Типові лемківські писанки. Подані за виданням: Маркович П. Українські писанки Східної Словаччини.— Пряшів, 1972.
Розписане візерунками яйце — писанка — стародавній ритуальний і магічний предмет, а в новітні часи (XIX — XX ст.) фігурує як твір народного мистецтва. Писанки поширені в слов'ян та інших народів. Українські писанки різних етнографічних районів вирізняються технічними та орнаментальними особливостями, однак мають спільні генетичні та функціональні засади. Писанка символізувала весняне відродження природи, тепла й перемогу світла над холодною темрявою, зимою і ніччю. Символіка писанки — це символіка радості, і такою вона дійшла з тих давніх язичницьких часів до нас. З прийняттям християнства писанки, поступово ввійшовши у великодню обрядовість, стають символами воскресіння Христа. Поширюється цілий ряд легенд, де виникнення писанок пов'язують з подіями із життя Христа, Богородиці, Марії Магдалини. "Книга Старчества" — дуже стародавня — подає оповідання великого Отця Івана Дамаскина (+777 р.) "О Велиці Дні", яке було дуже поширене в нашій давній літературі. Ось воно: "Яйце уподібнюється всій тварі: шкарлупа як Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток — як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров'ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовную висушив, як яйце згустив".

Ще одна із легенд записана у лемківському селі Карликів: "Як Христос ішов на Голгофу, юрба жидів кидала на нього камінням. Не кожен камінь поцілив, але котрий доторкнувся до Христа, перемінювався у писанку. І на цю пам'ятку пишуть тепер писанки".

Писанка входила у традиційну весняну обрядовість і була важливим засобом як родинно-побутової, так і сільськогосподарської магії.

Писанки або сирі яйця (залежно від пори року) клали у фундамент в усіх чотирьох кутах будинку, як обереги від злих сил, щоб щезла біда.

Куми дарували писанки мамі похресника на хрестини, якщо ті хрестини припадали на Великдень. До того ж, дарували по десять стільки штук, скільки було уже старших дітей у батьків. Писанки дарували кумам, сусідам, похресникам. Дівчина дарували писанку хлопцеві, до того ж, найкращу писанку давала тому, хто найближче був дівчині до серця. Негарну писанку соромно було давати хлопцеві, і таку писанку давали випадковим "обливачам та відвідникам".

Як пише митрополит Іларіон (Огієнко), "червоне яєчко (Предки слов'ян називали розписані яйця "красними яєчками") радості взагалі, а великодньої зосібна... На воскресения Господнє один одного цілуємо з червоним яйцем і проказуємо, один: "Христос Воскрес", другий "Воістину Творець Неба і землі і всього світу воскрес із мертвих".

У деяких лемківських селах несли писанки на гроби, "для окоштування, який є доброй, а жебы знав, же є Великдень". В селах Руська Поруба, Крайня Бистра у великодні свята носили писанки на гроби лише тих, хто помер до року.

Фарбовані "видутки" (порожня шкаралупа), нанизані вінком на нитку, завішували перед входом до стайні. Це мало запобігати худобу від хвороб. Такими ж різнокольоровими видутками обвішували перед великодніми святами плодові дерева, аби рясно родили, або якесь одне молоде дерево біля хати чисто для краси. Первинна символіка різнокольорових видуток, що вішали на деревах, стиралась.

Писанки, як споконвічні українські обереги, підвішували до образів, прилаштовували до вікон, до сволоку, декорували ними солом'яного павука, якого в багатьох регіонах України вносили у хату на Різдвяні свята.

У с. Ростайному Ясельського повіту, розповідала писанкарка Русиник-Кищак Тереза, писанки, якими прикрашали інтер'єр хати, "оживляли": до писанки доробляли з паперу хвіст, голову і крила. Такі птахи-писанки створювали в хаті справжню феєрію весни. У великодньому кошику святили писанок якомога більше - до 50 штук. Найкращі з них найперше дарували священикові, який благословив і кропив ці великодні дари.

Писанки були оберегами і від пожежі. їх перекидали через хату (щоб не горіла), шкаралупиння з писанок кидали в піч на тліючі вуглинки, що мало захоронити хату від удару блискавки (шкаралупиння на вугликах тліло і вилітав у комин з них дим), Тим же "цілющим" димом зі шкаралуп писанок обкурювали хворих людей чи тварин. А тому писанки дуже цінувались як обереги від нещасть та хвороб. Коли з одного року писанки зберігались до другого, то їх знову святили, до тих пір, поки вони не розпадались від часу.

У статті О.Торонського "Русини-лемки"' за 1860-й рік автор пише: "Лемки Beликодних свят первий день совсім тихоі спокійно обходят, даже без всяких гостин, в родинном тільки кругу..." Інший же дослідник лемківського краю, П.Маркович, подає, що з сивої давнини великодні свята не обходились без пісень-хороводів та різноманітних ігор, в тому числі ігор з писанками. Отже, це свідчить, що різні терени Лемківщини мали свої окремішні традиції як щодо писанкарства, так і щодо проведення свят, ігор, гаївок, гагілок тощо.

Ігри з писанками відбувалися на луках, городах, під церквою, на цвинтарях. Це такі ігри, як "Гоя дюндя", "Лишечка", "Мости", "Сирці", "Велички", "Качки гонити", "Злата брама", "На цвинтарі", "На когута", "Клюпавой яйце","Карбу люлю", "Вимінювання танцю з писанкою" тощо. Однак зараз ці ігри цілковито забуті. Залишились тільки згадки про них та відгомін у деяких селах уграх дітей, зрідка молоді.


Отже, мальоване яйце — найвизначніший символ Великодня, символ, тяглість якого сягає найдавніших часів.

Фото із книжки "Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т."
Через те, що писанки несли певні символічні, магічні знаки, шкаралупа від них в уяві людей також набувала магічної сили і традиційно зберігалася до нової весни, а з її приходом була зразком для відтворення орнаментів при виготовленні нових писанок. Введення нових мотивів майстрами, які строго дотримувалися точності взірців, у давні часи було рідкісним і випадковим явищем. Ось чому ці традиційні регіональні особливості орнаменту збереглись із глибокої давнини до наших днів. І лише пізніше, коли через багато століть поступово губився зміст певних символічних зображень, вони сприймалися мотивами декоративного розпису, майже позбавлені будь-якого магічного значення.

За свідченням дослідника народного мистецтва лемків у Польщі Романа Рейнфуса писанкарство — це єдина галузь народної творчості, що пов'язана з обрядами. І Писанки на Великдень розписують у лемківських сім'ях "однаково у тих, які живуть у бескидських селах, як і тих, які знаходяться на Помор'ї чи у шльонській Суботниці". Причому восковий розпис зберігає властиву : для лемківського реґіону характерну орнаментацію та композиційні побудови.

Як подає Микола Сивицький, дівчата і малювали писанки у великодню суботу. Було j таке повір'я, що коли дівчина розпише гарно писанку, то буде доброю господинею. Це було своєрідним стимулом до розвитку писанкарства, бо кожна дівчина намагалася підшукати оригінальні мотиви, символи, знаки.

У кінці XIX ст. їх писали майже у кожній хаті. Це робили дівчата та жінки. Дуже рідко розписували писанки парубки і чоловіки . Для розписування використовували переважно курячі яйця з білою шкаралупою, рідше гусячі й качачі, та навіть диких голубів.

На території Південної Лемківщини (схід Словаччини) зафіксовано випадки вкладання до кошика на Великдень сирих і варених писанок (живих і мертвих), що підтверджує їх магічне призначення. Однак чисто з практичного боку, коли сирі писанки билися, їх повністю витіснили варені, при тому магічне призначення стерлося. На базі нової християнської релігії стиралося і значення воскових знаків на писанці, розпадалась система знаків-символів. Магічний асиметричний розпис замінювався симетричним, і писанка в своїй еволюції йшла до декоративності, чистої естетики.

У кінці XIX - першій половини XX ст. на Лемківщині було відомо декілька технік розпису писанок. Для накреслення орнаменту використовувалася так звана воскова технологія, що зводиться до кількох технік нанесення воску і фарби на яйце.

Специфічною, первісною і найпоширенішою технікою воскового розпису на Лемківщині, як і суміжних територій, є розпис шпилькою. Округла головка шпильки при зануренні у віск захоплює не багато розтопленого воску, тому шпилькою виконують лише невеликі і порівняно прості елементи орнаменту — риски та крапки з потовщенням на їх початку і загостренням у кінці. З таких капель-рисок майстри "виписують привабливі розети-сонечка, пишні гілки, квіти та інші мотиви".

На Лемківщині рідше зустрічається виконання розпису технікою "писальцем-лієчкою". На поверхню сирого яйця за допомогою спеціальної бляшаної лієчки з дерев'яним держаком — "писальцем" наноситься розтопленим воском візерунок, який повинен зберігати колір самої шкаралупи яйця. Після занурення у барвник поверхня яйця зафарбовується, фарба не чіпляється лише місць, покритих воском. Для одержання багатокольорового орнаменту яйце знову послідовно розписують воском, виводячи "писальцем" ті елементи орнаменту, які повинні бути у кольорі першого забарвлення. Після кожного розпису яйце знову занурюють у барвник наступного бажаного кольору.

Писання воском і фарбування повторюють стільки разів, скільки потрібно кольорів, причому кожного разу занурюють яйце у темнішу фарбу. Барва останнього фарбування стає тлом усіх попередніх візерунків.

Закінчивши розпис віск розтоплювали над свічкою і яйце протирали шматинкою.

Ще одна техніка — вишкрябування. На вареному пофарбованому в один колір яйці гострою шпилькою, ножем, уламком серпа чи коси вишкрябували візерунки. Ця техніка на території Лемківщини набула локального поширення, зокрема у с.Лабова біля Нового Санчу, с.Олька на Пряшівщині.

Для фарбування писанок майстрині розробляли природні барвники. Робилось це у домашніх умовах. Червону фарбу робили з відварів малини, шипшини, деревини старої сливи. Теракотову отримували, відварюючи лушпиння цибулі. Виварюючи озиме жито, пшеницю, барвінок, різні трави та листя, отримували зелену. Жовту — з відварів кори дикої яблуні, вівса, цибулі, коріння глухої кропиви, липового цвіту, квітів жовтого "лотаю", цмину. Чорну добували з відварів дубової кори, а також виварюючи у сольовому розчині кору молодої вільхи. Одержували чорний колір ще із сажі та деревного вугілля. Майже так само робили темно-коричневу фарбу, тільки настої витримували менший час.

На кінець XIX - початок XX ст. у писанкарстві природні барвники поступово підмінюються купованими фарбами хімічного походження, що надавало писанкам яскравішого дзвінкішого звучання.

У другій половині XX ст. у лемків Східної Словаччини розповсюдилась техніка пастельного розпису писанок. Використовували масну пастель, яку розтоплювали на вогні у малій посудині. Потім приладдям, характерним для воскової техніки, наносили орнамент. У деяких випадках комбінували анілінові акварелі і пастелі. Пастельна техніка дає можливість вводити у розпис необмежену кількість барв, але має і свої недоліки — пастельні фарби дуже легко стираються з поверхні яйця. Пастельна техніка характерна для сіл Вижня Яблінка, Чабини, Чертіжне та ін.

На Пряшівщині великодні яйця красять таким чином: на поверхню яйця накладають декілька листочків (наприклад, барвінку), загортають яйце у марлю або дуже тонку тканину і опускають у фарбу, переважно лушпиння цибулі. Після того, як яйця зваряться і охолонуть, з них знімають усі накладки і отримують на яйці реверсивні жовтуваті відбитки листків на теракотовому тлі.

Лемківські писанки, як пише Ю. Тарнович, не мають дуже складної орнаментики. Вони переважно одно- або двокольорові. "Писання не є багаті у вибагливі взори, простенькі, але гарні... Кругло написані пасочки тоншим кінцем до середини означають сонце, менші звізди; інші взори: квіти, хрестики, цятки та легка проба мережок... Багато красок до писання писанок не вживають. Тим то лемківська писанка, хоч вона звичайна, має свою мистецьку вартість".

За орнаментальною побудовою лемківські писанки поділяються на декілька типів. Переважна більшість візерунків розміщується на писанках за схемою, яку умовно можна назвати аналітичною сіткою. За цією схемою яйце має гострий кінець, широкий кінець, поздовжний поділ (найбільший "діаметр" з'єднує кінці яйця) і поперечний поділ (лягає посередині між кінцями). Звідси дві лінії поздовжнього поділу відокремлюють суміжну частину орнаменту, виділеного поздовжнім поясом. Більшість лемківських писанок має поясне і накінцеве розташування орнаментів. Наприклад, на кінцях по центричному мотиву "сонечка" центричний мотив також повторюється декілька разів на поперечному поясі яйця. Такий тип композиційної побудови на писанках Лемківщини займає друге місце після поясного — полюсного типу.

Зустрічається також схема, утворена чотирма лініями поздовжнього поділу, які вирішуються у вигляді орнаментальних стрічок. Варіантом цієї схеми є накладання на поздовжні лінії кількох поперечних ліній. Цей розподіл називають "на вісім піль". У полях, як правило, розміщуються поодинокі розетки.

Невелике поширення у розписі має вільне, без певної упорядкованості системи розміщення орнаментів на писанці.

У декорі лемківських писанок зустрічаються і геометричні, і рослинні мотиви. Для них характерні виразна лаконічність форм. Джерело геометричних мотивів знаходимо у дослов'янських старожитностях, у пам'ятках давніх слов'ян. У чітких та простих лініях геометричних візерунків відтворюються образи сонця, місяця, зірок, символів засіяного поля, домашнього вогнища, водної стихії, весняної грози.

На лемківських писанках солярна орнаментація виступає у різноманітних формах. Це не тільки давні сонячні знаки: хрест, свастика, спіраль та ін., але й мотиви, близькі до зображення сонця, при цьому коло оточують прямі промені. Інколи мотив ускладнюється ще введенням додаткового кола та обрамленням усього мотиву крапками. Своєрідною інтерпретацією сонячного мотиву є центрична композиція, побудована з видовжених крапель-рисок, які вузькими кінцями сходяться до середини мотиву.

Домінуючим стає вже не коло, а промені у вигляді крапель, що утворюють розетку навколо невеликого кружечка або спіралі. З підсиленням декоративного начала цей мотив перестає асоціюватися тільки з сонячним світлом, однакові мотиви можуть мати різні назви — "сонця", "звізди", "ружі". Мотив може розпадатися на половинки, і тоді відповідно має назви: "півсонця", "півзвізди", "півружі". У цих мотивах найбільш проявився декоративний ефект від розпису шпилькою.

Давнім солярним символом виступає хрест, часом похилий. Іноді він має трикутні рамена або утворюється з крапок. Цей мотив у давніх слов'ян був знаком, що символізував зимове, весняне та літнє сонцестояння. Припускають, що ця хрестоподібна форма бере початок від давніх знарядь (двох паличок), якими добували вогонь. Символ хреста, ймовірно, був також позначенням чотирьох сторін світу, або ж самого сонця. Інші дослідники піддають критиці подібні інтерпретації.

Знакова суть хреста, а звідси його роль і місце в духовній культурі українців обумовлені їх релігійним світоглядом. Сприйняття хреста як символу християнської релігії утвердило в народі віру в його божественну чудодійну силу.

На лемківських писанках хрести зустрічаються найчастіше у поєднанні з іншими солярними символами та розетками і розміщуються на поперечних поясах.

Другим важливим солярним символом є свастика — чотириніг ("ламаний хрестик"), своїм походженням споріднений з хрестом, але відрізняється від нього загнутими кінцями. Загнуті кінці створюють видимість обертового руху. У солярному циклі він символізував рух сонця по небу. На лемківських писанках чотириніг завжди має круто вигнуті спіралеподібні закінчення, часто закручені декілька разів. Мотив свастики на цьому терені пов'язували також з чоловічим началом у зовнішніх розписах лемківських хат. Свастика була своєрідним поминальним знаком, який малювали на дверях та міжвіконнях на згадку про померлих родичів чоловічої статі.

Не менш поширеним на лемківських писанках був мотив трикветра-тринога, форми якого подібні до форм свастики, але мають не чотири рамена-гаки, а три. В орнаменті стародавньої Русі цей мотив був знаком вогню, домашнього вогнища. Три вигнуті відростки трикветра нагадують тремтячі язики полум'я. Звичайно, трикветри завершують полюси писанок. Більшої декоративності цього мотиву надає обрамлення рамен рисками.

До ряду свастик і трикветрів відноситься також мотив, який має форму латинської літери "S". На лемківських писанках він інколи набуває декоративного трактування, прикрашаючи поздовжні пояски.

Значно менше поширені на лемківських писанках, ніж у воскових розписах сусідньої Бойківщини, мотиви спіралей. Іноді спіральні завитки у певному ритмі цілковито обплітають своїми багаторядними закрутами усю поверхню писанки. Спіральні закрути у формі хвиль розміщені на поздовжніх і поперечних поясах писанок. Спіральний орнамент виник у землеробських племенах ще за часів енеоліту як символічне зображення руху сонячного світла небосхилом, а також як символ водної стихії, хмар.

Крім солярних знаків, на лемківських писанках зустрічаються "громові" знаки, зокрема, "кривульки"-зиґзаґи. Цей знак у давнину в орнаменті був символом блискавки, його відтворено на амулетах-топірцях, присвячених Перунові.
 
Мотиви зірки — "звізди" також був досить поширеним у лемківській писанковій орнаментації. Як і солярні мотиви, він має свої коріння у мистецтві давніх слов'ян. У писанках цей мотив виступає у різних формах: шести- і восьмипроменеві зірки, часто подвійні і навіть потрійні концентричні зірки. Досить часто їх обрамляють кола або орнаментальні пояски. Зірки, звичайно, розміщують на бічних полях чи на кінцях яйця.

Менш поширеним був мотив "місяця". В основі його побудови лежить центрична форма, обведена хвилястою лінією з невеличких завитків. Її обрамлюють краплеподібні промені.

Досить поширені на лемківських писанках побудови з краплеподібних елементів, що своїми формами нагадують комети. Звичайно, цей мотив починається з однієї чи декількох крапок, від яких віялом відходить пишний хвіст. Такі мотиви ритмічно повторюються на поперечних і поздовжніх поясах: сходяться по чотири на кінцях писанок.

Крім орнаментики, пов'язаної з космографічними уявленнями, до геометричного виду мотивів належать ще форми, що складаються з геометричних ліній, фігур та елементів. Багато з них мають такі ж стародавні витоки, як і символи небесних світил. Ромб — орнаментальний мотив, який ще в епоху неоліту став ідеограмою родючості та землі. Ромби на лемківських писанках розміщуються стрічкою на екваторіальних поясах, займають бічні поля. Зображення їх — крапками та рисками.

До аграрної символіки належить мотив "драбина": побудова з паралельних краплеподібних елементів. Такі "драбини" горизонтальними стрічками обводять екватор, утворюючи екваторіальні пояси.

Рослинний орнамент на лемківських писанках поширений менше, ніж геометричний. Він виступає у декількох різновидах: геометризовані рослинні форми і рослинні мотиви, трактовані близько до натури.

Велике місце у рослинному орнаменті займають символічно-узагальнюючі мотиви. У цій категорії мотивів виразно простежується передача концептуальних понять в узагальнених формах — життя, ріст, плодюча сила землі. Ці поняття-символи не могли бути втіленими у конкретних формах місцевої флори, вимагаючи більшого узагальнення та виразу сутності явища. Такими ідеальними формами стали майже геометрична квітка-розетка, пагінець з лише наміченими гілками, мотив "вінок", узагальнено вирішений мотив "дерева" та фантастична рослина — "дерево життя".

Мотив розетки багатозначний: з одного боку, він пов'язаний з космологічною орнаментацією, з іншого — тут ніби втілилася ідея зв'язку між животворними сонячними променями та буйнотрав'ям землі.

Краплеподібні розетки інколи бувають на лемківських писанках обрамлені колом з крапок — такі мотиви називають "двояка ружа". Образ ружі у фольклорі пов'язаний з весільною обрядовістю і, взагалі, з долею молодої — жінки-матері.

Мотив пагінця виступає у вигляді прямої гілки з паростками, що розходяться на два боки — шпилькового дерева - "сосонки".У розписах хат він був своєрідним родовим деревом. Число відгалужень на гілці відповідало числу членів родини.

Досить поширений на лемківських писанках мотив "вінок". Він будується з краплеподібних елементів, що своїми переплетеннями утворюють своєрідний поясок. Такі "вінки" обплітають екваторіальні та меридіальні пояси, обрамляють розетки, гілки та інші рослинні мотиви. Мотив "вінок" пов'язаний із жіночим началом, з цілим рядом весняних, літніх та весільних обрядів.

Мотив "дерево" вирішували з краплеподібних рисок, з яких утворений стовбур і віялоподібні крона дерева. Цей образ досить часто переплітається з народними уявленнями про дерево — символ людського життя.

Мотив фантастичної рослини — "дерево життя" — у писанкарстві на Лемківщині має менше розповсюдження, ніж в інших регіонах українських Карпат. "Дерево життя" зображалось у вигляді пишної квітки з виразно виділеним стеблом і меншими гілками з обох боків. На гілках — різноманітної форми листя і квітів.

Зооморфний орнамент на лемківських писанках рідкісний, дуже схематизований і за формою нагадує геометричні елементи.

Іноді в розписах українців Східної Словаччини розповсюджені антропоморфні мотиви: весняних хороводів (на екваторіала І них поясах писанок) та окремих людських! постатей (на бічних полях).

Мотиви, які відображають предмети побуту і праці людини, були мало розповсюджені; на території Лемківщини. Вони мали дуже прості форми — "гребінчики", "ланцюги", "снопи", "частоколи", "пліт". Розміщувалися такі мотиви орнаменту на поперечних поясах.

Окрім того, на всій території Лемківщини, як і взагалі на всій території України, характерним компонентом у розписах писанок є традиційні текстові слова-вітання, і такі як "Христос Воскрес", "Воістину Воскрес" та типологічне лемківське "Лем".

Розпис писанок Лемківщини — це колективна творчість багатьох писанкарок, які у кінці XIX - на початку XX ст. займалися ним І майже в кожній хаті. Тільки у минулому столітті поступово починає виділятися категорія майстринь-спеціалісток, які виготовляли І писанки для мешканців цілого села. У творчості цих писанок з часом виявляються індивідуальні риси: новаторське трактування традиційних орнаментальних композицій та колористики воскових розписів.

У восковому розписі писанок на сході Лемківщини переважає геометрична таї геометризована рослинна орнаментика. Туї дуже багато геометричних мотивів, побудованих на основі спіралей (трикветри, свастики). На Сяноччині на початку XX ст. І ці мотиви отримали досить широке розповсюдження нарівні з класичним мотивом І розетки. Подекуди у цій частині регіону зустрічалися писанки з сюжетними сценками, де серед геометризованих рослинних мотивів фігурують зображення жінки з собакою, корови, оленя. Особливо виділяються своїми спіральними мотивами писанки с. Височани. Колорит писанок цього осередку витриманий у двох кольорах. Тла бордові, темно-коричневі, світло-коричневі чи вишневі. На цьому фоні білий енергійний розпис (колір шкаралупи яйця). У композиційних побудовах поряд з домінуючою системою розміщення мотивів на полюсах та екваторіальних поясах багато писанок з розміщенням орнаменту на чотирьох меридіанних поясах.

Типовим для писанкарства східної частини реґіону є розпис с. Луковиця, де переважають мотиви розеток з видовжених крапель, соснових гілок, трикветрів. Зустрічаються мотиви хвилястих ліній на поперечному поясі та розеток з овальними пелюстками. Фони писанок фіолетові, рожеві, лілові. Розпис — білим кольором. Рідко розпис виконувався зеленою барвою на вишневому тлі. Орнаментальні побудови переважно поясні-накінцеві.

У писанкарстві центральної частини Лемківщини розповсюджена геометрична та геометризована рослинна орнаментація. У писанках с. Чорноріки поряд з класичними мотивами з розеток та піврозеток з видовжених крапель були поширеними мотиви соснових гілок, з яких укладали хрестоподібні композиції, утворювали поздовжні пояски. Інколи ці мотиви поєднували: на бічному полі писанки розетка виступала в обрамленні поздовжнього вінка з соснових гілок. Рідше зустрічалися мотиви восьми-променевих зірок, хрестиків, солярних знаків. Часто домінуючі мотиви виступали в обрамленні великих крапок. Колорит писанки цього села переважно виконували удвох кольорах. Фони коричневі та рожеві, рисунок — білий. Подекуди до традиційних барв додавали ще жовтий колір. Найпоширеніші композиції поясні-накінцеві, зустрічаються також писанки з орнаментом на бічних та чотирьох поздовжніх полях.

Своєрідністю колористичного та орнамен-тального рішення виділяються писанки с. Тилява, де геометричні мотиви поєднуються з рослинними формами, близькими до натуральних зображень. Ряд класичних лемківських мотивів, утворених з видовжених крапель, таких як розетка, "дерево" збагачують мотив двох піврозеток, поєднаних спіральним пояском. Рослинні форми: зелені пагінці з червоними квітками обвивають поперечні пояси писанок, кінці прикрашають пишні розетки з фіґурними пелюстками, або ритмічно розміщені голубі квіти, подібні до волошок. У колористичному рішенні писанок цього центру зустрічаються як двоколірні, так і триколірні, причому часто без введення білого кольору у розпис.

Писанкарство західної частини Лемківщини представлено розписами сіл Ропиця Руська та Чорна. У цій частині реґіону так само, як і на решті території, зустрічаються класичні розетки, утворені з видовжених крапель. Мотиви у певному ритмі розміщені на екваторіальних поясах та полюсах. Інколи ще додатково вводилися мотиви хрестиків. Колорит витриманий у двох кольорах. У с. Чорна зустрічаються і триколірні писанки. Тло писанок: рожеве, темно-зелене, бордове.

Одним із осередків писанкарства на заході Лемківщини було с. Лабова біля Нового Санчу. У цьому осередку виготовляли писанки переважно з геометричною та геометризованою рослинною орнаментацією. Поряд з розетками з видовжених крапель та вируючих розеток були розповсюдженими зірки складної будови з заповненнями центральної частини колами чи крапками.

Писанки с. Лабова на початку XX ст. — двоколірні, на темному тлі виступає білий візерунок. У 1920-1930-х pp. розписують вже трьома чи чотирма кольорами.

У першій половині XX ст. найкращі писанки у є. Лабова виконувала Юлія Вуйович.

Традиції воскового розпису цього осередку до наших днів продовжує відома писанкарка Олександра Полянська-Гринчук, яка отримала цілий ряд нагород за найкращу писанку на різноманітних загальнопольських конкурсах народної творчості.

Писанкарство, цей традиційний вид мистецтва, також набув широкої популярності й після Другої світової війни. Писанки розписують на Пряшівщині у селах Чертіжне, Межилабороць, Красний Брід, Станщина, Видрань, Верхня та Нижня Писана, Борів, Войтівці, Кружльова, Нижні Чабини, Сташківці, Дубова, Ладомирова, Маківці, Збійне, Гавай, Крайня Бистра, Палота, Грибов, Шапинець, Ториски. Збереженню писанкарства сприяло досить ліберальне ставлення влади колишньої Чехословаччини до традиційної народної обрядовості, а також цілий ряд заходів, спрямованих на підтримку народного мистецтва. Неодноразово проводилися загальнодержавні конкурси на найкращу писанку. Багато лемківських майстринь у 1960-1990-х pp. співпрацювало з Центром народних художніх виробів у Братиславі, від якого вони отримували замовлення на твори та матеріальну підтримку. Центр сприяв продажу лемківських писанок (як сувенірів) у багатьох країнах світу.

 

Фото із книжки "Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т."
Під час наукової експедиції у Словаччині у червні 1992 р. науковці ІН НАН України познайомилися зі славною лемківською писанкаркою у с. Стакчин Анною Цуровою, яка плідно продовжує мистецтво писанкарства.

Особливо славиться своїми майстрами воскового розпису с. Чертіжне на ріці Лаборці, де працює понад двадцять писан- карок. У розписах цього осередку виступає геометричний та геометризований рослинний орнамент. Поряд з розписами-сонцями вишукано окреслені п'ятипроменеві зірки і різноманітні екваторіальні пояски з видовжених крапель.

Серед зооморфних візерунків виступає мотив "ластівка". Розповсюджена і антропоморфна орнаментація. Справжнім віртуозом у цьому виді розпису була писанкарка Єва Тягла, якій присвоєно високе звання Майстра народних художніх виробів. За оригінальну стилізацію антропоморфної орнаментики майстриня отримала перемогу на загальнодержавному конкурсі на найкращу писанку в 1959 році. На поперечних поясах її писанок зображені весняні хороводи.

Поряд з Свою Тяглою в с. Чертіжне працювали писанкарки Єва та Юлія Гудаки, Ганна Кулик, Олена Грінканич, Ганна Малинчак та багато інших.

Колорит писанок с. Чертіжного, як правило, має темні фони: темно-коричневий, темно-фіолетовий, темно-зелений, на яких виступає білий колір у поєднанні з синіми, зеленими барвами. Композиції переважно поясні-накінцеві, бокові з розвинутим поздовжнім пояском.

У післявоєнний час розповсюдилась у цьому осередку і пастельна техніка, визначним майстром якої стала писанкарка Марія Мирман. Орнаментальні мотиви типово лемківські, побудовані з краплеподібних елементів,— розетки з крапель чи пелюсткові, комети, різної будови пояски, пагінці, "ластівки".

В іншому центрі воскового розпису у долині ріки Лаборець с. Межилаборець працює писанкарка Марія Хомча. Орнамент вона наносить писальцем "левикове перо" — своєрідним варіантом писальця-лієчки. "Левикове перо" дає змогу за один прийом виконувати порівняно велику кількість орнаментальних елементів, причому розпис ведеться дуже тонкими лініями. В орнаментиці переважають геометричні мотиви: ромбічні низки з різноманітними заповненнями, трикветри, "вітрячки", променисті розетки, меандри. Геометричні вірезунки отримують обрамлення вертикальними та горизональними поясками з дрібних кліток.

За характером орнаментики, а також за композиційними розміщеннями воскові розписи Марії Хомчі деякою мірою перегукуються з гуцульськими писанками. Тут виступає близька до гуцульської ритміка повторень подібних за розміром невеликих орнаментальних мотивів та насиченість орнаментальними формами, що щільно вкривають поверхні декорованих творів. За колористичним вирішенням писанки с. Межилаборець більш близькі до чеських писанок з осередку Остравська Нова Весь, де так само на синьому фоні виступають червоні та жовті кольори у білому обрамленні. Своєрідним центром писанкарства є с. Олька. Тут у воскових розписах розповсюджені геометризовані рослинні форми: різноманітні пелюсткові розетки, часом подвійні в обрамленні пишних вінків. На екваторіальних поясах утворюються цілі фризи з розеток, які чергуються з подвійними гілками. Колористика: на фіолетовому чи бордовому тлі — зелені, голубі, жовті кольори. Композиції бокові з розвинутими меридіанними поясками та поясні-полюсні. У цьому осередку розписують такі майстри, як Ганна Василенко, Марія Хохоляк, Олена Ферчік, Марія Ситар, Верона Линчак, Тетяна Василенко та Степан Чабрій.

У с. Нижня Писана біля Свидника у воскових розписах переважає рослинна орнаментика. Характерними мотивами є піврозетки, утворені різнокольоровими пишними пелюстками, з яких будують своєрідні екваторіальні пояси. Інколи екваторіальні пояси утворені з пуп'янків, зображених у вигляді "збоку". Поширеним мотивом є також промениста біла зірка, яку обрамлюють різнокольорові пелюстки. На екваторіальних та меридіанних поясках дуже часто зображають мотив "ланцюжок", переплетення кілець якого має різноманітні форми. Колористичний лад писанок цього осередку побудований на зіставленні зелених, фіолетових та жовтих барв, які виступають на темно-коричневому чи темно-синьому тлі. Композиційні побудови поясні-полюсні, бокові. Найбільш відомими писанкарками цього села є Ірина Чверико і Ганна Штефонисько.

На заході Пряшівщини у Левонських горах знаходиться досить віддалене село Ториски, де у 80-х pp. XX ст. працювала писанкарка Ганна Петриско. У воскових розписах Г.Петриско збереглись найбільш архаїчні мотиви. Писанкарка використовує писальце-лієчку, яке вона називає "терпютка". Розпис виводиться грубими лініями, і тому він сприймається дуже виразно. Біложовті, біло-голубі кольори виступають на темних коричневих та синіх фонах. її улюблені мотиви: "лелиі", "хакрути", "смеречки", "пантлич- ки", "ковечка", "сердечка", "курочки".

Значним центром писанкарства стало село Підзамочок Бучацького району Тернопільської області, після того як сюди в повоєнні роки переїхало багато родин з Лемківщини. Тут працювали і працюють Вікторія Яскілка з Ріпник Кроснянського пов. (1911 - 1999), Вікторія Дюк-Галько з Петрушої Волі Кроснянського пов. (1923 - 2001); Анастасія Мізік-Когут зі с. Вапенне Горлицького пов. (1924 р.н.); Олена Васік-Галько зі с. Ріпник Кроснянського пов. (1933 р.н.); Ганна Сембратович-Комарницька зі с. Боднарки Горлицького пов. (1942 р.н.),— брала участь у виставках писанок у Бучачі й Тернополі.

 

Важливо, що в Підзамочку до виготовлення писанок прилучилися молодші послідовники, передовсім Марія Камінська-Станкевич (1954 р.н., тепер проживає у Львові), котра народилася в лемківській родині і писанкарства навчилася у своєї тітки В.Яскілки, відомої лемківської майстрині витинанок і писанок. Працює в традиційній техніці "шпильчастого" розпису, автор понад сотні оригінальних писанок. Найхарактернішою рисою творчості писанкарки є чітко виражена її авторська орнаментальність, поєднання традиційних мотивів і схем композиції з новаторським пошуком. Писанки вирізняються з-поміж інших яскраво-ніжним колоритом та надзвичайно досконалим гармонійним поєднанням орнаментальних мотивів. Неодноразово виставляла свої твори як на персональних, так і колективних тематичних виставках в Україні й за кордоном.

 

Фото із книжки "Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т."
У Підзамочку, творить наймолодший писанкар Віктор Камінський (1983 р.н.). Його писанки виконані "шпильчастою" технікою, виставлялись на конкурсах писанкарів у Бучачі та Івано-Франківську і мали великий успіх.

Народна майстриня Анна Желем-Герман (нар.1923 р., с. Мацина Велика) проживає і творить лемківські писанки у Бориславі, а Марія Горбаль-Степ'юк (нар.1929 р., с. Воловець Горлицького повіту) — в є. Летяче Заліщицького району Тернопільської області.

У Львові творчо працює і передає своє уміння дочці та внучці писанкарка Тереза Русинник-Кищак із с. Розтайне Ясельського повіту (1935 р.н.). Її багатоколірні писанки виконані за давніми мотивами, які перейняла від своєї матері, Русиник Ольги, неодноразово виставлялись в музеях Львова, Києва та в Польщі.

Ще одна сучасна писанкарка, твори якої заслуговують на визнання — Олександра Полянська-Гринчук. Народилася у с. Лабава біля Нового Санча, живе у Вроцлаві (Республіка Польща). У дитинстві навчилася "цяпати яйця" у своєму селі, де фарбували яйця цибулинням, дубовою та бузиновою корою. Зараз майстриня користується яскравим аніліновими фарбами. Своєрідний почерк писанкарки-поєднання традиційних елементів писанкового орнаменту та композиції в пейзажі: церква, навколо якої кружляють ключі журавлів, хрести, гірянди квітів тощо.

Отже, лемківські писанки за орнаментацією, композиційними схемами побудовами та колоритом лише віддалено подібні до писанок Бойківщини та Підгір'я. У цілому, на всій території Лемківщини орнаментальні форми писанок і їх колорит мають багато спільного між собою. Орнаментальним мотивом писанок цього регіону властива лаконічність форм та простота побудови. Вільно розміщені світлі орнаменти виразно виступають на кольоровому тлі. Ритмічне повторення краплеподібних елементів, з яких складається багато мотивів, створює ефект динаміки орна ментальних форм. Подібне досягається тугими закрутами ліній у мотивах, побудованих на спіральній основі. Такий при хований рух охоплює майже всі писанкові орнаменти Лемківщини.

Колорит лемківських писанок не поліхромний. Переважає поєднання двох контрастних кольорів — тла і світлої шкаралупи яйця, що утворюється від одноразового воскового розпису. Причому колір шкаралупи активно впливає на колористичний лад писанок, бо рисунок робиться досить товстими лініями. Найбільш характерні кольори тла — теракотовий, коричневий, рожевий, ліловий, синій, чорний, зелений. У 1920-1930-х pp.

на Лемківщині у восковий розпис починають вводити три-чотири кольори. Розширення кольорової гами спостерігається також у другій половині XX ст. Разом з тим, в орнаментальному рішенні лемківських писанок стає все більше рослинних мотивів, в яких у деякій мірі є тенденція до відтворення форм, близьких до натури. Отже, писанкарство Лемківщини як органічна частина орнаментації писанок України є оригінальним художнім явищем.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 25 квітня 2011 року






Коментарів (1)

  1. ЮЛІАНА в 17.03.2015
    ВОПШЕ КЛАСНО

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):