Історія виникнення
Художні ремесла та промисли — це засноване на ручній праці товарне виготовлення речей, що задовольняють виробничі, побутові, культові та обрядові потреби суспільства. Промислам передували ремесла.

Ремесла в Карпатах і на Україні мають багатовікову історію. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допоміжні домашні заняття. Промисли з'явилися на пізнішому етапі розвитку суспільно-економічних відносин — при товарному виробництві.

Народні ремесла та художні промисли посідали чільне місце у виробничій діяльності та духовному житті карпатського народу, зрозуміло, з врахуванням його соціальної диференціації, локальних особливостей. їх розвиток та побутування завжди зумовлені багатьма факторами, зокрема, природно-географічними умовами певної території.

До розповсюджених на території Карпат художніх промислів відносяться вишивка, виробництво художніх тканин, килимарство, різьбярство — взагалі художня обробка дерева, гончарство, обробка металів, розпис тканин, в'язання, мереживо, художня обробка шкіри, каменю, кістки та рогу, художнє плетіння. Виникли вони не водночас, та й значення їх у системі промислів неоднакове.

 

Гончарні вироби (кераміка)
Гончарні (керамічні) вироби — ужитковий посуд, культові декоративні речі, елементи архітектури, забавки.

Розвиток виробничо-товарних відносин привів до виникнення цехів. Відомими центрами гончарного виробництва карпатського регіону були в XVI—XVIII ст. Старий Самбір, Коломия та ін. Про обсяг посуду, виробленого з глини, свідчить той факт, що гончар, який забезпечував існування сім'ї своєю працею, щорічно вивозив на продаж до 20 возів власних виробів, переважно посуду.

Посуд, як і кахлі для печей, облицьовувальні плитки з розписним, рельєфним декором особливо масово виробляли на території Косова і Пістиня.

 

Вишивка
Вишивка — феноменальне явище в художній творчості українського народу. її витоки сягають глибини віків.

Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри, в Карпатах стають Вижниця, Косів, Космач тощо. Багата на відмінності місцевого характеру гуцульська вишивка, а неповторністю композицій, орнаменту, колориту характеризуються вишивки Бойківщини.

Сучасна вишивка — це, насамперед, вироби підприємств художньої промисловості. В Карпатах основний центр таких підприємств є місто Косів.

 

Ткацтво
Виготовлення найпростіших тканин зародилося вже на перших ступенях існування людської спільності. В Карпатах найпоширенішим є виробництво вовняних тканин, з яких шили верхній одяг (гуглі, чугані і т. д.). Це було домашнє ремесло. Воно збереглося упродовж віків і подекуди тривало до середини XX ст. Водночас вже з IX—X ст. з цієї категорії ткачів відокремлюються ті, котрі працюють тільки на- ринок. Перевиробництво, тобто виготовлення тканин більше, ніж на них було замовлень у даному селі, призвело до виникнення поселень ткачів біля феодальних володінь, монастирів, міст. Часто майстри-ткачі, маючи зобов'язання перед феодалами, користувалися певними привілеями. З XVI ст. було відоме "двірське" ткацтво.

Виготовлення тканин у домашніх умовах не припинилося. Для розквіту саме такого ткацтва, основаного на домашньому виробництві, у другій половині XIX — початку XX ст. чимало зробили земства — на землях, Буковини. Перше "Ткацьке товариство" і школа при ньому створені в Косові 1882 р.

За останні роки художнім ткацтвом захоплюються поодинокі ентузіасти народного мистецтва — в домашніх умовах тчуть художні тканини різноманітного призначення, передусім декоративного. Широко відомою такою майстринею із с. Шешор на Гуцульщині. Поширеним видом орнаментального ткання є ліжникарство. Живучість традицій, піднесення свідомості народу — запорука збереження ткацтва як домашнього промислу і в майбутньому.

 

Килимарство
Килимарство — невід'ємна частина культури народу Карпат. Килими здавен використовують у побуті, церковних інтер'єрах, обрядовості. Ними накривали столи, ослони, скрині, постіль, підлоги, завішували стіни, покривали сани, вони входили у віно молодої. їх використовували і на похоронах. Залежно від призначення, килими мали відповідні форми, декор. Наприклад, вузькі та довгі служили для накриття лав, з мотивами хреста та "голгофи" — для похоронного обряду.

Барвники для виготовлення килимів виготовляли із рослин, наприклад, лушпиння цибулі, кори вільхи, дуба, ягід крушини тощо. Орнамент був простий, але на території Українських Карпат переважав - рослинний.

У карпатських районах килимарство не має таких традицій, як, наприклад, Наддніпрянщина. Процес відродження килимарства має добрі результати і на Закарпатті. Народні майстри — носії традиційного розуміння краси і доцільності, що виступають у комплексі художньо-образного ладу створюваних килимів. Ці основоположні творчі принципи є запорукою існування килимарства.

 

Художня обробка дерева
Дерево було найдоступнішим матеріалом не тільки для спорудження житла, а й для виготовлення знарядь праці, предметів побуту, культу. Оскільки дерево — матеріал відносно нетривкий, удокументовані речові пам'ятки з нього здебільшого походять з XI—XII ст. Це виготовлені з липи миски, тарелі, деталі меблів, вирізані ложки, черпаки, зроблені з клепок бочки тощо. Вони свідчать про широкий набір інструментів, якими виконувалися ці речі,-— одноручну пилу, точильний пристрій, свердла, долота з лезами різного профілю, декілька різновидів тесел — сокир. Давні ремісники володіли багатьма способами обробки дерева. До найбільш складних належало різьблення.

Різьбярство, як дуже давнє ремесло в Українських Карпатах, має декілька основних видів. Об'ємне, або ж скульптурне, належить до найскладніших. Воно вимагає від того, хто ним займається, крім володіння відповідними технологічними знаннями, навиками, ще й вродженого хисту. В побуті скульптурне різьблення не набуло ширшого розповсюдження,— виготовляли забавки, подекуди деталі вжиткових речей, наприклад, фігурні ручки-дер-жаки ковшів, закінчення боковий мисників і т. д. Переважно ж воно мало утилітарне призначення.

Для церковного інтер'єру, капличок, подекуди й житла вирізували зображення святих, біблійних та євангельських персонажів. Рідше створювали об'ємні та рельєфні скульптури на світські мотиви. На початку XX ст. фігурна різьба — передусім сувенірного характеру — стала популярною на Лемківщині. Згодом лемківська різьба завоювала широке визнання.

Складнішою є плоскорельєфна різьба. До неї відноситься прорізна або ажурна. Інколи ці техніки поєднують. Плоско-рельєфною різьбою здавен прикрашали речі культового призначення, наприклад, ручні хрести. Збереглися виконані цією технікою ікони з кінця XVII — початку XVIII ст. Ще й в наш час декоруються нею окремі знаряддя праці: кісся — ручки до кіс, кушки — невеликі довбані футляри-посудини на брусок та воду, що їх косарі прикріпляють до пояса, і т. д. Ажурна, пропильна різьба, використовується в іконостасах, зокрема царських воротах — основному їх компоненті, а також обрамленні ікон.

У XIX ст., особливо у другій його половині, на Прикарпатті і Буковині було поширене виробництво речей різноманітного призначення — точених, різьблених, прикрашених техніками інкрустації, інтарсії, випалювання. До трьох останніх вдавалися переважно різьбярі з Карпатського краю. Інкрустацією називається такий спосіб прикрашування предмета, коли на його поверхню наноситься візуренок з шматочків дерева іншого кольору (переважно природного), перламутру, вставляється бісер, метал. Коли ж орнамент або зображення (наприклад, букет квітів) виконуються через вставлення на декоровану річ тільки кусочків різноколірного дерева — це інтарсія.

В народному різьбярстві обидві техніки широко застосовувалися тільки з другої половини XIX ст. Виробництво таких речей у Карпатському краю пов'язане з творчістю Шкрібляків із с. Яворів, що біля Косова. Юрій Шкрібляк (1822—1884), його сини Василь, Микола та Федір були причетні до популяризації гуцульських різьблених тарелів, рахв, шкатулок, хрестів, трійці, цукерничок, ваз і т. д., декорованих технікою інтарсії та інкрустації. Майстри з династії Шкрібляків та Корпаню-ків продовжують і розвивають народні традиції. Підтримують їх і виробничі об'єднання, наприклад "Гуцульщина", багато майстрів у різних карпатських селах (наприклад, Ванджураки із с. Шешори) та ін.

Поширене декорування дерев'яних різьблених, точених речей випалюванням. Декоративні мотиви, композиції наносяться на поверхню предмета декількома способами, найпростіше — розпеченим штампиком.

 

Художній метал
Археологічні відомості про початки художньої обробки металу на землях України відносяться до найдавніших часів. Художніми якостями відзначалися металеві вироби народних майстрів зі Східних Карпат (с. Криворівня, Голови, Путила, Ростоки та ін.). Метал, в основному кольоровий, використовували переважно для оздоблення дерев'яних та шкіряних речей, палиць, тобівок, чересів тощо, або ж з нього виготовляли різні предмети вжитку, зокрема люльки. Великою популярністю користувалися литі, оздоблені орнаментальними мотивами, виконані різними техніками пряжки, застібки, лускоріхи, гольники. В їх формах, декорі проступають традиційні мотиви орнаменту, наприклад, солярні знаки. Із кольорових металів народні майстри створювали неповторні за красою ювелірні вироби, в тому числі жіночі прикраси — перстені, куль-чики, а також нашийні "шелести", в яких на низці послідовно чергувалися литі фігурні хрестики та круглі дзвіночки (рудимент давніх, дохристиянських вірувань).

Ринкові відносини в XIX ст. зумовлювали постійне скорочення виробництва таких речей. Цьому прагнули протидіяти різні товариства, організації, передусім через підготовку майстрів. Так, 1904 р. у Вижниці на гуцульській Буковині була відкрита школа, де Шкрібляк і Мегеденюк навчали традиційного різьблення та металірства.

Народний промисел художньої обробки металу ніколи остаточно не занепадав, він або скорочувався, або навпаки — ставав все популярнішим. При цьому традиційні форми, декор, прийоми технології не тільки не втрачалися, а й збагачувалися за рахунок використовування нових матеріалів — алюмінію, сталі. Більш широко застосовуються карбування, лиття, інкрустація, гравірування, протравлювання різними кислотами та лугами, штампування, гальванопластика. Успішно працюють у цих техніках майстри, зокрема, Р. Стринадюк та М. Шпадюк із с. Брустури на Гуцульщині.

 

Художня обробка шкіри
В побуті населення Карпат з незапам'ятних часів використовується шкіра, передусім для виготовлення взуття.

В XIX ст., зокрема з другої його половини, виробництво тобівок, чересів, футлярів, киптарів, постолів з металевими прикрасами набуло особливого розвитку на Гуцульщині. Цей вид народного художнього промислу існує и розвивається в наш час. Його основні центри й надалі зберігаються в карпатському регіоні.

 

Плетіння із рослинного матеріалу
До давніх видів народної творчості відноситься плетіння з різних рослинних матеріалів — лози, рогози, соломи, коренів тощо. Це кошики різного призначення (для перенесення картоплі, овочів, грибів, збереження м'яса, св'ячення паски), солом'яники на зерно, рогозяні мішки, покривала, хідники, меблі, іграшки, компоненти одягу тощо. Більшість з цих виробів мали естетичний вигляд. їх декоративізм був зумовлений не стільки матеріалом, технологією виконання, як привнесенням неповторного творчого начала їх виконавцями. Наприклад, лоза, з якої був плетений кошик, мала різну товщину, колір (природний або наданий їй), і майстер, відповідно її підбираючи і переплітаючи, надавав виробу певної емоційної вимовності.

У другій половині XIX ст. створюються численні промисли для плетіння виробів, передусім з лози (кошики та меблі). Виникають так звані кошикарські школи. В них навчання (1—2 роки) поєднувалося з практичною виробничою діяльністю — виготовляли крісла, етажерки, трюмо, шкатулки, кошики, а з соломи — жіночі та чоловічі капелюхи.

 

Вироби із бісеру та ювелірні прикраси
З XIX ст. на Україні популярними стали вироби з бісеру. Це передусім жіночі прикраси. З фабричних намистин із фарфору та кольорового скла в домашніх умовах виготовляли гердани (Гуцульщина, Поділля), "силянки" (Закарпаття), "крайки" (Лемківщина). Бісер широко використовували і для декорування жіночого одягу. Традиційне використання бісеру не припинилося і в наш час, тільки розширився діапазон його застосування (наприклад, для виготовлення настінних панно, картин тощо).

джерело матеріалу: навчальний посібник Етнографія України С. А. Макарчук
статус матеріалу:  напівготовий
встановлено: 22 січня 2006 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):