В карпатського народу впродовж століть у процесі виробничої діяльності, постійного спілкування з природою склалися багаті традиційні знання, які давали змогу виживати в нелегких умовах натурального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосуватися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахунки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце у такій діяльності та формуванні поведінки людей займали знання метеорології і народний календар. Вони чітко визначали етапи господарської діяльності, регламентували працю і час відпочинку. В календарі втілювалася не тільки етнічна історія, а й традиційний побут, весь уклад життя народу. У людей, котрі тривалий час перебували під відкритим небом — землеробів, мисливців, рибалок, чумаків, пастухів, існувала постійна потреба спостерігати за виглядом хмар, неба, снігу, за станом води, поведінкою тварин, птахів... Ці спостереження давали можливість прогнозувати зміну погоди. Мірошники, які постійно вивчали силу і напрямок вітрів, уміли передбачати наближення бурі й хуртовини, той, хто працював у саду, полі і на городі, навчився прогнозувати наступ заморозків, сльоти, сухої погоди. Відібрані прикмети не тільки передаються з покоління в покоління, а й відповідно перевіряються, уточнюються і доповнюються новим досвідом.

Про високий рівень обізнаності з метеорологічними явищами, пильну і вдумливу увагу та спостережливість за найдріб-нішими змінами в погоді свідчить багата українська термінологія в цій галузі народних знань. Так, ясну сонячну погоду називають година, а погану — негода; погану снігову погоду називають хвища, завірюха, метелиця, хуртовина, віхола, а безсніжну погоду — мряка, ожеледиця, мигичка, голошок. Кліматичні умови спричинилися до українських назв місяців. Давно помічено, що люди з ревматизмом, підвищеною нервозністю, хворобами серця, легенів та іншими недугами гостріше відчувають зміни в погоді. Спостереження за поведінкою тварин і птахів, які набагато краще за людей реагують на всі метереологічні явища, дали змогу виробити ефективну систему прогнозування погоди.

Важливі прикмети склалися внаслідок спостережень за комахами, зокрема за поведінкою бджіл, які особливо чутливі до найменших змін погоди. Серед поширених прикмет такі: "Ластівки літають низько — на дощ", "Риби вискакують і над водою ловлять комах — на дощ, на негоду", "Якщо бджоли не вилітають на збір меду — слід чекати дощу", "Якщо павук ховається — буде дощ", "Перед негодою мурахи закривають більшість ходів у мурашнику", "Чим більші бувають під осінь мурашині купи, тим лютіша зима" та ін. В деяких селах живими барометрами служили жаби, яких тримали в банках з водою. За їх поведінкою визначали погоду.

Чимало корисної метереологічної інформації черпали люди, спостерігаючи за рослинами: "Конюшина зближує свої листочки, схиляється — перед негодою", "Квітки сильніше пахнуть — перед дощем".

Значна кількість прикмет виникла внаслідок спостережень за фізичними явищами в природі. Так, було зауважено, що перед дощем внаслідок підвищення вологості повітря вогкі-шає сіль, виразніше чути віддалені звуки, спускаються струни на музичних інструментах. "Дим стовпом — на мороз, на гарну погоду", "Дим стелиться — бути негоді", "Роса вранці — ознака сонячної погоди". "Велика роса — до ясної погоди",— стверджує народна мудрість.

Люди навчилися "читати" за виглядом сонця, місяця, хмар, зірок, яка буде невдовзі погода. Коли місяць або зірки стають "блідими" — буде дощ. Райдужні кола навколо місяця означають збільшення хмарності та посилення вітру. "Місяць у крузі несе воду в своїм розі", "Червонуватий місяць — буде сильний вітер".

Народна метереологія знайшла системне втілення в календарному поділі, а також образне осмислення в народній творчості, святковій обрядовості, народних звичаях і т. д.

З давніх-давен існує місцеве прогнозування погоди, з покоління у покоління передаються знання про певні явища природи і залежність від них погожих днів чи негоди. Народ виявив чимало ознак зміни погоди, серед них — оптичні явища в атмосфері, температура, вологість повітря, напрямок і сила вітру, хмарність, реакція і поведінка живих організмів.

При прогнозуванні погоди, як правило, приймаються до уваги декілька характерних ознак, що в сукупності визначають відносно точно фізико-географічні особливості даної місцевості. Як правило відомо: якщо зоря мляво-червона, місяць блідий, при сході сонце червоного кольору, хмари схожі на башти і скелі, дим стелиться і клубочиться у вигляді баранців, з листя монстери (філодендрона) крапає роса і низько літають ластівки, то невдовзі почнеться дощ. Багато тварин і птахів наділені дуже чутливими органами, які дають можливість наперед реагувати на зміну погоди і відповідно змінювати поведінку. Хороші синоптики ворони, чайки, качки. Відомо близько 500 видів тварин, які прогнозують погоду. Якщо зимове лігво їжака на краю лісу — буде тепла зима. Якщо кроти тягнуть солому і суху траву в кротовину — зима буде холодна. Коли качки будують гнізда біля води — літо буде сухим.

У народній метеорології існують довготривалі та короткотермінові прогнози. Зрозуміло, хлібороб завжди намагається передбачити, якими будуть пори року. Від того, чи весна буде ранньою або затяжною, літо посушливим чи дощовим, осінь та зима помірними чи суворими, залежить організація праці хлібороба, надії на врожай та його збереження, врешті-решт, існування і добробут.

У різних областях України складена ціла енциклопедія метеорологічних ознак, за якими з великою достовірністю прогнозується погода. Так, гуцули вважають: "Якщо листя на деревах швидко жовтіє — будуть ранні морози, якщо ні — буде тривалий час тепла погода". "Якщо листопад дерев не обтрусить, зима довго бути мусить",— говорить народна приказка. "Якщо в лісі багато грибів — буде сувора зима". "Якщо опеньки ранні — буде рання зима".

Сувору зиму обіцяє рясний урожай горобини, а також багато ягід влітку, щедрий урожай жолудів, горіхів і т. д. Люту зиму показує раннє опадання листя липи. На холодну зиму великі запаси горіхів робить білка, до середини жовтня міняє свою шубку і низько на дереві влаштовує гніздо. До холодної зими — ранній відліт ластівок. І, навпаки, пізній відліт птахів віщує теплу зиму. Уже взимку народ прогнозував настання весни. Поширена така прикмета: якщо 1 лютого була ясна погода — весна буде рання. Якщо 15 лютого випав сніг — весна буде холодною і дощовою. Те ж саме віщує в цей день хуртовина. Рання весна настане, коли восени рано випаде сніг. Чимало прикмет, що вказують на те, яким буде літо. У народі вважають: "Глибокий сніг узимку — на дощове літо, сніг тане раптово, вода збігає швидко — на мокре літо". "Якщо до 22 квітня погода не встановиться, рік буде сухий"., 21 квітня — зустріч сонця з місяцем. "Коли в цей день погода гарна —„літо буде погоже, якщо ж негода — літо холодне й дощове". "Ясний вечір цього дня теплий і зоряна ніч — літо буде сухе і погоже". "24 травня (на Мокія) туман — буде мокре літо". "Якщо на Пилипа був іній (27 листопада) — буде врожай вівса". "Коли ж горобець нап'ється на Введення (4 грудня) у тваринному сліду води, то худоба до Юрія напасеться". "Якщо Михайло (21 листопада) дощем не услужив — добру і суху весну наворожив". "Грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний і пишний".

Навіть сьогодні всі святковопіднесені поетичні образи-символи, якими наповнювали наші пращури своє буття, залишаються близькими й зрозумілими. Наших сучасників до глибини душі хвилюють краса і вишуканість поезії колядок та щедрівок, їх глибока людяність і задушевність. За традицією, два тижні колядники ходили від хати до хати, співаючи величальних пісень. Відродження цієї традиції несе з собою не тільки людську визначеність, а й довіру, теплоту взаємин. Сучасникам космічно-ядерної ери для душевного благополуччя і комфорту необхідні й такі народні звичаї: традиційні колядки-вітання, новорічні засівання й щедрівки (прадавній звичай віншування хлібороба, побажання хорошого врожаю, щастя в новому році).

Український календар має чітко виражену слов'янську основу. Передхристиянське свято зимового сонцестояння стало початком аграрного року. У гуцулів він відзначався 7 січня. Інші вважали, що рік розпочинається на Семена Стовпника (14 вересня), що збігалося з давнім церковним календарем.

Січень в українському народному календарі — місяць, яким розпочинається Новий рік. До нас дійшов відгомін цікавих свят і обрядів, що побутували серед наших предків саме в січні. Так, напередодні "багатої куті" (7 січня), чи Коляди, господар прагне умилостивити злі стихії, запрошує їх допомогти виростити хороший урожай. На допомогу злим силам приходить Чорнявка — Меланка (13 січня), котра хоче приспати Ярила і викрасти Сонце.

Наставала ніч, коли Меланка була повновладною господинею і могла викрасти не тільки Ярила, а всіх, кого захотіла. Тому щедрувальники одягали маски, аби їх не могла впізнати Меланка. А на "голодну кутю" (18 січня) розпочиналася вирішальна боротьба Меланки за своє панування. Тоді виходили на вулиці хлопці, щоб стукати качалками по тинах і воротах, лякаючи Чорну. 19 січня у воді прорубували ополонку, прикрашаючи навколо неї все. В цю ополонку заганяли Меланку і викликали добрих і ласкавих богів. "Якщо на "багату кутю" зоряно, то й урожай буде", "Зоряна ніч на Меланії зичить людям здоров'я і силу на цілий рік", "Якщо на Новий рік дерева покриті памороззю, то буде добрий урожай". Все це — результати вікових спостережень, які викристалізувалися в чіткі прикмети-прогнози.

Лютий у народі отримав прізвисько лиходія. За переказом, це час, коли злі стихії послали найсильнішого з-поміж себе — Водяна — забрати у людей Сварогове тепло і захолодити їх. Тому і намагається Водян залити й охолодити землю. В лютому частішає суперечливий хід подій у природі. Ще стоять міцні морози, а все вище піднімається сонце, тане сніг на стріхах. 15 лютого літо пролетить над землею на Перуновій колісниці, часто під супровід грізного грому. В цей день, за народним повір'ям, зустрічається літо з зимою (Стрітення), або свято проводів зими. З ним пов'язані народні обряди, які сьогодні успішно відроджуються, а також повір'я, приказки: "Якщо півень води нап'ється, то селянин горя набереться", "Коли на Стрітення від морозу яйце трісне, чекай на хороший врожай — погода буде помічницею всім чесним хліборобам".

У давнину наприкінці лютого відзначалося свято на честь Велеса — бога всіх тварин, покровителя мистецтв й мандрівників. Тоді рубають ополонки у ставках, щоб риба не задихалася, майструють шпаківні для гідної зустрічі вісників Весни.

Жоден з місяців українського календаря не має стільки назв, як березень. Березіль, березоль, берузоль, веселик, бере-зинець, черпень... Прийде березень, потечуть струмки, потемніє ліс; появляться бруньки й перші квітки. Це грізний Перун прилетів, розбудив від зимового сну землю.

Березень віддає владу квітню. Вечорами виходять з осель красуні Криниці, прокидаються від зимового сну Мавки. Виганяє Марена з землі первоцвіти, щоб Веснянки мали з чого скласти перший вінок Весні. Теплі Вітровії женуть геть північних гостей, котрі панували на землях Даждьбога. Квітень вступає у свої права і готує все, щоб на сьомий день свого володарювання на землю прийшла Златобаба з її найкращими друзями — птаством, яке розпочинає звивати гнізда. Прилітають ластівки, а лелека до цього дня вже знесе яйце. Люди намагаються передбачити майбутній урожай. Якщо 1 квітня на полях ще лежить сніг, холодно — це обіцяє хліборобу неврожайне літо. Коли 7 квітня землю укутують густі тумани, то, за народним повір'ям, усім наддніпрянським селам загрожує повінь. Погожий, ясний день обіцяв усім добрий урожай. Прибуває на землю грізний Перун, який блискавкою розбуджує все живе, тоді розпочинається новий цикл — пробудження й квітування, вступає в права новий рік. "Перший грім при північному вітрі — на холод, при південному вітрі — на суху і теплу весну, при східному — на суху і теплу весну, при західному — на мокру весну",— говорять у народі.

У травні Весна готує посаг для своєї доньки, щоб віддати Ладу Ладові. Трапилося так, що коли покликав Березень Квітня на допомогу, щоб не згубив Чорнець квіти в Лади на вінку, то не зміг він прибути через густий сніг. І так кожного разу негода заважала Квітню. Поїде саньми — повінь дороги затоплює. Сідає на човна — вона замерзає. Засмучений Квітень пішов до Травня за порадою. А той порадив ось що: слід покласти на воза сани і човна. Так і доїхав до Березня Квітень. Відтоді розізлився Чорнець на Травня і намагається йому відплатити несподіваними морозами, зіпсувати весняне квітування. У народі примітили: коли жаби в травні голосно квакають, а потім раптово замовкають — це перед похолоданням. Гуси сидять, поховавши голови під крило — також перед похолоданням. Соловейко заспівав 15 травня (Борисів день) — похолодання на два тижні. Та холоди не можуть налякати і розігнати Мавок та берегинь — дружок лади, що готується до шлюбу з Ладом. Весілля відбудеться, відійдуть холодні дні, запанує тепло, рясним цвітом заквітує земля.

З глибини віків, з покоління в покоління передаються в прекрасних поетичних обрядах і розмаїтті пісень легенди про те казкове весілля, коли ясноокий син Ярила вибрав наречену, красуню Ладу. На честь такої події збиралися дівчата для хороводів і маївок. У центрі сиділа найвродливіша, най-працьовитіша, найпривітніша дівчина — Лада. Її прикрашали вінками, ставили біля ніг глечик з молоком, сир, масло,— можливо, так робили наші далекі предки у божницях біля своїх покровителів.

Промайнула весна, і червень привів літо. Колись початок цього місяця збігався з білінням полотна. Як почали розквітати сади, збиралися біля річок, озер чи ставків дівчата, жінки і розстеляли на берегах довгі полотнища, що на сонці вибілювалися й ставали ніжні, шовковисті.

З глибини віків прийшло до нас відзначення у червні Зелених свят, Клечальної неділі. Головний їх атрибут — прикрашення садиби зеленим гіллям і запашною травою. За цим святом стоїть ще одна дуже важлива, життєво необхідна справа — народне травозбирання, що становило колись основне джерело ліків. Розпочинали збирання лепяшнику, любистку, кропиви, звіробою, золототисячника, м'яти, кульбаби, папороті, молодила, подорожника, рути, полину і т. д. Чарівна рослина полин й сьогодні продається в аптеках для лікування шлунка, поліпшення апетиту. Чимало інших трав і зілля успішно застосовується в сучасній медицині. Донедавна в селі жодна дівчина чи жінка не виходила з хати без полину, жодна не пішла б без нього в поле, не набрала б води, не вкинувши в неї стеблини полину. Вважалося, що полин мав чарівну силу на Клечальну неділю, коли розпочиналося своєрідне літнє свято — одне з тих, які знайшли оригінальне обгрунтування в прекрасному фантастичному світі слов'янської міфології. На це свято, за повір'ям, з далекого раю на землю сходили чарівні Нави, Мавки, Криниці, Берегині, Літавиці, Огневиці, Лоскотарки. Русалки виходили з води. Вродливіші за людей, голі, з прекрасним довгим волоссям Нави плавали в річках і ставках, Мавки гойдалися на гіллях дерев, на цямринах сиділи статечні Криниці, в полях забавлялися веселі Лоскотарки, у горах і долинах шугали Літавиці й Огневиці. Горе було тому, хто зустрінеться з Лоскотаркою або кого причарує прекрасна Криниця.

Єдиним засобом порятунку від цього багатоособового царства був чарівний полин. Захований під пояс або зашитий в сорочку під пахвою, він рятував від усяких напастей і чарів. Тим, хто хотів побачити Мавку чи Лоскотарку, допомагав любисток. Весь червень — чарівний. Він дарує людям найдовші дні та найкоротші ночі, в червні відбувається поворот сонця на зиму.

Початок липня збігається з найвідомішим святом, яке прийшло до нас з далекого минулого,— Купала. Воно посідає чільне місце серед інших календарних свят і обрядів. Повне таємничості та образно-поетичної спадщини, свято Купала й дотепер певною мірою залишається загадковим щодо основного змісту. Напевне, не всі легенди, які б могли розкрити суть всіх його символів і дійств, дійшли до нас. Купала як містична істота не входить до слов'янського пантеону. Це швидше персоніфікація самого свята, коли подія виступає в конкретному образі. Відома Масляна (свято Місяця, Колядки), яка набула певної образно людської визначеності.

Народ зауважив, що після найдовшої ночі 22 грудня відбувається поворот сонця до весни. На п'ятнадцятий день після цього настає Коляда. Другий поворот сонця відбувається на п'ятнадцятий день після найкоротшої ночі (22 червня), тоді і відзначається Купала. Найцікавіший його момент — обряд потоплення ляльки, опудала, що мало людську подобу і різні назви в різних місцях. Це могла бути Марена, або Мо-рана, Ляля, Лада, у деяких піснях згадується Ганна. В Ганні деякі дослідники вбачають останню дружину київського князя Володимира — Анну, візантійську царівну.

Купальські обряди і дійства збереглися в українських народних казках, в основу яких закладені стародавні міфи. Міфічний Вуж з великого озера викрав доньку Сонця якраз у момент найпишнішого розквіту природи. Так образно наші пращури обґрунтовували причини повороту сонця на зиму, до майбутнього приходу холоду, повернення на землю злих Чорнобожичів.

Існувало переконання, що в купальську ніч людина може стати щасливою, розумною, багатою. Той, хто в ніч на Купала зірве чарівний цвіт папороті, може досягти всього. Народна фантазія витворила чимало перепон, які необхідно подолати, аби заволодіти чарівним цвітом. Потрібні величезне вміння, хитрощі, терпіння, щоб вирвати від злих духів чарівну силу. Таємничо світили вогні свічок на вінках, які дівчата пускали за водою і за якими гадали, звідки прийде суджений. На святкові ігрища сходилася молодь вибирати собі наречених. Добували "живий" вогонь — розпалювали вогнища, пари скакали через полум'я, щоб перевірити, чи міцним буде їхнє єднання і благополучною майбутня сім'я. В цю ніч шукають хлопці та дівчата чарівних трав, щоб протистояти підступам Мавок, Огневиць і Літавець, котрі у купальську ніч, за народним віруванням, могли мати будь-яку подобу і навіть з'являтися перед юнаками в образі коханої дівчини. Така "з'ява" в річку може затягти, а іншого з кручі зіштовхнути або з дерева скинути. "На Івана Купала кого поб'ють — пропало",— говорить народна приказка.

Наступний місяць в українському календарі має назву серпень, що вказує на широке застосування донедавна населенням України такого важливого інструменту для збирання зернових, як серп. Серпень — пора жнив. Страшні бувають грозові ночі наприкінці липня й початку серпня. їх у народі звуть горобиними (сильна блискавка і гучний грім не дають заснути горобцям), вони і спричинили фантастичну персоніфікацію народних уявлень про довколишній світ. Сонце повертає на осінь, і над землею літає грізний Перун з громами і блискавками. Існує прикмета: коли 1 серпня впаде дощ, то вся осінь буде дощовою. За повір'ям, на початку серпня Перун покидає землю і йде на луги Даждьбога. У цей день люди докладали всіх сил, щоб зібрати кращий врожай. Існувало переконання: якщо вродила добра капуста,— її накривали на Іллю горщиками. Коли ж Ілля розійдеться дощами на початку жнив, то може наробити гнилля. Після Іллі у воду входити не рекомендують. А приходить Спас — готуй рукавиці про запас. Літо наближається до кінця, завершуються жнива — цей нелегкий і виснажливий труд з колись традиційною народною толокою, яка тепер відроджується.

Часто за серпнем настають погожі вересневі дні. Та не завжди можна чекати доброї погоди.

Жовтень в народній уяві постає як золотий місяць. Гайови-ки і Лісовики, намагаючись втішити свою матір Природу, прикрашають дерева золотом, сонячними фарбами. Летить біле тонке павутиння бабиного літа. З цих ниток буде виткана небаченої краси намітка, що покриє голову Природи на Покрову. За народними спостереженнями, яка б не була осінь, завжди після Покрови прийдуть ще погожі, теплі дні, іноді вони тягнуться аж два тижні. Коли на бабине літо багато павутиння, буде суха і тепла осінь. Існувало повір'я: намітка, якою покривали голову дівчини, мала чарівну силу, що охороняла шлюб. Навіть за нелюба виходила дівчина заміж, коли він покривав її голову наміткою.

З Покровою пов'язані численні повір'я і поетичні легенди. Впродовж століть, спостерігаючи природу, люди встановлювали залежність між певними метеорологічними явищами. Якщо на Покрову вітер віє зі сходу — зима буде холодна; з півночі — холодна, з хуртовинами; з півдня — тепла. Ранню і холодну зиму віщує відліт журавлів до Покрови.

Листопад — останній місяць осені. За легендою, листопад з Гайовиками і Лісовиками прикривають від морозу Землю теплою ковдрою з листя, аби їй не було так холодно. В листопаді продовжувалися сватання та весілля. До Дмитра (8 листопада) хлопці сватались до дівчат. "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі — хоч комин витри",— жартували над тими, хто перебирав та хитрував з нареченими, а потім залишався дівувати ще рік.

У листопаді чекають покарання Мавки, Лоскотарки і Нави, які завдали людям горя. Не зможуть пірнути вони у воду чи заховатися в дуплах дерев. За скоєне стануть вони билинами в полі чи квітками в лузі, а Нави — квітками латаття або беззахисними рибками в річці. Лоскотарка перетвориться в пшеничну стеблину, яку жатимуть і молотитимуть. Навіть змії, що кусали людей, або тварини не поповзуть у тепло, а замерзнуть від лютих морозів, загинуть голодною смертю. У давнину святкували жінки в листопаді день покровительки родинного добробуту — великої Мокоші, котра в часи християнства стала святою Параскевою, покровителькою ткацтва і всіх прядильниць. Тоді починали ткати і прясти, шити і вишивати, адже роботи в полі та на городі завершувалися.

В народі кажуть: березень і листопад — мов брат братові. Нестійкий погодою, каверзний і непередбачений листопад нагадує перший весняний місяць. Різниця між ними в тому, що березень знаменує весну, а листопад завершує осінь. В часи Київської Русі останній осінній місяць називався груднем, а сучасний грудень — студнем. Це об'єктивніше відображало стан природи. "Листопад і коло, і полоз любить", "У листопаді на колесах виїзди, а полоз на віз клади",— так говорять народні прислів'я. Існує чимало регіональних назв листопада: напівзимник, ворота зими, грудкотрус, листопадень, падолист. На Поліссі тривалий час зберігалася назва листопада братчини. Це слово відбивало спільні обряди і дійства, пов'язані із закінченням осені. Саме тоді виникала можливість, щоб згуртуватися, повеселитися і відпочити, справити весілля, сходити на вечорниці та досвітки. Переважно на Михайла (21 листопада) у селах готували медові напої для свята, на нього збиралися всі мешканці, вперше "виходили на люди" молоді пари, які відіграли весілля. Ще у "Повісті минулих літ" згадувалося, що київський князь щороку наказував "ситити триста варок меду", тобто готувати спеціальні медові напої на честь великих свят і військових перемог, зведення храмів та ін. Казали в народі: "Листопад — вересню онук, жовтню син, а зимі рідний брат".

Грудень завершує календарний цикл. Раніше грудень і січень завершували рік, а новий цикл розпочинався у березні. Грудень — непривітний, похмурий і морозливий місяць. Заклякає, замерзає у тверде груддя земля, а інколи замість снігопаду випадають холодні дрібні дощі. Хижі, лихі Стрибо-жичі зірвали з лісів убори.

Потайки у кузні Сварог виковує нове сонце, готується до наступу на холод і злі сили. Дні короткі, ночі довгі і, щоб скоротити темні ночі, збиралася молодь на вечорниці, які були най-популярнішими саме в грудні, між днем Катерини й Андрія. Приходили дівчата, щоб погадати про майбутнє, дізнатися про свою дальшу долю. Наваривши каші з маком, вони виходили за ворота і закликали долю на вечерю, щоб допомогла впізнати їм судженого, підказала, чи буде щасливим шлюб. На Катерини, Андрія зламували вишневу гілку і ставили у воду на вікні. Загадавши бажання, чекали — розцвіте гілка чи ні.

У грудні Сварог закінчує виковувати сонце, а на Коляду молодий Ярило виведе його на небо і розпочнеться новий річний цикл. Такими глибоко поетичними легендами і казковими образами наповнений український народний календар, який складався впродовж багатьох століть, фіксуючи не тільки досвід і спостереження за природою, довколишнім світом, а й пісенну душу великого народу, його благородство і працелюбність.

джерело матеріалу: навчальний посібник Етнографія України С. А. Макарчук
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 29 січня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):