баїльників і баїльниць, чаклунів і чаклунок. Знахарі на Україні лікували людей і тварин зіллям. На Гуцульщині були широко розповсюджені вірування в градівників — людей, котрі відвертали град.

Небезпечними вважалися упирі, відьми, вовкулаки, утопленики, лісовики. Останні, за легендою, виходили з людини, яка сама собі заподіє смерть. На Україні побутує прадавня, дохристиянська традиція збирання цілющого зілля у чітко визначений час. Як правило, збір лікувальних рослин проходив до свята Івана Купала. І квіти, і трави, зібрані до цього часу, у народному розумінні мали особливу цілющу властивість або й магічну силу.

В карпатських народів, як і у багатьох інших народів, існує повір'я про чарівний цвіт папороті, який можна побачити лише за певних умов. А тому, хто зірвав цей цвіт, будуть підвладні чари й усі таємні сили. Ці традиції збереглися в багатьох місцях до наших днів. У східних районах Бойківщини зірвані на Івана Купала трави й рослини називають іваниками і наділяють їх не тільки цілющими властивостями, а й здатністю передавати силу зіллю, яке заготовлялося в інший час. Іваники зберігають упродовж року, до наступного збору на Івана Купала. Це зілля додають до інших лікувальних рослин.

Наука довела раціональність багатьох народних знань, які утвердилис у звичаях шляхом довготривалих пошуків. Широко розповсюджене культивування лікарських рослин: любистку, рути, конвалії, нагідків біля осель. Запаси лікарського зілля були майже в кожній хаті. У селах існувала категорія людей, котрі постійно займалися лікуванням домашніми засобами, цілющим зіллям і т. д. Сьогодні народна медицина завойовує все більший авторитет, чимало професійних медиків "вдаються до секретів народних лікарів.

Народна уява часто відносила тих, хто вмів надавати допомогу хворим, до непростих людей. Майже в кожному селі були люди, які вміли вправляти вивихи, давати раду при переломах, а баби-повитухи — приймати роди. Знахарське ремесло часто передавалося у спадщину. Здатністю зціляти деякі недуги в народі наділяли наймолодшу дитину, "мізина", надприродні властивості приписували першій дитині — первістку.

Деякі захворювання в народній медицині знаходили раціональне пояснення, наприклад, простудні, шлункові недуги. Однак епілепсія, пошесті, психічні розлади пояснювалися впливом надприродних сил як наслідок дії злого духа, котрий може наслати хворобу через нечистих людей, чарівників. Існували вірування про вроки, наслання хвороб. Часто джерелом хвороби вважали явища природи. Гуцули вірили, що від сильного вітру влітку людина може дістати вітряну хворобу. Деякі недуги пов'язували з фазами місяця, водою, хоч вона часто використовувалася як лікуючий засіб.

Крім лікарських рослин у народній медицині широко застосовуються ягоди (калина, малина), овочі, зернові і технічні культури (свіже листя капусти, листя буряка, хрону, сира картопля), гриби, свіже і кисле молоко, а також жири, сметана. Найпопулярнішим був борсучий жир, ним гоїли рани, його пили при запаленні легень. Вживалися в народному лікуванні і мінеральні засоби. Пісок і сіль — хороші фізіотерапевтичні засоби, з них роблять гарячі компреси при простудних захворюваннях. Сіль застосовували при опіках і пухлинах. Водний розчин солі використовувався для полоскання горла. Відомі лікувальні властивості бурштину. Він використовується для лікування зобу. Хворим рекомендується носити на шиї бурштинове намисто.

 

Народна ботаніка і зоологія
З народною медициною тісно зв'язані народна ботаніка і зоологія. Широке застосування трав, коріння, різних відварів для виходжування тварин має давні традиції. В давнину лікування тварин часто супроводжувалося магічними діями, примовляннями. Ця галузь має чималий досвід, який акумулює певні елементи магії, ворожіння, оригінальні національні знання.

Користування рослинами і тваринами для'здобуття засобів існування, потреб народної медицини і ветеринарії, а також виготовлення предметів побуту зумовлювало контакти людей з хижими звірами, шкідливими комахами, отруйними зміями й рослинами. Пошук належних засобів протистояння, боротьби за усунення небезпеки і збереження здоров'я був повсякденною потребою. А це, в свою чергу, вимагало пильної уваги до розвитку знань з ботаніки і зоології. Найважливішими з погляду народного життя є дерева, з них зводиться житло, заготовляються дрова і виготовляються найрізноманітніші предмети повсякденного вжитку.

В Карпатах, як і на всій території України, перше місце посідав дуб, деревина якого давала прекрасний будівельний матеріал, а кора використовувалася для дублення шкір, жолуді — для відгодівлі свиней, виготовлення кави та чорнила. У давнину дубу поклонялися. Відгомін таких язичницьких обрядів зберігся в деяких дійствах сьогоднішніх Зелених свят. Великою популярністю в народі користується явір. Він став задушевним образом кохання або шанованих чоловіків у народній творчості, поезії.

Широко в господарській діяльності на Україні використовується верба і лоза, з хвойних дерев — сосна, ялина, смерека. Молоді соснові пагони як лікувальний засіб відомі у народній медицині, а горішки сосни вживаються в їжу. Як дубильний матеріал використовується кора ялини.

Із численних трав'янистих, напівчагарникових рослин широко відомі популярний барвінок, мак, рожа, мальва, катран, тирса, чебрець, деревій, материнка та ін. Ці рослини використовуються і як декоративні, і як лікувальні. Чимало з них застосовували в різних обрядах. Так, відвар зірчатки, любистку домішували до води, в якій купали дітей, мили коси і т. д.

Окремі рослини в народі зачисляли до шкідливих: кукіль, осот, лободу. Численні дикоростучі рослини служать для виробництва натуральних барвників: волошка, дзвоник круглолистий — для виготовлення голубої фарби, черемха, полин, нечуй-вітер — для жовтої тощо. Народні українські назви багатьох рослин виникли залежно від кольору квітів, форми плодів, листя та інших властивостей. Виникла ціла наука про гриби, їх корисні (їстівні) та шкідливі властивості.

Цікаві та повчальні знання народної зоології, які склалися внаслідок спостереження за природою, життям тварин. Під народними назвами на Україні фігурують окремі види або роди хребетних тварин і птиць. Деяким надавали різко негативних рис. Вовки, які сотні років загрожували скотарству, отримали епітети звір, звірюка. Однак у фольклорі гуцулів і закарпатських українців вовк іноді виступав благодійником людей. Ведмедя народна уява малює розумним і відносно нешкідливим, навіть добродушним. Недоброю славою користуються лисиця, куниця, тхір. Незважаючи на це, їх хутро, а також ведмедя, зайця, білки та інших звірів здавна широко використовували для виготовлення зимового одягу, головних уборів. Добре відома поведінка і сфера існування таких звірів і птахів, як їжак, нічниця (кажан), сич, чапля, а також сови (сова-сипуха, сова-вухата, неясить, пугач), декотрі доброзичливо згадуються в народних піснях, переказах, казках і байках. Популярні на Україні орли, соколи, лебеді, лелеки, чайки, ластівки. Постійні персонажі українського фольклору — зозуля, галка, грак, журавель й інші птахи.

Народ володіє засобами боротьби з шкідливими рослинами, комахами, тваринами, птахами. Водночас домашні ліки рослинного і мінерального походження, а також хірургічне втручання — випробувані багатьма поколіннями українців — є дієвими у ветеринарії. Коростиву худобу лікують звареним на воді гірчаком, тютюном або змазують дьогтем. На Волині сухим потовченим листям ранника засипали рани домашніх тварин, виводили лишаї і коросту.

Хірургічним втручанням лікують коней від мишки, телію, залізняка й інших хвороб. В народі існує глибоке розуміння значення санітарії та гігієни і профілактики хвороб як необхідних умов вирощування домашніх тварин. Це дає змогу запобігти багатьом захворюванням, падежу молодняка.

Народні знання карпатців з ботаніки, зоології і ветеринарії свідчать про високу загальну культуру народу. Вони доводять глибоку мудрість і розважливість тих, хто віками відбирав і удосконалював прийоми й інтелектуальні надбання, які й сьогодні служать людям. Ці знання внесені українським народом до скарбниці загальносвітової культури.

У народній уяві реальні проблеми лікування людей і тварин обростали різноманітними міфами, повір'ями, фантастичними елементами. В етнографічних і фольклорних матеріалах є чимало різних варіацій анімістичних поглядів. Зокрема, про те, що тварина може породити людину і, навпаки, що люди можуть перевтілюватися у свійських чи диких тварин, а після смерті людська душа переходить у тварину. Деякі ж звірі (наприклад, ведмідь) виникли з людей. На основі такого розуміння появилися забобонні уявлення. Елементами культу звірів є звичаї і ритуали відзначення окремих свят: Волове свято (на Марка), змії (на Чесного Хреста), заквітчування корів (на Юра). День св. Луки святкували на Гуцульщині, щоб вовки не розоряли отар та ін. Небезпечними вважалися відьми, котрі забирали молоко і чинили інші шкоди худобі. Найактивнішу діяльність ці сили, за народними переконаннями, розгортали на Юрія, Введення, Благовіщення та Івана (літнього).

Гуцули вважали, що наслати незгоду, "підсипати" хворобу могли чинатарі (що володіють чарами); місячники (міняли зі зміною місяця свою стать). Відоме вірування у погані очі. В Карпатах люди з "поганими очами" називалися "врекливи-ми". Вважалось, що вони можуть "зурочити все, на що подивляться". До цієї категорії відносилися й чорнокнижники (ті, які осягнули знання з чарівних книг, маючи зв'язок з нечистою силою).

За повір'ям, такі люди народжуються з надприродними силами. Як і в демонології слов'янських та багатьох інших народів, демонічною злою силою у традиційних віруваннях українців виступає чорт, наділений рисами побутового характеру. В народі він має чимало назв (імен — евфемінізмів), що відбивають відповідну ієрархію.

Своєрідні варіації вірувань у лісових демонічних істот в образі привабливих молодих жінок теж були поширені. Це створіння, які походять із душ дітей, народжених мертвими чи померлих нехрещеними. Вони мають вигляд молодих гарних дівчат, котрі люблять розважатися "на молодику" (в час молодого місяця), заманюють молодих хлопців і чоловіків, набувши вигляду їх коханих, і можуть завести у безвість чи висушити любощами.

Лісовики, "дикі люди", "пастухи звіра", народжені від олениці, ведмедиці, могли охороняти звірів від хижаків, мисливців, пасток та ін. У Карпатах вважають, що "дика баба" — висока, худа, з довгим волоссям може заподіяти людині смерть, підмінити новороджених нехрещених дітей, які погано розвиваються, постійно плачуть, невгамовно кричать і т. д.

На Україні побутує вірування у злого духа, який може відвідати юнаків чи дівчат у вигляді гарної дівчини або хлопця, у злі демонічні сили, що насилають безсоння, зокрема малим дітям, незвичайних мерців — утоплеників і самогубців, котрі лякають живих, духів позашлюбних дітей, убитих матерями.

У гуцулів найоригінальнішим образом демонології є чу-гайстер (лісовий чоловік), який доброзичливо ставиться до людей, допомагає їм і нагадує лісовика. Його образ зустрічається і в художній літературі, не кажучи про фольклор (легенди, перекази, билини, меморати). Це та сфера, де казково-фантастичні уявлення переплітаються з реальним життям, буденною свідомістю і надають явищам суспільного і повсякденного життя певну своєрідність з елементами фантастики. Таке своєрідне трактування й осмислення процесів суспільного буття з тими чи іншими відмінностями було широко розповсюджене, а його окремі елементи зберігаються й сьогодні. Вічне поняття добра і зла, вірування в добрі й злі сили має могутню базу для існування, відповідно трансфор-муючись під впливом часу.

Сучасний процес відродження національної свідомості, культури, духовності повертає людей не тільки до загальнолюдських цінностей, а й до національних традицій і першо-витоків культури, релігійного відродження. Пошук добра, віри, який протистоїть злу, в традиційній свідомості народу відіграє провідну роль. Відомо, що брутальні спроби зруйнувати віру й знищити народні традиції мають результатом культурне здичавіння й духовну спустошеність. Турбота про поглиблення й збагачення новими якостями позитивних начал суспільних поглядів — життєво необхідна. Це складова докорінних соціально-економічних перетворень, поліпшення умов життя, повернення гуманістичних цінностей.

джерело матеріалу: навчальний посібник Етнографія України С. А. Макарчук
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 29 січня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):