Фото із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.
Історія лемківської вибійки сягає часів середньовіччя, Найімовірніше, що саме вибійчаним узором була прикрашена постільна тканина, зображена на відомій лемківській іконі XV - початку XVI ст. "Народження Марії" І з Нової Весі коло Нового Санчу'. Вишивані або ткані І напірники чи пошивки з подібною системою декору невідомі, а вибійчана постіль уживалася серед різних верств українців, про що збереглися свідчення з XVII—XX століть. Унікальна збірка давніх лемківських вибійчаних тканин XVIII—XIX ст. зберігається у Національному музеї у Львові. Орнамент збережених пам'яток вписується у загальноукраїнське русло розвитку вибійчаного рисунку у XVII - першій половині XX століть. Це можна вважати доказом спільного попереднього розвитку з усією українською вибійкою, найраніші відомі матеріальні пам'ятки якої датують XI—XIІ століттями.

На Лемківщині виготовляли вибійку двох технік — пряму олійними фарбами та резерваційну з використанням синьої фарби індиго.

Місцевою назвою вибійки вважається слово "друкваниця", бо саме так у XX ст. лемки називали спідницю з резерваційної вибійки. Водночас для означення спідниці з олійної вибійки побутувала ще й загальна для Західної України назва "мальованка".

Про використання вибійчаних тканин у чоловічій лемківській одежі згадок ніяких немає. Спідниця з олійної вибійки була елементом традиційного жіночого костюма лемків, подібно як волинян, галичан, бойків, українців Придніпров'я та Слобожанщини. Лемкині вдягали білі спідниці, суцільно вибиті дрібними мотивами (зірочками, розетками), або лише зі смугою рослинного візерунку вздовж придолу. Другий варіант декору застосовували, зокрема, в околицях Риманова. Візерунки вибивали блакитною або сірою фарбами, іноді до них долучали ще цеглясту.

У другій половині XIX ст. входять в ужиток довізні резерваційні індиґові вибійки, а в кінці XIX - на початку XX ст. розпочинається також їх місцеве виробництво. Найшвидше кубові тканини поширюються по містах. По селах Лемківщини використовують спідниці з резерваційних тканин поряд з мальованками від підгір'я Низьких Бескидів до Латориці. У першій третині XX ст. спідниця, запаска і хустка з кубової вибійки стали невід'ємними елементами літнього жіночого вбрання лемків.

Резерваційна техніка не була характерною для українського вибійництва — на східних, північних та західних пограниччях України, лише як виняток у кінці XIX— на початку XX століть зустрічаються ручні кубові вибійки. Наявність місцевого виробництва згаданих тканин на той час становить одну з особливостей лемківського вибійництва. Кілька майстерень резерваційної вибійки було у Волі Миговій та Маневі, в Мушині працювала майстерня Івана Бушка. Найбільшою популярністю користувалася одіж з індигової вибійки у жіноцтва західної та середньої Лемківщини, очевидно, завдяки великому розмахові виробництва майстерні в Мушині та дуже жвавому імпорту з північної Словаччини".

На землях європейських сусідів ще у XVIII ст. панівне становище у народному вибійництві завойовує кубова техніка, витісняючи старшу пряму олійними фарбами. Швидке розповсюдження резерваційної вибійки по Європі у XVIII ст. не дало змоги розвинутися регіональним відмінам. У різних країнах зустрічаються навіть ідентичні візерунки, що зумовлене не запозиченням, а широкою торгівлею тканинами та особливо серійним виробництвом і збутом вибійчаних матриць. Все ж візерунки кубової вибійки, яка побутувала на Лемківщині, мають деякі локальні особливості, що ґрунтуються на відмінах тутешньої олійної вибійки. Регіональні уподобання не лише формували місцеві узори, але й керували вибором візерунків довізних ручних та фабричних тканин.
Місцеві смаки позначилися на видовому виборі мотивів, їх вимірах, компонуванні на тканині та виробах. На ручних резерваційних вибійках з Лемківщини найбільше рослинних мотивів — це квітки, листочки, плоди, букетики. Геометричні форми (цятки, кільця, риски, смуги) здебільшого лише доповнюють візерунки, але цятки, кільця і риски бувають також і самостійними елементами декору. За величиною мотиви є дрібні та середні, тобто найбільш доцільні для одягових тканин. Дещо крупніші форми виступають тільки на запасках, але й вони укладені з невеликих елементів. Площа візерунку є значно меншою від площі тла, тканини не перевантажені орнаментом і загально спокійні за композицією та колоритом. Вибійки є м'якоконтрастними за світлотою — синьо-блакитні або синьо-блакитно-білі. Вони мають сітчасте, ритмічно рівномірне, однопланове укладення мотивів. Помітним декоративним елементом є лямівки, які укладаються компактними, графічно насиченішими смугами вздовж придолу спідниць, віночком на хустках. Найрозвиненіше облямування мають запаски, які у лемків ще в середині XIX ст. уживалися рідко, але згодом стають важливим декоративно насиченим елементом вбрання. Цікавим явищем були двобічні запаски — з іншим узором на кожному боці полотнища.

Спідниці та фартушки з фабричних індигових ситців вкривали суцільні сітчасті рівномірні візерунки з дрібних рослинних мотивів або цяток. Запаски бували прикрашені смугою орнаменту з більших мотивів вздовж придолу. На ситцеві вироби долом нашивалися ряди кольорових стрічок мережива, тасьми. Ситці вибирали з синьо-блакитними або синьо-блакитно-білими візерунками, лише зрідка така гама доповнювалася вкрапленнями жовтої або зеленої барви.

Резерваційна індигова вибійка, хоча й увійшла до жіночого костюму лемків, була тільки пізнішою часткою загальноєвропейського явища. Наявність деяких локальних особливостей навіть при пізнішому, ніж у інших країнах Європи, поширенні кубової вибійки та, власне, й пізніша поява таких тканин у лемківському побуті свідчать про силу традицій місцевої культури.

Особливе зацікавлення викликають лемківські інтер'єрні вибійки олійними фарбами: обруси, рушники, завіси. Ці вироби прикрашають рослинні, геометричні мотиви, зображення птахів та предметів. Щоправда, переважають рослинні та рослинно-геометричні візерунки. Найбільш довершеними є композиції обрусів та рушників. їх викінчують лямівки з графічним згущенням рисунка. Цим виробам властива спорідненість візерунка тла та лямівки за формами і трактуванням мотивів, майстерна розв'язка рапортних стиків, продуманий перехід від прямолінійної межі тканини до орнаментальних елементів основного поля.Найстаршою зі збережених пам'яток є горизонтальний рушник зі с. Ровень Ліського повіту з початку XVIII ст. Широке прямокутне видовжене полотнище суціль заповнене мереживом блакитного рослинного орнаменту з акцентами великих теракотових квіткових голівок. Поле рушника з трьох боків оточене широкою, графічно насиченішою лямівкою. Найдавніша пам'ятка горизонтального вибійчаного рушника походить із Західної України (Карпати) і відноситься до XVII ст. Пізніші такі вироби з XVIII—XIX ст. збереглися лише на Лемківщині та Полтавщині.

Найскладнішими за композицією серед пам'яток західноукраїнської вибійки є лемківський обрус з другої половини XVIII ст. з того ж села, що й рушник. Основне поле вкривають розкладені за схемою прямої І сітки кружки, дрібно помережані геометричними елементами. Центральну ділянку обруса прикрашає велике коло з радіально розміщеними квітковими мотивами. Викінчує композицію смуга широкого тридільного облямування. Ця пам'ятка цікава не тільки композиційною та орнаментальною складністю, але й характером самих мотивів. Середня, найширша смуга лямівки заповнена великими різними, значно інтерпретованими розетками. Вони "виростають" з горизонтального ряду ледь впізнаваних деревцят-квіток. На їх галузках вміщені попарні зображення коронованих пав, які належать до найбільш архаїчного пласту мотивів птаха в українській вибійці. їх трактування аналогічне зі східноукраїнським. Площина мотиву з лаконічним І силуетом "роз'яснена" дрібними трикутниками. Але пави з ровеньського обруса загально ясніші через значно більшу густину І розміщення трикутників. У візерунку порушене природне співвідношення вимірів квітки і птаха, що виправдане декоративними завданнями.

На тлі західноукраїнських вибійок лемківські тканини вирізняються домінуванням рослинних мотивів та співучим, пластично найбагатшим їх трактуванням. Лемківські візерунки мають найскладніші композиції, тут особливо часто застосовуються лямівки. Водночас лемківським візерункам властива геометризованість та перевага лінії у побудові мотивів, що характерно для пам'яток всього регіону.

Аналіз візерунків виявляє, що вибійку Лемківщини разом з такими тканинами з інших етнографічних територій України, живив спільний глибинний пласт традиційної мистецької культури. Лемківські вибійчані тканини є вагомою, надзвичайно цікавою часткою української народної вибійки: єднаються з нею і загальним напрямком розвитку, і сферами побутового застосування, і технологією, а найважливіше — художніми особливостями. Водночас вони мають власні локальні відміни. Лемківська вибійка також виявляє своєрідність у порівнянні з розвитком таких тканин у сусідніх народів. Наявність власних художніх особливостей у руслі загальноукраїнських закономірностей побудови вибійчаного візерунка та високий мистецький рівень орнаментів найкраще свідчать про давність цього мистецтва Лемківщини.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 01 травня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):