Світлини із книжки: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т.
Значний розвиток керамічного виробництва на лемківських землях науковими джерелами не засвідчується. З етнографічного погляду цей висновок ґрунтується як на дійсному факті відсутності суто народних керамічних майстерень в лемківських селах так і на порівняно обмеженому використанні керамічних виробів в лемківському побуті в XX ст., особливо в роки після Першої світової війни. Такий стислий концептуально-часовий підхід залишає, однак, поза полем зору дослідника як більш давні пам'ятки, так і значну кількість продукції ремісничих і промислових керамічних підприємств, що працювали в містах та містечках на території Лемківщини в останній третині XIX — першому десятилітті XX століття. Дрібні виробництва побутових керамічних виробів — спочатку на цехових засадах,а згодом на родинному товарно-ринковому рівні в невеликих містах Лемківщини діяли протягом століть. Під оглядом свого місцеперебування, принципів організації справи і навчання кадрів ці майстерні нічим не відрізнялися від аналогічних закладів інших західних українських земель. Такі центри гуцульської кераміки як Косів, або бойківської — як Дрогобич були містами задовго до розквіту слави місцевих керамістів, що перетворили їх на визначні осередки власне народного ремесла. Певне застереження проти таких паралелей може становити концентрація всіх інших лемківських ремесел і майстрів у сільській таки місцевості, а таки факт присутності значної кількості іноетнічного населення в містах Західного Прикарпаття. При будь-яких обставинах, однак, велика частка персоналу міських керамічних майстерень була — не могла не бути — особами місцевого, лемківського походження. Слід також пам'ятати, що керамічні вироби в міських центрах етнічної лемківської території призначалися для реалізації на місцевих ринках і не могли виготовлятися для когось іншого, крім місцевих мешканців. У формах та декоруванні цих виробів повинні були бути враховані як місцеві традиції керамічної справи, так і художні смаки і запити споживачів.

В старовину, слід гадати, незначну долю уживаного в хаті керамічного посуду ("просту посудину") лемківські господині виготовляли в домашніх умовах ліпленням, без гончарного кола, і обпалювали в печах. У такий же спосіб виготовлялися і дитячі керамічні іграшки. Однак справжній посуд ("глиняні горці") лемки купували на базарах. Гончарський промисел існував і розвивався на Західному Прикарпатті у Саноку, Угерцях, Миликах, Мриголоді, містечку Поражі.

Найбільша і з мистецтвознавчого погляду особливо репрезентативна збірка лемківського гончарства зберігається у фонді народної кераміки Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. Зібрана в початках XX ст. заходами Етнографічного музею Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, скомплектована за спеціальною програмою, із застосуванням структурно-диференційного та територіально-порівняльного підходів, вона налічує більше сотні одиниць і, включаючи в себе вироби всіх зазначених осередків Галицької Лемківщини, найповніше представляє красу і багатство лемківського гончарства доби його розквіту.

Найдавніша згадка про гончарство на лемківських землях походить з XVII століття. Згідно з люстрацією Руського воєводства 1661-1665 pp. у Саноку в цей час діяв гончарський цех, повноправними членами якого було вісім майстрів, кожний з яких мав свою майстерню з окресленою кількістю челядників, підмайстрів та учнів. Приблизно з того ж часу є відомості про аналогічні гончарські майстерні в Ярославі. Оскільки всі інші центри лемківського гончарства в люстраційних документах не згадуються, а у XIX ст. їх існування як розвинутих осередків підтверджується конкретними виробами, можна їх, або, принаймні, частини їх виникнення віднести до XVIII століття.

Процес формування гончарських осередків Лемківщини, судячи з перебігу таких процесів в інших керамічних центрах західноукраїнських земель, а також з динаміки розвитку народних ремесел на самій Лемківщині, відбувався дуже поступово і повільно. Взнаки давалася і територіальна відмежованість основної маси споживачів, і відсутність навчальних закладів, і сам уповільнений ритм тогочасного життя. Не зазнаючи прискорень, неспішний розвиток лемківської кераміки відбувався, однак, цілком упевнено і цілеспрямовано. Статистично-економічні дані з цієї проблематики, на жаль, не опубліковані (якщо вони є взагалі); красномовнішим, одначе, є той факт, що до початків XX ст. ані один з осередків лемківського гончарства не припинив своєї діяльності, не згас, не був втрачений. При усіх змінах державних кордонів, адміністративних властей, податкових підпорядкувань, при всіх упадках — цілком природних, зрештою, викликаних зовнішніми обставинами, — цей народний промисел завжди піднімався і проіснував будучи потрібним людям — і виробникам, і користувачам — декілька століть, до моменту, коли конвеєрна промисловість та економічна ситуація перед початком Першої світової війни позбавила його рації буття.

Періодом піднесення, найвищого розвитку лемківського народного гончарства у його зрілій, усталено-традиціоналізованій формі слід, на нашу думку, вважати добу останнього десятиліття XIX - початку XX століть. У цей час продукція зазначених осередків у плані формотворення, ужиткових і декоративних особливостей мала — взята як окремо, у межах кожного осередку, так і як загальна маса лемківської кераміки — своє власне, характерне, під кожним оглядом індивідуальне обличчя, що засвідчувало її місцеве походження та регіональну приналежність.

Технологічні характеристики гончарської продукції лемківських керамічних центрів відзначаються цілком доброю якістю і достатньо високим рівнем культури виробництва. Матеріалом для гончарства служили місцеві гірські поклади червоної, рідше ясної глини різного ступеня жирності; до глини в разі потреби додавалася необхідна кількість дрібного річкового піску. Інфраструктура стінок лемківських керамічних виробів відзначається щільністю і міцністю, глиняна маса на зламах є малопористою, або й безпористою, і вказує на ретельний підбір та якісну переробку — очищення і перемішування компонентів.

Судячи з вигляду лемківських "горців", можна припустити, що формувалися вони на гончарських кругах загальновживаного на західноукраїнських теренах типу. Порівняно невеликий загальний обсяг лемківського гончарства, а також непогана якість випалу свідчать про використання для випалу заглиблених у землю малих і середніх лежачих округлих горизонтальних горнів, хоч у цьому плані в різних центрах могли бути і відмінності, часом значні.

Асортимент виробів лемківського гончарства порівняно з надзвичайною типологічною різноманітністю продукції сусідніх — в першу чергу гуцульських та бойківських — осередків завжди був дещо звуженим і, судячи з наявних пам'яток, майже незмінним з бігом часу, хоч ствердити це однозначно ще, або вже, неможливо. В кожному з центрів гончарства Лемківщини виготовлявся увесь повний комплект хатнього керамічного посуду — глечики, дзбанки, баньки, ринки, горнята, миски, макітри, пательні. Характерною, знову ж таки, порівняно з сусідніми гуцульськими та бойківськими осередками народної кераміки, рисою лемківського гончарства є дещо менша диференціація розмірів, величин, об'ємів лемківських предметів у межах кожного типу виробів. Значна кількість лемківських виробів зазначених типів мають один, а найчастіше два, рідше — три варіанти розмірів і місткості, переважно середній та великий, тоді як однотипні предмети осередків інших західноукраїнських земель відзначаються в цьому плані більшою, інколи винятковою різноманітністю.

Художні особливості композиційних засад, конструктивні принципи та архітектоніка форм виробів лемківського гончарства позначені відверто утилітарним, мало не прагматичним ставленням гончарів до своїх завдань. Всі типи лемківського керамічного посуду характеризуються втіленими в їх формах ужитковістю та практичністю призначення, функціональністю, зручністю. Порівняно з продукцією інших західноукраїнських центрів кераміки лемківські вироби відрізняються дещо більшою середньою об'ємністю, масивністю, важкістю, справляючи враження, особливо міцних та надійних. Зовнішній вигляд виробів — досконала відцентрованість, бездоганність округлостей, чітке виокремлення складових частин, плавність кульоподібних вичеревків та їх переходів у денця і вінця, зручність широких отворів і міцних вух — дають підстави ствердити високий рівень ергономічної збалансованості, притаманний цим побутовим буденним предметам. Це, в свою чергу, є свідченням не звичайної ремісничої роботи, а майстерності, успадкованого і накопиченого досвіду поколінь.

Декоративні особливості лемківської кераміки, як і її конструктивні риси, засвідчують існування яскраво вираженої та розвинутої регіональної системи оздоблень.

Значна більшість виробів з усіх центрів лемківського гончарства десь до кінця другої третини XIX ст. виготовлялася у вигляді "чорної", "сивої" або "закуреної" кераміки. Використання цього стародавнього способу декорування, що ще в початках XX ст. був відомий у тридцяти гончарських центрах України і мав особливе поширення на Галичині та Волині, зайвий раз підтверджує загальноукраїнські генетичні корені лемківського гончарства та є його етнічною характеристикою. При такого роду декоруванні зовнішню та внутрішню поверхні виробу після формування, але ще в процесі обертання його на гончарському крузі піддавали лискуванню — загладжуванню, поліруванню гладким камінцем, який легко притискався до ще мокрої глини. Поверхня виробу при цьому ущільнювалася й ставала рівною і блискучою. Після спеціального випалу, заключна стадія якого відбувалася без доступу кисню у наглухо забитому горні, внаслідок чого вигоряв кисень, що входив до складу молекул глини, керамічне череп'я на всю товщину свого шару діставало більш або менш чорний шлір залежно від вмісту в глині сполук заліза, а декоровані лискуванням фрагменти — сріблястий полиск. Орнаментація з тонких тиснених горизонтальних рівних або хвилястих ліній по лицевій поверхні у верхній та середній частинах виробу застосовувалась доволі рідко. Велика частка давніх лемківських димлених виробів взагалі не піддавалася лискуванню або тисненій орнаментації, а випалювалася із збереженням первісної фактури поверхні. Виконані лискуванням нескладні лінійні або спіральні орнаменти присутні, головним чином, на предметах кінця XIX— початку XX століть. На відміну від однотипних кольорових і розписаних виробів димлена кераміка поливами не вкривалася.

У другій половині XIX ст. на Лемківщині були відомі і розвивалися, набуваючи місцевих відмінностей, всі основні традиційні техніки і прийоми оздоблення керамічних виробів, знані в інших українських гончарських осередках — ритування, обливання поливами та різні види розпису —  підполивний розпис ангобами та розпис кольоровими поливами.

Відмінністю лемківського гончарства від практики інших територіально близьких осередків народної кераміки, особливо зі Східного Прикарпаття, є, наскільки це можна судити зі збережених виробів, повна відсутність звичайного безполивного розпису посуду ангобами. Пояснювати це відсутністю можна в різний спосіб; на нашу думку, це явище до певного, принаймні, ступеня обумовлене економічними раціями — порівняно невеликими масштабами лемківського гончарства і внаслідок цього меншим поширенням керамічного посуду в побуті. Малооздобний дешевий посуд за таких умов на невеликих підприємствах продукувати було недоцільно. Такі вихідні константи давали можливість, а скоріше диктували необхідність виготовлення тільки — говорячи сучасною мовою — виробів підвищеної якості як у технологічному, так і в декоративному плані. Побутування на Лемківщині неполиваних виробів, оздоблюваних розписом, немає одночасно підстав і заперечувати. При всіх, однак, обставинах кількість такого посуду була дуже обмеженою.

Ритування як техніка оздоблення поверхні керамічних виробів в лемківському гончарстві виступає дуже часто, але завжди в поєднанні з полив'яним обливанням або розписом. Процес ритування відбувався безпосередньо після закінчення формування виробу. До м'якої поверхні сформованої речі в процесі ритування притискається "писак" — дротяний гачок, гострий уламок черепка або вістря ножа, що внаслідок обертання гончарського кола залишає жолобкуватий слід на глині. Таким чином, утворюються лінії, що оббігають по колу поверхню виробу. Ритоване оздоблення лемківської кераміки загалом доволі стримане, оскільки обмежується двома-трьома паралельними горизонтальними лініями, розташованими поряд, одна при другій. В загальному, однак, декорі виробів ці ритовані фрагменти відіграють важливу роль, акцентуючи форми предмета та його частин, з'єднуючи складові поверхні, підкреслюючи ефект полив'яного покриття. Ритовані лінії розташовуються головним чином під вінцями горщиків (ЕП 47877; ЕП 47846) та горняток, під шийками дзбанків (ЕП 47873; ЕП 47845 ), баньок (ЕП 47844), на шийках пляшок (ЕП 47838). Ритованими концентричними колами оздоблювали вінці (ЕП 47855) та денця (ЕП 47880) мисок та малих мископодібних ринок — триніжок (ЕП 47875). Дещо менш поширеним, однак відомим в усіх осередках лемківського гончарства, було ритування берегів (ЕП 47833; ЕП 47836 — Угерці) та вичеревків горщиків (ЕП 47885 — Санок). Ритованими вручну лініями і сітками вкривалися ліплені фігурки пташок, якими завершувалися конічної форми керамічні накривки горщиків. При цьому з наївною безпосередністю натуралістично передавалися й дрібні деталі пташиних голів (ЕП 47837; ЕП 47843).

В останніх десятиліттях XIX ст. у загальній масі виробів лемківського керамічного ремесла швидко зростає і на межі століть переважає кількість полив’яна кераміки. Сам по собі цей спосіб декорування на Лемківщині відомий був здавна. Невелика частина предметів в основному найбільших, таких як макітри-поливами не вкривалися, зберігаючи природній червоний або коричнево-жовтий колір; чимало натомість великих і середні виробів декорувалися частковим покриттям поливою. В добу найвищого розвитку лемківського гончарства використовувалися головним чином поливи інтенсивного, насиченого коричневого кольору. Коричневий колір товстого шару надзвичайно якісної блискучої поливи може вважатися характерною рисою лемківського гончарства. При частковому покритті поливою її шар порівняно тонший. В такий спосіб оздоблювалися об'ємні предмети з високими бічними стінками — горщики, дзбани, причому смугою поливи вкривалася верхня частина виробів — отвори, вінця, шийки, а основна площа поверхні й у всіх випадках ручка залишалися неполитими. Тонким шаром поливи вкривалися інколи денця ринок (ЕП 47875) та деяких мисок (ЕП 47880), Поливою завжди вкривалися фрагмент" поверхні, вкриті ритуванням. На окремих виробах зі с.Містечка (горщики ЕП 48089, 48092) та інших центрів для часткового полив'яного покриття використовували поливу більш яскравого, майже цегляного кольору. Гармонійне поєднання або протиставлення двох теплих натуральні кольорів, взаємопроникаючі контури природних та вкритих поливою фрагментів поверхні створювали яскравий декоративний ефект. У майстерному сполученні струнких рукотворних форм зграбних пропорційних виробів та виразному декоративному звучанні зіставлень площин природних кольорів полягає особлива — стримана — оптимістична і гідна, впевнена краса лемківської кераміки.

Слід зауважити, що глухе суцільне покриття однотонною коричневою поливою в лемківських виробах майже не зустрічається; при покритті їх поверхні цим кольором, як правило, застосовувалась полива двох тонів — темного і ясного, які чітко контрастували між собою. Використовувалися також і поливи інших кольорів — білого, жовтого, рідше зеленого, в більшості випадків для створення контрасту з основним — коричневим.

Доволі поширеним способом декорування лемківського керамічного посуду, особливо виробів з Угерців, є "заливання під мармур". Ця техніка оздоблення полягає в тому, що поверхня виробу вкривається довільно розташованими "латками" — ділянками поливи різних кольорів, після чого майстер, обертаючи посудину на гончарському крузі або перехиляючи її на різні боки, перемішує рідкі поливи між собою. Внаслідок непередбачуваного вільного розтікання, перемішування та взаємопроникнення полив різних кольорів поверхня виробів дістає неповторний малюнок, що нагадує характерну мармурову фактуру. В лемківському гончарстві для заливання використовувалися поливи коричневого, кремового і біложовтого кольорів. У такий спосіб декоровано, зокрема, миски (ЕП 47851; ЕП 47852) та пляшки (ЕП 47839; ЕП 47840) з Угерців. На західноукраїнських землях декорування кераміки "заливанням під мармур" поширене було серед майстрів Городка та Дрогобича (Львівська обл.), Золотого Потоку (Тернопільська обл.), Галича (Івано-Франківська обл.).

Використання полив іншого кольору, ніж коричневий, у лемківському гончарстві є рідкісним. Єдиним, здається, винятком є поширена в Угерцях практика покриття білою поливою зовнішньої поверхні конічних накривок — очевидно, з метою легшого її розпізнавання в господарському побуті. Декоративний акцент в однотонній білій поверхні накривок (ЕП 47837; ЕП 47843) вносять скісні зелені короткі риски — "палки" на конічних похилостях опуклих центральних частин накривок.

Одночасне застосування полив різних кольорів простежується також в оздобленні предметів, лише частково вкритих поливою. При такому декоруванні по яскраво-коричневій поливі, якою вкривалася верхня частина виробу і яка сама утворювала контрастний ефект з нижньою частиною насиченого природного кольору, робилися на вінцях (горщик ЕП 47877 — Мриголод) декілька великих довільних заливів інтенсивного зеленого тону. Разом із тим полив'яне покриття перекривало ритовані на вінцях лінії.

У добу найбільшого розквіту лемківського гончарства в декоруванні керамічних виробів значного поширення дістав прийом розпису поверхні кольоровими ангобами — розрідженими барвниками на глинистій основі. Розпис здійснювався здебільшого білими, біло-жовтими, рідше зеленими і чорними кольорами по коричневому підсохлому тлу першого поливу і міг прибирати надзвичайно різні форми і постаті. Так, у значної кількості предметів невеликої місткості розпис нерідко дуже простий і має вигляд тонких паралельних горизонтальних смуг, що проходять по всій поверхні (горнятко ЕП 47881 — Санок) або сітку зі скісних, розташованих у протиставних напрямках перехрещених ліній на верхній половині, під вінцями виробу (горщик ЕП 47834— Угерці). В більшості ж оздоблених розписом лемківських посудин — причому як великої, так і малої місткості — наявне ритмічне чергування вертикально орієнтованих розвинутих орнаментальних рослинних елементів — "кривульок" — хвилястих і зигзагоподібних ліній, "палок" — коротших і довших похилих і скісних, інколи скривлених рисок, великих і малих крапок, що розташовуються у правильному порядку, утворюючи контури трикутників або ромбів. Поширеним у розписах великих предметів є мотив ялинкоподібного "деревця" з видовженими гілками, обернутого верхівкою вниз. Всі ці, та й чимало інших мотивів у лемківських розписах присутні постійно; вони часто подвоюються, накладаються один на одного або складаються з роз'єднаних елементарних первістків. На поверхні виробів вони виступають у послідовному ритмічному чергуванні — коловороті видозмін. Орнамент зі складних вертикальних елементів розгортається по горизонталі по всій поверхні виробу (горщики ЕП 47882, 47883, 47884 — Санок). Здебільшого це мотиви архаїчні, споконвічні, вічні.

Менш поширений інший уклад декоративних елементів, при якому вони — головним чином, комбінації з горизонтальних рівних, хвилястих або зубчастих ліній — оперізують по колу поверхню виробу, наприклад, горщика у верхній та нижній частинах, а середину, вичеревок між ними займають великі, горизонтально орієнтовані рослинні закрути, кривулі тощо.

У розписах лемківських мисок застосовано в основному дві схеми розташування декоративних елементів. У першій з них округлі лінії денець і берегів підкреслюються оббігаючими їх по колу на коричневому фоні двома-трьома спіральними оборотами тонкої горизонтальної біло-жовтої лінії. В другій — центральний, здебільшого рослинний мотив оздоблення денця — деревце з трьома рядами паралельних закручених гілок — повторюється на берегах миси п'ять-шість разів, причому вісь — стовбур "деревця" орієнтується в усіх випадках вертикально, верхівкою вниз. Перша схема розпису характерна для мисок села Порала (ЕП 47864), друга — Угерців; обидві схеми, однак, були знані і використовувалися як у зазначених, так і в усіх інших осередках.

Рідкісним у розписах лемківських мисок (і тому тим більше вартим згадки) є застосування техніки "фляндрівки" — штучного поперечного переривання первісно цілім смуг паралельних ліній (ЕП 47849 — Санок) Таке переривання, що виконується продряпуванням ще рідкої фарби дротяною шпилькою, відоме на всіх український територіях, а на заході України поширене орнаментуванні кераміки Хмельниччини, Тернопільщини, Дрогобиччини. Поодинокі, навіть реліктові сліди цього прийому, є етногенетичною характеристикою лемківського ремесла і зайвий раз стверджують його спорідненість із загальноукраїнськими витоками.

Основним технічним прийомом розпису лемківської кераміки було добре знане в усіх західноукраїнських осередках ручне "ріжкування", яке виконується з допомогою "ріжка" — наповненого фарбою коров'ячого рога, у вістрі якого закріплювалася трубочка зі вставлених одне в одне гусячих пер. Фарба з ріжка витікає повільним тонким струмком, що дає майстрові можливість виконувати довгі плавні лінії на розписуваній поверхні. Власне технікою ріжкування виконувалися лінії основи, які пізніше піддавалися "фляндруванню".

Органічною складовою частиною лемківського гончарства слід вважати діяльність лемківських керамістів Закарпаття, де у численних багатонаціональних міських осередках працювали і вихідці з сіл Лемківщини. На Закарпатті лемківські гончарі становили меншість у своєму професійному середовищі, однак на межі століть вони діяли в багатьох, якщо не в усіх закарпатських керамічних центрах, оскільки значно пізніше, у 1950-1960-х pp., окремі лемківські майстри продовжували працювати як на півночі Закарпаття (Великий Березний), так і на його півдні (Хуст).

Форми і декор виробів лемківських майстрів Закарпаття постійно зазнавали відчутних впливів місцевих загальнорегіональних та іноетнічних традицій. Певний стандартизуючий, узагальнюючий, нівелюючий вплив на усе закарпатське, в тому числі і лемківське гончарство, мала також діяльність професійних гончарських шкіл, що з початком XX ст. були відкриті у Хусті, Берегові, Мукачеві. Асортимент традиційних виробів, технологія виробництва, декоративні особливості кераміки закарпатських лемків, однотипні за своєю суттю відповідним характеристикам лемківської кераміки Західного Прикарпаття за цих умов поступово змінювалися, зберігаючи найдовше свою найбільш принципову — орнаментальну — засаду — горизонтальне розгортання послідовних чергувань вертикально орієнтованих рослинних мотивів. У лемківському гончарстві Закарпаття знайшли своє втілення і певні загальнорегіональні форми виробів та їх декоративного рішення. Так, у числі найпопулярніших на Закарпатті і мало поширених поза його межами виробів дотепер є корчаги — великі кулясті банькоподібні, з вузьким горлом посудини для рідин. Шия корчаги перегороджується цідилом-пластинкою з 5-7 отворами, що затримує все зайве при набиранні води з річки або криниці. Виробництвом корчаг займалися і лемківські гончарі, оздоблюючи поверхні виробів розписом великими рослинно-квітковими елементами.

Прикрою обставиною, що значно утруднює атрибуцію і вивчення лемківської кераміки, є її майже повна анонімність. З доби розвинутого лемківського гончарства в початках XX ст. відомі прізвища майстрів Недзельського з Мриголода, Карпінського з Угерців. У 1950-х pp. у Хусті творчо працювали майстри з характерними прізвищами — Михайло Лемко і Микола Лемко. Основна, однак, маса відомих в наш час лемківських керамічних виробів виготовлена невідомими майстрами, що, властиво, зайвий раз підкреслює народний характер цього ремесла.

Свідченням особливої ваги, яка у лемківському повсякденному побуті надавалася керамічному посуду, є той певний, усталений порядок, в якому він зберігався: поблизу печі на дерев'яних полицях, що інколи бували довгими на всю стіну. Поширеним був звичай зберігання посуду в миснику-шафці з полицями, що підвішувалися на стіну або уставлялися на лаві. І на пристінних полицях, і у миснику у верхній ряд складали дрібні речі — горнята, малі миски, баньки; нижче — середні миски, горщики, дзбанки; на найнижчому рівні — великі глеки та глиняні баняки.

Події Першої світової війни, а в повоєнний час — розвиток центральноєвропейської фаянсово-скляної промисловості відсунули лемківське гончарство за межі повсякденних потреб і ужитку.

джерело матеріалу: Лемківщина - історико-етнографічне дослідження у 2-х т., Т. 2, Духовна культура - 420 ст.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 08 травня 2011 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):