Видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит УГКЦ (митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський), граф. Народився у селі Прилбичі (тепер Яворівського райлну Львівської області) 29 липня 1865 року. При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 19.05.1888 здобув науковий ступінь доктора права. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 22.08.1892 був висвячений на священника у Перемишлі, згодом – магістр Новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 20.06.1896 – ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер місто Червоноград Львівської області).

У 1899 імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.09.1899).

У січні 1906 року Шептицький очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Шептицький підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. Шептицький сприяв і розвитку української культури. У 1905 заснував церковний музей (згодом перейменовано у Національний музей імені митрополита Андрея Шептицького). Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта”, "Хлібна школа”, "Сільський господар”.

Шептицький приділяв постійну увагу організації та розвитку національно-релігійного життя у західно- українських землях. За його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку Станіславської Капітули.

Після окупації на початку І світової війни Львова російськими військами митрополит Шептицький був 18.09.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений.

У вересні 1917 Шептицький повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. 28.02.1918 у палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з врахуванням етнографічних факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з Українською Народною Республікою. З жовтня 1918 член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-1919. Під час українсько-польської війни 1918-19 митрополит був інтернований польськими властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Риму. Звідти поїхав на візитацію українських поселень у північній та Південній Америці. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідація української державності у західноукраїнських землях. Після повернення у кін. вересня 1923 року в США Шептицького заарештовано та інтерновано у м. Познань. Лише після особистого звернення Римського Папи Пія ХІ його звільнили, і у січні 1924 року Шептицький повернуся до Львова.

У міжвоєнний період Митрополит Андрей продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Митрополита Рутського (1939). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голандського унійного апостолату, у Бельгії – східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії.

В умовах польської окупації Галичини Митрополит Андрей постійно залишався оборонцем українського населення. Засуджуючи насильницьку полонізацію краю, дискримінацію українського шкільництва, антиукраїнську національну політику польського уряду, Шептицький намагався консолідувати політичні сили українського суспільства.

На початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 митрополит Андрей вітав відновлення української державності і створення уряду Української держави – Українського Державного Правління на чолі з Я.Стецьком (лист Шептицького від 1.07.1941). У 1941 Шептицький очолив Українську Національну Раду, а в 1944 – Всеукраїнську Національну Раду. Митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму. Засуджуючи переслідування євреїв звернувся з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до райхсканцлера Г. Гімлера.

Помер митрополит 01.11.1944. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.

джерело матеріалу: http://cv.archives.gov.ua/
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 04 січня 2006 року

1865 - 1944



Фото із cv.archives.gov.ua
Фото із cv.archives.gov.ua




Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):