Вкотре опинившись на Закарпатті, завітав у творчу робітню видатного художника Івана Ілька. Мандруючи від однієї картини до іншої, важко відірвати погляд, ніби прикутий, до чаруючих краєвидів, могутніх, вічних Карпатських гір, автентичних дерев’яних хатин, стрімких гірських річок і портретів чудових, працьовитих людей, які живуть у цьому дивовижно прекрасному краї.

Дуже непростою була дорога Івана Івановича до мистецького визнання. Перший малюнок, квітковий розпис над власним ліжком, був виконаний у юнацькому віці, можливо, він і поклав початок його подальшій художній творчості. Чотирнадцятилітнім вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Серед тодішніх викладачів з особистим теплом згадує про Вільмоша Береца, — «То був педагог від Бога», — каже Іван Іванович. А найбільший вплив на молодого спудея у процесі становлення як художника, справив метр закарпатсько-українського живопису — Федір Манайло (народний художник України). Перші три роки студій в училищі, це був час напівголодного буття, грошей від однієї стипендії до наступної не вистачало, але неймовірно велике, несамовите бажання стати художником допомагало долати усілякі життєві труднощі. Через деякий час він став студентом Ленінградської академії мистецтв, але захворів, і довелося покинути подальше навчання, та повернутися до рідного Закарпаття. До речі, Федір Манайло, не схвалював бажання молодого митця навчатися в Ленінграді, вважав, що там закладатимуть основи зовсім іншої школи живопису. «Художник сильний зв’язком із рідною землею, жити і творити треба у рідному краї!», — таким було кредо Ф.Манайло.

Важливим буде зауважити, що в тридцяті роки минулого століття, А.Ерделі і Й.Бокшай за участі інших митців заклали фундамент закарпатської школи живопису. Школа закарпатських художніх традицій стала невід’ємною, органічною частиною, як українського, так і європейського мистецтва. Імена таких художників як — А.Ерделі, Й.Бокшай, Ф.Манайло, Ю.Герц, А. Коцка, багато інших, стали широко відомими у мистецьких колах багатьох країн. Іван Ілько є спадкоємцем і продовжувачем традиції цієї школи, привнісши у велетенський букет сотень творчих робіт талановитих живописців Закарпаття, щось неповторно своє. Хто знайомий з творчістю І.Ілька, той з першого погляду впізнає його неповторну малярську манеру.

Іван Ілько творить і чудові взірці станкового і монументального живопису, і пейзажі, й картини побутового жанру. Його ім’я у мистецькому світі помітне вже не один десяток років, мабуть одна з причин, — незрадливість ідеалам реалістичного малярства. Зринають у пам’яті побачені «живі», — пейзажі, натюрморти, портрети. Ті унікальні куточки Карпат, які закарбовані на художніх полотнах автора, розбурхують уяву людини, яка їх споглядає. Здається, що колись, дуже давно, бував у тих місцях, вдихав оте неймовірно прозоре, чисте гірське повітря, задивлявся на засніжені вершини Закарпатських Гімалаїв (пан Іван не заперечує, що зазнав певних впливів Миколи Реріха).

 

Найбільше з побачених причарувала робота «Святвечір. Колядники». Засніжена зима в Карпатах, сідає сонце, біло-синя далечінь, на передньому плані — дерев’яні засипані снігом хатки, але не холодом віє від них, бо у віконцях світиться вогник… Відчинені двері, з яких теж падає світло, господарі з нетерпінням очікують колядників, які обов’язково прийдуть. Авторові надзвичайно вдалося передати дух великого свята. «Це Карпати — які зникають», — так багатозначуще прокоментував митець зміст художнього полотна.

«Світ що минув», пейзаж від якого війнуло спогадами про патріархальне Закарпаття, — древня хатина під стріхою, плетений перелаз, битий селянський шлях, який наче веде у часи що минули, і не повернуться. Такі картини мають не тільки чималу художню цінність, а й історично-етнографічну.

З особливою мистецькою любов’ю писалася робота «Рахівські землі». Велетенські гори сягають своїми вершинами безкрайнього неба, довкола буяє розмаїття природних барв, від соковито-зелених, до жовтогарячих, попід горою самотня малесенька хатинка, на тлі гір-велетів, вона здається ще меншою, може то прихована думка автора, що гори — то символ вічності, а життя ж людське скороминуще.

Заслужений художник України (1995р.) Іван Ілько — Майстер, який тонко відчуває психологію краю і краян, який відтворює на своїх полотнах не поверхневу красивість, а глибинну, з елементами алегоризму і внутрішньої напруги, а в ній криються переживання художника. Синівська любов до рідного краю дає можливість народжуватися творчим роботам із суто «Ільківським» баченням і чуттям Закарпаття у всій своїй неповторності.

джерело матеріалу: http://www.ukrslovo.org.ua/ukrayina/kultura/svity-ivana-ilka.html
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 березня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):