Поняття "нова доба" окреслюється тут приблизно ХХ-м століттям, часом віку людини, яка народилася десь у перші десятиліття нового століття і перед очима якої пройшло воно з усім тим, що воно ж принесло в історію, в долі людей. Як позначилася ця винятково складна і направду доленосна для лемків доба у їх фольклорі, які зміни відбулися в ньому, що з'явилося в ньому нового? Це питання майже зовсім недосліджене і матеріалу стосовно нього досі зібрано дуже мало. Є лише окремі спостереження і зауваження І дослідників, спорадичні фіксації фольклорних реалій.

Осмислюючи наявні дані, можемо ствердити, що ще до Другої світової війни для І культурно-побутової сфери життя лемків, І в тому числі і для їх усної словесності, визначальними були традиційні риси. Відбувалося нормальне репродукування, міжпоколінна передача фольклорних надбань минулого з відсівом, забуванням застарілого, того, що втрачало зв'язок з життям, з естетичними потребами,й поповненням новими явищами фольклоротворчого процесу.

Особливо значний слід у фольклорі залишили посилене зубожіння лемківського села наприкінці XIX — на початку XX ст. і зв'язане з ним наростання заробітчанського руху, пошуки праці поза межами рідного краю, сезонні виїзди до Моравії, Угорщини, а чи тривала еміграція далеко за море - до Америки. Переселення з Лемківщини за океан набрало масового характеру.

Тому не дивно, що в лемківському фольклорі, зокрема в піснях, оповіданнях так надзвичайно широко і болісно відізвалася емігрантська тема. М.Мушинка зазначив, що "в жодній із слов'янських груп" вона не представлена в такій мірі, як у південних лемків. Та цей висновок, очевидно, можна цілком віднести до всіх лемків. В цьому переконаємося, коли поглянемо, яке значне місце займають емігрантські пісні лемків у загальноукраїнській пісенності цієї тематичної групи.

Власне у лемківських емігрантських піснях бачимо весь спектр типових для цієї групи українських пісень мотивів: драматичне розставання з отчим краєм, рідним селом, прощання з родиною, важка непевна дорога, поневіряння на чужині, безпросвітня робота в шахтах, на фабриці, освоєння диких лісових пущ, каліцтво, смерть, марення, туга за вітчизною, повернення з заробітком до рідних порогів, сумна реальність зустрічі зі злиднями, несправедливістю, невірністю дружини, коханої дівчини тощо.

Епіка — розповідь про бачене, пережите — тісно переплітається в емігрантських піснях з ліричною рефлексійністю, пройнятою здебільшого сумною тональністю:

 

Юж мі п'ятий рочок, як я в Гамериці,
Так тяжко працюю в тій новій фабриці.
Жено моя люба, жєно моя добра,
Як ти там ґаздуєш з тими дітьми дома?
Ґэздую, ґаздую, юж ліпше не можу,
Тебе з Гамерики дочкаться не можу.

 

У словесну творчість лемків вплітаються й інші реалії новочасної суспільно-політичної і соціальної дійсності. Знайшла відгук, зокрема, Перша світова війна, яка прокотилася по лемківському Бескиді нищівним, смертоносним смерчем. У зафіксованих творах цієї теми виразно звучить сприйняття війни як драми простої людини, "бідного вояка", який мусить розплачуватися життям, здоров'ям, кривавицею-майном за те, що пани "чисарі" не змогли погодитись між собою:

 

Від Австриїдо Москаля
Плине річка кирвавая.
А коло той кирвавиці
Сідит жовнір на травиці,
З правой ручки кров ся ліє,
А на лівій ґвер тримає.

 

У північній і південній Лемківщині співалася загальнопоширена в Галичині, на Буковині і Закарпатті пісня "Штирнайцятий рік смутний настав" ("Щернастий рочок смутний настав"). Лемківські варіанти цієї пісні відзначаються посиленням ліричних мотивів її основного сюжету: оплакування дітьми вбитого на війні батька. На лемківському грунті виникли пісні "Як я на войну руковал", "Думаш ти, дівчатко, же то война шпас", "Там в Горлицях", "Сяніцька касарня" та ін.

Не могли обминути фольклор лемків і хвилюючі події Другої світової війни. Уже напад гітлерівської Німеччини на Польщу 1-го вересня 1939 р. спричинився до появи пісні:

 

Першого вересня
Войну видавали,
Вшитких жовніроньків
До войска забрали.

 

У словесній творчості лемків того часу позначилося народне неприйняття й активне заперечення окупаційного німецько-фашистського режиму з його пресловутим "новим порядком", грабіжницькими контингентами, "лапанками" людей і насильницькими вивозами їх до "райху" на каторжні роботи. В пісні "А як ми до Німец їхати мали" розповідається про поневіряння, тяжку працю і зневаги в чужому краю:

 

Кождіськийден зрана в роботу гнали,
Робота скарана, їсти не дали,
До роботи наганяли,
Бандитами називали...
Бідни ми сироти в чужій стороні.

 

Напевне відгукнулося в народному слові і лихоліття, якого зазнала особливо Північна Лемківщина в час війни і в перші післявоєнні роки від свавілля польських боївок та наступного насильного виселення з рідного краю. Цей фольклор, а також народна творчість, пов'язана з наростанням руху опору і національно-визвольної боротьби на Лемківщині, очоленої ОУН-УПА, залишається на сьогодні особливо мало зібраним і вивченим. Властиво, маємо лише спорадичні записи переказів-меморатів, що стосуються цієї тематики, згадки про поширення повстанських пісень і окремі фіксації самих пісень. Деякі з таких записів і пристосованих до Лемківщини пісень потрапили в недавно виданий збірник "Пісні УПА". Наприклад, один з варіантів відомої повстанської пісні "Ллється пісня буревісна" містить у своєму тексті свідчення про побутування на Лемківщині:

 

Ллється пісня буревісна
По Лемківщині кругом!
Гей, гей ллється пісня,—
То повстанці йдуть шляхом.

 

У лемківському селі Руське над Сяном постала співанка-хроніка про трагічну смерть у цьому селі повстанського чотового "Незламного":

 

Чотовий "Незламний" з Волині прийшов,
Та на Лемківщині могилу найшов.
Гей, гей, гей, могилу найшов.

 

Текстові варіанти цієї пісні вказують, що вона набула певного поширення.

Згадки про боротьбу УПА з ворогами в лемківських Бескидах і про інші драматичні події в цьому краю бачимо в піснях "Ввесь ліс покрився сніжним пухом", "Святий Вечір вже надходить". Співалися на Лемківщині повстанські пісні "Ой хто то, хто то йде на Вірчу", "Поглянь, за вікном сніг", "Світить місяць, світить ясний", "Служив стрілець при сотні". "То не грім загремів", "Як засвітяться світла". У пісні "Ми сотня лемківська завзята" оспівуються подвиги повстанського загону на Лемківщині під командою прославленого сотника "Хріна".

На Лемківщині записані лірична повстанська пісня "Чарівні дні кудись пройшли" і пісня лемківських повстанців "Ходиме ярами, бродеме лісами".

Більшість з цих пісень — літературного походження. Те, наскільки вони поширилися і стали своїми на Лемківщині, в якій мірі фольклоризувалися, і як взагалі повстанський рух відбився в народній творчості цього краю — і не тільки в пісенній, айв інших жанрах, зокрема оповідній, — наша наука повинна ще дослідити. Немає сумніву, що велика частина населення Лемківщини співчувала цьому рухові, допомагала і брала активну участь у діях Української повстанської армії, як єдиної реальної сили, що в лиху годину виступила на захист лемків, їх життя, майна і права буття на рідній землі.

Колись лемки піднесли і увіковічнили в своєму слові карпатських "збойників" (опришків) головно за те, що вони також у певних ситуаціях ставали захисниками простих людей. То чи ж можливе, щоб подвиг такої міри і такої жертовності як : боротьба УПА на Лемківщині зі знавіснілими окупантами, щоб ця жива легенда, яка творилася на очах сучасників, залишилася без відгуку в їх творчості?!

Також окремого спеціального дослідження потребує питання, як відбилися в І усній словесності і взагалі у фольклорному процесі лемків те величезне психологічне потрясіння і та духовна напруга, яких вони зазнали у зв'язку з насильним виселенням з рідного краю. Хоч і понесли лемки на місця нових поселень разом з дрібними пожитками своє сдово, любов і прив'язаність до рідної пісні, легенди, казки, прислів'я, приказки, все ж невмолимі об'єктивні суб'єктивні реалії не могли не позначитися на їх поширенні, передачі, відтворенні, функціонуванні і творенні.

Особливо вкрай несприятливим і для продовження фольклорної традиції лемків було їх дисперсне розселення на західних землях післявоєнної Польщі, що разом зі штучним нагнітанням антиукраїнських настроїв польського середовища було розраховане на швидку їх асиміляцію. В цих умовах мусили зникнути традиційні форми побутування фольклору на громадському рівні і дуже звузитись його функціонування в сімейній та особистій сферах.

Дещо кращою була ситуація лемківських переселенців в Радянській Україні, особливо там, де вони осідали більшими компактнішими групами колишніх односельців. Там до певної міри зберігалися традиційні громадське середовище і форми побутування фольклору. Збереження яскравої етнографічної традиційності, в тому числі й фольклорної, лемків скрізь, де на нових поселеннях вони живуть в більших скупченнях,— на Тернопільщині, Львівщині, Донбасі, Миколаївській і Херсонській областях та ін. — звертає на себе увагу їх оточення. Вони плекають свою пісню, танець, де тільки можуть дотримуються традиційних звичаїв, обрядів. Але інше довкілля та культурно-побутові умови з часом роблять своє. В нових поколіннях лемківських переселенців традиційний фольклор все більше звужує сферу свого активного побутування, виходить із щоденного культурно-побутового функціонування, послаблює міжпоколінну передачу і майже зовсім припиняє новотворення в дусі регіонально-етнографічного канону.

На південній частині Лемківщини, де населення не зазнало насильного відриву відетнотериторіального і етнокультурного середовища, фольклорна традиція, не зважаючи на "соціалістичні перетворення" життя в умовах комуністичного режиму тодішньої Чехословаччини, залишилася більш стабільною. Збирачі та дослідники усної народної творчості і в роки після Другої світової війни ще застали в цьому регіоні добру збереженість традиційного середовища, носіїв і форм побутування різних жанрів фольклору, особливо в місцях, яких менше заторкали новітні цивілізаційні, перебудовчі і міграційні процеси. Саме в цей період зібрана тут переважна більшість того фактичного матеріалу, який послужив основою вказаних післявоєнних видань фольклору українців Східної Словаччини.

Прикметним є те, що, крім пісенності, тут у ще активному стані затрималася особливо схильна до занепаду в нових умовах казкова і взагалі народнооповідна традиція. Дослідники фіксують наявність ще у 60-70-х роках значної кількості казкарів — в непоодиноких селах по два-три і більше носіїв цього жанру (як, наприклад, у селах Руське Пчолине Гуменського округу). При чому, це казкарі різних вікових груп, що вказує на тривалість міжпоколінної трансмісії традиції. "Вже сам цей факт,— констатує дослідник, — свідчить про те, що оповідання народної прози в даній місцевості було і є масовим явищем".

Є підстава говорити про продовження фольклорної традиції в цій частині Лемківщини і по лінії новотворення. В різних жанрах усної словесності, зокрема пісенної, оповідної, в анекдотах, приказках, прислів'ях знайшли певне відображення нові явища життя, зміни в побуті, в настроях, переживаннях. Особливо відізвався в народному слові такий рішучий злам у долі хлібороба, як колективізація. Тут і надія на краще життя, "ґаздування" у "дружстві" (колгоспі), радість, що "кіно, електрику до села заводят", щодо школи ідуть діти "чисты і вымыты", і сум, жаль за своїм ґаздуванням на власному полі з кіньми і коровами, які тепер забрали до спільного господарства:

 

Мав єм пару кони, шувні мі орали,
Як настало друство, та мі коні взяли.

 

Відлунюють і такі типові для тогочасної дійсності реалії, як втеча селянина від колгоспу до міста, на промислові підприємства, відчуження від сім'ї, що залишилася в селі, деморалізація через "піякуваня":

 

З палінков-нещастьом прийшла чуджа жена,
А власна з дітискьі дарьмо чекать дома.

 

Про поширення пияцтва і самогоноваріння мовиться в гумористичній пісні "В нашим селі в каждом домку варять люди самогонку".

Позначилися помітні зміни і в самій структурі фольклорної традиції лемків. Це особливо стосується обрядової народної поезії, яка за останнє півстоліття посилено виходить з активного побутування і звужує своє функціонування як компонент обряду. Деякі  — великодні ігри з веснянками, собітки з купальськими піснями — після Другої світової війни, за свідченням дослідників, "всюди заникли". Порівняно мало і в зредукованому вигляді співаються давні весільні і хрестинні обрядові пісні. З необрядового репертуару також виходять пісні, що були породжені минулими болючими явищами суспільного і родинного життя:наймитством, заробітчанством, еміграцією, рекрутчиною, вимушеним нерівним шлюбом, поневірянням невістки в сім'ї чоловіка та ін. Народжуються або приходять з позарегіонального, особливо загальноукраїнського, репертуару нові пісні.

В нових умовах з сучасними засобами інформації і комунікації (преса, радіо, кіно, телебачення) постійно послаблюється і оповідна традиція. На основі польових даних 60-70-х років дослідник констатує, що навіть там, де ця традиція до недавнього часу ще відносно добре зберігалася, знижується інтенсивність оповідання казок, звужується їх авдиторія до здебільшого дитячого слухача, зменшується і якісно погіршується репертуар та його інтерпретація.

Все це типові невідворотні зміни і втрати фольклору в новітню епоху. Не могли вони, зрозуміла річ, обминути й усну словесність лемків. Це так. Але тут додалися ще й ті деструктивні, насильницькі чинники, яких зазнала галицька Лемківщина в післявоєнний час і які особливо згубно вплинули на її фольклорну традицію.

У наш час надбання фольклору лемків особливо підтримуються, культивуються і пропагуються по лінії діяльності товариств, земляцьких об'єднань, самодіяльних хорів і ансамблів, що виникли у лемківських середовищах Польщі, України і Східної Словаччини. Зокрема, багато в цьому напрямі зробили і роблять народна хорова капела "Лемковина" в Україні (Львів) і однойменний хоровий колектив у Польщі, цілий ряд лемківських хорів, музичних і танцювальних ансамблів, що діють у Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях, на Пряшівщині і в Польщі. Основу їх репертуару складають лемківська народна пісня, музика, танець.

Для пропагування і підтримки самобутності, краси і багатства традиційної духовної культури лемків важливе значення мають щорічні свята пісні і танцю в Свиднику, Межилабірцях та в інших осередках, а також багатолюдний фольклорно-етнографічний лемківський фестиваль "Ватра", І що з 1983 року проводиться щорічно в І с. Ждиня біля Горлиць у Польщі.

Можна сказати, що тепер головна питома І вага побутування і новотворчості усної народної словесності лемків перемістилася на; різні організаційні структури їх середовища, І на їх громадські і родинні святковості, фестивалі тощо. Особливо стосується це тих нових І поколінь лемків, що виросли в поселеннях І поза їх етнографічною територією.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 лютого 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):