Фото із книжки: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки
Нещадний феодальний гніт викликав серед селянства Карпат масові протести, що спочатку мали пасивний характер (відмова від панщизняних робіт, нищення знарядь праці тощо), а незабаром перетворилися на масові селянські бунти. Найбільш організованим проявом селянської антифеодальної боротьби став збійницький рух. Доведені до відчаю селяни покидали села і втікали у ліси. Чоловіки і парубки об'єднувалися у боєздатні загони, вибирали ватажка. Такі збійницькі групи нападали на поміщицькі маєтки.

Найдавніша згадка про лемківських збійників відноситься до 1434 pоку, коли, за свідченням польського історика М. Стечинського, лемківські та чеські збійники почали боротьбу зі шляхтою.

Наприкінці XVI і початку XVII ст. помітно активізується збійницький рух по обох схилах Карпат. Поодинокі виступи перетворилися в організовану антифеодальну боротьбу — масовий визвольний рух. У 1635—1648 рр найбільш уславилась на Лемківщині збійницька група Василя Баюса з Ліщин на Горличчині. На початку 1648 року староста Біча вислав проти Баюса військовий загін, який відтіснив збійників до Бардієва (Угорщина).

Визвольна війна українського народу 1648—1654 років ПІД керівництвом Б. Хмельницького проти польської шляхти мала великий і незаперечливий вплив на розвиток селянської боротьби на Лемківщині. Ця війна знайшла відгомін навіть у найбільш віддалених закутках Карпат. Селяни посилили напади на панські маєтки, фільварки приєднувалися до збійників. Назрівало загальне селянське повстання.

Весною 1649 р. в с. Барвінку недалеко від Кросна відбулася нарада збійницьких ватажків, на якій окремі загони об'єдналися в одну боєздатну дружину під керівництвом "славного на весь Бескид" Андрія Савки зі Стебника на Словаччині.

Богдан Хмельницький знав про народний рух на Прикарпатті і вирішив зміцнити зв'язки з повстанцями Українських Карпат і Польщі. В своїх універсалах гетьман писав: "Виб'ю з лядської неволі народ увесь. Допоможе мені в тому селянство по Люблин та Краків, бо то права рука наша...".

Перемога Хмельницького над польськими військами створила сприятливі обставини для подальшого піднесення селянського визвольного руху на Лемківщині. Цей рух набув найвищого розвитку тоді, коли його очолив польський повстанець Костка Наперський, який діяв спільно з А. Савкою. На початку 1651 року К. Наперський появився на Прикарпатті з універсалами Б. Хмельницького. Народ приєднався до повстанців.

"Від Сяну до карпатського Підбескиддя, в околицях Дуклі і Кросна, руський народ горнувся до збійницьких дружин",— писав польський історик Людвиг Кубаля.
Незабаром Савка зібрав велику дружину у кількасот бійців, в чому йому допомагав інший ватажок лемківських збійників Василь Чепець. До повстанців приєднався і Василь Баюс, який повернувся з Угорщини. Сам К. Наперський підіймав на боротьбу польських селян Підгаля.

Переконавшись, що населення Прикарпаття приєднається до повстання і підтримає похід на Краків, невеликий загін на чолі з Наперським 15 червня 1651 року захопив Чорштинський замок на Підгалі — об'єкт великого стратегічного значення. Це було сигналом початку загального селянського повстання.

Ці події налякали шляхту і духовенство. Вже на другий день краківський єпископ Гембіцький скликав нараду, яка вирішила негайно відправити 60 кіннотників та 25 драгунів під керівництвом Хжонстовицького для звільнення замку від повстанців.

18 червня військовий загін єпископа почав облогу замку. Повстанців було мало і їм не вистачало куль та пороху. На допомогу повстанцям поспішав Савка з великою групою лемківських селян. Саме в критичну хвилину селяни напали на єпископських воїнів і розгромили їх.

Але мабуть через відсутність харчів К. Наперський залишив залогу замку всього 54 чоловіків і 5 жінок. Селяни приведені Савкою, були відпущені з умовою, що при появі сигналу (уночі — запалені смолоскипи, удень — зелений вінок на вежі) вони негайно повернуться.

Після першої поразки єпископ післав для здобуття Чорштинської фортеці спочатку 250, а потім ще 200 піхотинців, 60 гарників, дві гармати. Староста з Любовлі поспішав з 150 піхотинцями та двома гарматами. Цей військовий озброєний загін, що налічував біля 700 бійців і 4 гармати, 21 червня під керівництвом шляхтича Рихвальдського обложив замок.

Повстанці успішно відбивали атаки. Наступного дня прибуло ще 60 кіннотників, що їх очолював полковник Яроцький. Він узяв на себе загальне командування. У повстанців вичерпалися боєприпаси, і вони кидали на противників каміння, лили гарячу смолу. Надія на швидку допомогу селян додавала їм сили.

Справді з різних районів Лемківщини, з обидвох схилів Карпат поспішали загони українських селян. На Підгалі зібралися численні групи польських селян, які очікували умовного сигналу 24 червня — дня походу на Краків. На допомогу повстанцям поспішали також чеські, словацькі і угорські загони селян.

Стурбований тим, що облога замку затягнулася, 23 червня єпископ відправив до Чорштина ще 100 гарників з Мушини і такий самий загін з Любовлі. Крім того, відіслав посланців у королівський табір під Берестечко, благаючи негайної допомоги.

Поразка козацьких військ під Берестечком дозволила королю відправити для розправи над повстанцями двотисячне військо на чолі з Зебжидовським. Не дочекавшись допомоги з боку повсталих селян 24 червня 1651 року Чорштин здався. К. Наперський був схоплений шляхтою і незабаром страчений.

Хоча збійницьке повстання завершилося поразкою, все ж воно залишило яскравий слід в історії визвольної боротьби лемківських селян. Селянський рух на Лемківщині був складовою частиною загальної визвольної боротьби українського народу. У цій боротьбі проявилося віковічне прагнення русинів — лемків до об'єднання зі своїми східними українськими братами та всіма східнослов'янськими народами.

джерело матеріалу: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки.— Львів: Ред.-вид. відділ обласного управління по пресі, 1991.— 48 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 01 грудня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):