Світлини Садового І. із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.
З найдавніших часів деревина на Лемківщині була важливим природнім матеріалом для господарювання. Її таємниці (фізичні й декоративні властивості) чоловіки освоювали з юнацького віку, допомагаючи старшим у заготівлі лісу, зведенні споруд, виготовленні побутового начиння тощо. Лемківські майстри добре володіли майже всіма технологіями деревообробництва: теслярством, столярством, бондарством, різьбленням, рідше — токарством. Вони могли працювати осібно, родинами або об'єднуватися в "гурти", товариства, цехи.

Праця майстрів-деревообробників починалася заздалегідь з підготовчих робіт. Спочатку в лісі вибирали дерево необхідної породи і стиглості. Зрубували його восени, обтинали гілля, а колоди звозили на місце розпилювання (тартаки, пилорами). Розпилені заготовки сушили на повітрі тривалий час, залежно від технологічних вимог: для столярських і різьбярських робіт — близько десяти років, для теслярських і бондарних — два, три, рідко більше.

Секрети обробки деревини переходили з покоління у покоління. Водночас передавалася і художня традиція ремесла, закладена в узагальнені стереотипи виробів (функціональна форма, конструкція, пропорціонування, декор тощо).

Лемківські дерев'яні вироби минулих століть, як відомо, зручні в користуванні, міцні, в міру прикрашені. їх іноді важко відрізнити від аналогічних бойківських предметів — настільки близькі їх декоративні засади. Щоправда, будівлі лемківських теслярів оздоблені стриманіше, порівняно з багатим архітектурним декором сусідів. Очевидно, тут справа в розбіжностях планово-просторової конструкції та особливостях локальних естетичних засад. У лемківських дерев'яних церквах і хатах майже немає розлогих піддаш, опасань, галерей, що оточують будівлі, а тому в них рідко зустрінеш профільовані стовпи чи кронштейни. Винятково пластичне профілювання є на відкосах вхідної брами церкви св. Миколая, 1776 р., с. Нижній Орлик, Словаччина на стовпах піддашшя церкви св. Михаїла, 1777 р., с. Шелестів, перенесена в Ужгород.

Найпоширенішою технікою декорування лемківських теслярів було профілювання, зокрема, підсобіткових дощок на вежах церков. їх чіткі геометричні візерунки особливо видаються урочистими на тлі спокійного і розміреного ритму ґонтових рядів "кожухування". Іноді такий декор нагадує звисаючі зубчики мережива (церкви св. Михаїла в селах Ладомирів, 1742; Фричка, 1829; Матисів, 1833 та ін.). Підсобітка дзвіничної вежі церкви села Велике Святкове (поч. XIX ст., Польща), оперезана профільованими дошками з динамічними округлими контурами на зразок точених балясин. Зрозуміло, що теслі по-своєму "процитували" відомий класичний архітектурний мотив, виявляючи майстерність і почуття такту.

Одвірки лемківських церков, на відміну від бойківських і гуцульських, рідко прикрашуванні різьбленням, а якщо й траплялися якісь мотиви, то були вони досить лаконічних обрисів — хрест або розета. Щось середнє між згаданими символами є на одвірках церкви св. Петра і Павла, XVIII ст., с. Тополя, Словаччина. Рідкісне півкругле профілювання виступів має надпоріжник вхідних дверей церкви с. Воловець, XIX ст., Горличчина, а надпоріжник церкви с. Репець — напис з датою побудови: "Тота церковь Репецка зачаті будоват Бо(жо)го року ΑΨΚΔ месяца ноємбрія и окончена року ΑΨΚS". Міркуємо, що вхідні двері лемківських церков, незважаючи на скромність оздоблення, а то й цілковиту його відсутність, мають давні спільноетнічні охоронні функції: не допускати зла і нечисті, та сучаснішу — інформативну. Ймовірно, що ця традиція перенесена з дверей житла. Принаймні, спільність незаперечна, бо у XIX ст. лемківські хати будують із різьбленими сволоками, а інколи й одвірками. Обов'язковими мотивами цих різьблених композицій є багатораменний хрест, розета-"сонечко" і "місяць", а натомість рідше зустрічаються гілочки, завитки і написи. Однакову схему розташування мотивів різьблення (у центрі розквітлий хрест, обабіч нього дуги із "закрутками") знаходимо на хатах околиць Свидника і на хаті з Команча збудованоі 1885 року. Над дверима господарських будівель здебільшого вирізьблювали оберегові розети.

Не викликає сумніву, що такі різьблені мотиви були засобом привернення до хати добра і Господньої благодаті. Очевидно, що в композиціях різьблених сволоків й одвірків тісно переплелися язичницьке і християнське світобачення теслярів та замовників.

У дерев'яних лемківських хатах польсько-словацького пограниччя товсті коробки вікон прикривали накладними лиштвами, які по зовнішньому краю профільовані "на зубчики". Віддалік таке обрамлення нагадує віконниці Полісся, вносить при сприйнятті споруди жваві декоративні акценти.

Окремою та безумовно престижною галуззю художнього деревообробництва Лемківщини було сницарство. Майстри різьблення церковних іконостасів, кіотів, аналоїв, свічників, хрестів і под., очевидно, працювали спільно з малярами-іконописцями в Саноку, Ліску, Ряботичах та ін. осередках. Доказом цього є твори ряботицьких майстрів, живопис яких поєднаний з іконостасною різьбою. Так, тло і рама ікони "Христос Вседержитель" Івана Серединського (друга половина XVII ст.) прикрашені контурним і накладним (ажурним) різьбленням рослинних мотивів. Ажурно виконаний процесійний свічник-трійця у центрі має медальйонну іконку, прикріплену до палиці-держака. Вона оточена різьбленими непомірно великими листками закрутко-подібної форми. Композиція напрочуд лаконічна і виважена, але має несподіване увінчання — три чашечки, і якщо б їх уявно від'єднати, то вийде церковна патериця. Без сумніву, тут маємо традиційний свічник, форма і конструкція якого походить від згаданого літургійного предмета.

Ще один свічник подібної будови знаходиться у Шариському музеї Бардієва. Замість листків обабіч медальйону із зображенням Одигітрії розміщені рельєфно різьблені ангели. На маківках їх голівок прилаштовані чашечки для свічок, а третя посередині увінчує медальйон. Аналогічний конструктивний прийом "голівки-чашечки" добре відомий гуцульським майстрам XIX ст., що дає нам право припускати можливість існування між майстрами якихось зв'язків і розробки спільних художніх прийомів та ідей.

Для Південної Лемківщини характерним є ажурне різьблення тонких гілок винограду, як, наприклад, декоративне оточення виносної ікони з церкви села Матисова (нині в скансені Старої Любовні) й ажурне обрамлення ікони "Розп'яття" з трочанської церкви. Остання відзначається тонкістю і рафінованістю, динамічним ритмом і хвилеподібністю форм виноградної лози, що обвиває корпус ікони та контрастує з об'ємистими колонками-вишками. Загалом різьблення церкви св. Луки с. Трочани стилістично має пізньоренесансні мотиви і відноситься до середини XVIII ст.

Оригінальністю і високим професіоналізмом відзначаються чотири стоячі п'ятисвічники з церкви св. Покрови, 1871 p., с. Ганчова. Нижня частина свічників зроблена за мотивами Ренесансу (ймовірно, в XVII ст. для старої церкви), а верхня додана пізніше, може в кінці XIX ст. —  в традиціях неорококо. Невідповідність частин хоч і спадає у вічі, однак не позбавляє їх художньої виразності.

Інакше рішення має ставник-свічник кінця XIX ст., що походить з церкви села Бортне (Горличчина). Нижня його основа майже тригранно розчленована, контрастує з ажурно різьбленим стрижнем, що скидається на великий листок дивовижної рослини. Верхня частина найменша, утворена рельєфними завитками, які своєрідно завершують пружні й лаконічні контури свічника.

Різьблені хрести на Лемківщині діляться на чотири типологічних групи — ручні, напрестольні, процесійні і придорожні.

Найдавніший ручний семиконечний хрест Василя Поповича походить із села Мошанець (Сяніччина), датований 1689 роком". Однак у нас нема достатніх підстав стверджувати, що цей хрест виготовлений у Мошанці. Досконала майстерність різьблення і зображення св. Онуфрія (патрона монахів) дає підставу припустити, що виготовлений він в одному з монастирів поблизу Саноку. На думку Віри Свєнціцької, з монастиря села Улюч (Сяніччина) походить чотириконечний напрестольний хрест початку XVIII століття. Вишукана форма і надзвичайно тонка проробка деталей ставить цей твір у низку унікальних, які послужили зразками для виготовлення подібних з металу і каменю.

Процесійні хрести здебільшого були з мальованими зображеннями, як, наприклад, профільований і мальований хрест 1680 р. з церкви с. Воловець (Горличчина). Лише в XIX ст. появляються хрести з переважаючим різьбленим декором і поліхромуванням (процесійний хрест зі с. Репецьк, XIX ст.).

Різьблені придорожні хрести походять з околиць Свидника і Ст. Любовні. їх розміри — близько чотирьох метрів. Грані стовпа містять рельєфні символи-атрибути страстей Христа: чаша, терновий вінок, драбина, молоток, цвяхи, кліщі, губка і копіє, півень тощо. Декорований таким чином хрест розрахований на неспішне споглядання його подорожніми, відчитування зображень-символів, які неначе вервечка сигналізують про послідовність страсних подій. На відміну від різьблених іконостасів і кіотів, які громада прихожан замовляла у відомих мистецьких осередках, лави, тетраподи й аналої здебільшого виготовляли місцеві майстри. Так, у с.Конечна (кол. Горлицького пов., Польща) працював різьбяр Лукач Суховатський, який у 1930-х pp. виготовив для церкви св. Миколая рідного села оригінальний аналой з профілюванням, прорізним орнаментом у вигляді розеток і декоративних підвісок, що нагадують гуцульські "дармовиси". Ймовірно, що один його твір, судячи за стильовими особливостями й мотивами, є у тутешній капличці. Це рельєфно різьблений свічник із зображенням хреста, зірок, півмісяців в оточенні виїмчастих заглиблень, насічок, зубчиків тощо.

Аналой столярної роботи, але з багатьма прорізами, профілюванням ніжок і основи стержня є в церкві св. Покрови с. Ганчова, Вражають химерна конструкція і декор (завиткоподібні виступи, фігурні прорізи тощо), водночас спонукають датувати кінцем XIX — поч. XX ст. з ознакою впливів сецесії, особливо художнього металу. Розглянутий аналой свідчить про зростаюче почуття декоративності в лемківських народних майстрів і поширення впливу міського ремесла. Це ще виразніше помітно на дерев'яній підставці під "Євангелію". Форма її настільки складна, прикрашена профілюванням, рельєфно-ажурним різьбленням, розписом на зразок інкрустації, що функціональна річ перетворилася у високохудожній твір. Важко уявити, що цю вишукану різьбу закривають книгою. Автор підставки був талановитим різьбярем,і якщо не міським ремісником, то принаймні дуже близьким до міської культури. Він основу ажурно-різьбленої композиції поклав перехрещені галузки і п'ять листків винограду (чотири по кутах і один у центрі), Грецький хрест і монограма ІХС виступають плоским рельєфом по листках та прорізному тлу, доповнюючи "сітку мережива". Все, що не становить зображення, вирізане наскрізь. Панує ефект витонченості і великої сили емоційної напруги. Підставка середини XIX ст., без сумніву, етапний твір лемківського ажурного різьблення. Пройде небагато часу, й застосовані тут прийоми ажурності листків, гілок, символів набудуть поширення і розвитку в тарелях, підносах та інших побутових виробах, стануть означенням "лемківського стилю" у деревообробництві.

Обладнання лемківського житла і меблі були скромні — лава, ліжко, колиска, стіл, стільці, скриня, ложник, поличка тощо. Переважно вся увага майстрів зосереджувалася на їх тектоніці, міцності і лише в XIX ст. появляються народні меблі з декоративними елементами. Найбільше оздоблювали скриню ("ладу") як предмет весільного обряду. На північній Лемківщині скрині виготовляли в Бортному майстри Василь Підберезний, Стефан Слота, Яремія Хвалик та ін. За формою їх скрині нагадували бойківські і навіть подільські — високі, об'ємисті, на профільованих ніжках, з плоским віком (могли служити столом). У кінці XIX ст. скрині різьбили геометричними візерунками, а перед Другою світовою війною малювали олійними фарбами, іноді під текстуру дерева. Скрині зі с. Верхомля Вижня мальовані квітами, деревцем або вазоном. На південній Лемківщині скрині саркофагоподібної форми з двосхилим віком, близькі до гуцульських, словацьких і румунських, але мають інше пропорціонування: довжина мало що більша від висоти.

Характерним взірцем є лемківська скриня 1840 p., околиця Свидника, пофарбована на червоно і прикрашена чорними, синіми смугами й розетами (контурно-різьблені). Скриня зі с. Владич, що на схід від Свидника, декорована пишними вазонами (на боках по одному і на фронтальному боці два), мальована червоною та чорною фарбами, а контури різьблені "рівчаками" — 3,4 мм. Такі скрині вражають ліризмом декору і строгістю фарб. Ймовірно, кольори червоний чорний тут мають більше символічного змісту, аніж просто сполучення фарб.

У с. Зиндранова перед Другою світовою війною працював столяр і різьбяр Михайло Сливка. Він виготовляв меблі і хатнє обладнання: полички, ложники, сільнички тощо. Верх побічні ліжка його роботи увінчувані профільованими і різьбленими лиштвами у вигляді птахів і звірят. У традиційному ключі вирішена його сільничка "вазон з квітами", де місткість вазона служить для наповнення сіллю, а різьблений букет є декоративним завершенням твору, На Лемківщині у XIX ст. виготовляли дерев'яний посуд двох технік — бондарной довбано-різьбленої. Стають відомими осередки бондарного посуду — Бардіів, Ст. Любовня, Свидник, Снина, Санок та ін. Крім великих і середніх розмірів бочок тут виготовляли дрібний господарський посуд — коновки, цебрики, гурчіли, боденьки тощо. Коновки мають форму зрізаного конуса (ледь завужений верх), бувають різної величини, але обручі завжди набиті у двох місцях. Вони служили для ношення зберігання води, менші — як місткості для молока і сметани. Їх форма має "пластичну тектоніку завдяки широким перехватам обручів, пружному виступу ручки і округлої форми накривки. Іноді підтримується вертикальний ритм завдяки чергуванню світлих і темних клепок (дерево двох порід). Маслобийки ("боденьки") складаються з трьох частин — дерев'яної посудини, куди наливають сметану ("масничка"), накривки ("верхняк") з отвором для "колотивки". Maє вигляд держака з прикріпленим до нього дірчастим кружком. Лемківські боденьки прикрашувались орнаментом дуже рідко, Основна декоративність їх полягала в досконалому пропорціонуванні частин текстурі деревини.

Довбано-різьблений посуд переважні виготовляли на Спиші (Сх. Словаччина). Традиційні форми — це "коритко" для замішування тіста у вигляді човника. Нюансне співвідношення форм створюють виступи у вигляді крил. Виготовляли також "опалачки" для формування ("опалання" хліба), або подвійна опалачка "двоячка", художня ідея якої ґрунтується на тотожності форм. Особливою пластикою відзначаються черпаки, ложки. У другій пол. ХХст. майстер-різьбяр Комар із с. Завадка виготовив черпаки циліндричної форми, ручки яких утворюють вигадливі фігурні композиції з тваринок або інших символів.

Ложники ("лижники") виготовляли на Лемківщині двох конструктивних типів — поличка з отворами для ложок і поличка-коробка, куди завішували і складали ложки. Основними декоруючими засобами були профілювання, силуетне і наскрізне вирізування, що надавало виробам небуденного виразу; а, загалом, вони були окрасою інтер'єру житла.

Знаряддя праці лемківські різьбярі іноді полюбляють позначувати візерунками. З елементами різьблення зустрічаємося на кушці і терлиці, жорнах і прес-олійниці, ярмі і под. В одних випадках це скромні смужки орнаментальних мотивів розет, гілок, дерев, фігурок тварин (прес-олійниця) не стільки для краси, скільки для оберегової функції у праці, принесення добра й достатку, і вже тим більше зображення восьмиконечного скісного хреста в оточенні "чарунків" на ярмі, не тільки приналежність до православного обряду, а бажання оберегти себе від зла, прагнення Господнього заступництва в далекій дорозі.

Токарство пізно прийшло на Лемківщину, ймовірно, в кінці XVIII століття. До цього часу й належить ойконім села Токарня, що неподалік від Санока. Тут перші токарі, передовсім, виготовляли матиці для коліс, веретена та цівки для прядіння і намотування ниток тощо. Іноді в церквах трапляються точені свічники невеликих розмірів, як, наприклад, характерний з потовщеннями і поясками свічник із Свидника. Але назагал їх менше, ніж на Поділлі та Гуцульщині. Не відомий на Лемківщині токарний дерев'яний посуд й точені архітектурні елементи-балясини. В церквах при опорядженні хорів замість балясин використовували профільовані дошки і стовпчики (хори в церкві с. Воловець).

Окремо слід згадати про оригінальні точені дарохранильниці і релікварії XIX- поч. XX ст., колись поширені в церквах Південної Лемківщини. Складаються з ніжки, стрижня, місткості та завершення. Кожна з частин має різне пропорціонування, форму і спосіб оздоблення. Привертає увагу застосування точених дрібних модульних елементів, що нагадують узагальнені людські фігурки. Для більшої зручності дарохранильниці розфарбовували в червоний, жовтий і голубий кольори.

Ще одна галузь художнього деревообробництва на Лемківщині — це виробництво іграшок. Іноді його налагоджували одночасно із виготовленням основного асортименту (наприклад, боденьки і дитячий посуд виготовляли бондарі), в інших були майстри, які виключно займалися іграшкарством. Іграшки Південної Лемківщини були дещо відмінні від Північної. В околицях Свидника і Бардієва виготовляли для дітей прості й складні "мороки", тріскачки, клепала, возики, бандарний посуд та ін.

На Північній Лемківщині іграшки виготовляли в с. Горлиці Іван Войтович (калаталці), в с. Кункові Теодор Карп'як (сопілки, тріскачки, скрипки, "пукавки"), в Ліщині Григорій Ридзай (тарахкальці), Василь Обшарський (маленькі валочки і товкачики), Василь Бодак з с.Потражного та ін.

До виготовлення іграшок декотрі майстри прийшли не зразу. Спочатку скуповували в інших виробників і торгували ними на ярмарках. Так, Теодор Карп'як з с. Кункова (1907 р.н.) розповідає, що до війни товар брав із Яворова — коники, сопілки, згодом почав виточувати сопілки сам, а донька прикрашувала їх випалюванням поміж отворами. Виготовляв тарахкальця ("туркотки", "рапчала") двох видів — стукаючи молоточками і тріскочучи пружинячою клепкою.

Іграшки Лемківщини були чисті, "білі", без розпису, і вся художня виразність залежала від форми, конструкції та текстури деревини.

Лемківське художнє деревообробництво XVIII — першої пол. XX ст. відзначається оригінальністю форм та декору. В багатьох осередках вони набули своєрідних ознак, що виявилося у розумінні матеріалу, тектоніки, пропорцій, відчутті ритму, багатства орнаментального мислення.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 08 травня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):