Фото із facebook.com
Серед найбільших народів світу почесне місце, без сумніву, займають слов'яни. Вони, у свою чергу, поділяються на три великі групи: східні слов'яни — українці, росіяни, білоруси; західні слов'яни — поляки, чехи, словаки; південні слов'яни — серби, хорвати, славінці, болгари. Подібність мови слов'ян усіх трьох груп, їх культури, побуту свідчать про те, що в давнину предки всіх теперішніх слов'ян належали до єдиної слов'янської родини.

Існують різні думки з приводу давньої історії слов'ян. За однією з теорій слов'яни у давнину проживали в Азії і звідтам мігрували у Південну Європу і над Дунай. За іншою теорією правітчизною слов'ян були Карпати до ріки Дунай. Звідти вони розселилися на південь, північ і на схід. Цю теорію до певної міри підтверджує той факт, ш,о у піснях усіх слов'ян любовно оспівується ріка Дунай. Особливо часто зустрічаємо цю назву в українських, зокрема лемківських піснях.

Античні автори 1—2 ст. н. е. Пліній Старший, Тацит, Птоломей згадували племена венедів, які заселяли територію від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. Не виключено, що під цією назвою виступають давні слов'яни. Населення займалося землеробством, тваринництвом, мисливством, рибальством. Високого рівня досягли в них видобування та обробка металу, гончарство. Була розвинута торгівля. У слов'ян існувала військова організація.

Візантійські автори VI—VII ст. називали слов'ян "антами", стверджуючи, що вони населяли територію лісостепу Східної Європи. Анти створили міцне військове об'єднання. Основними їхніми заняттями були землеробство, тваринництво, промисли, ремесла, торгівля. Високого рівня досягло ужиткове мистецтво. На думку візантійців під кінець VI ст. анти мігрували на Балканський півострів, зайнявши територію .теперішньої Болгарії та Югославії. Ті ж автори вживали щодо слов'ян також назву "склавіни", але їхні поселення відносили далі на захід. Згідно з твердженнями візантійських авторів склавіни жили на території теперішньої Польщі, крім Карпат, і теперішньої Словаччини. Утворили міжплемінне об'єднання державного типу. У другій половині VI ст. потрапили під владу аварів — тюркськомовних племен, які згодом були розгромлені франками і уграми,

Історик VI ст. Йордан вважав, що антами і склавінами називали себе венеди. Але разом з тим трактував венедів, антів і склавінів як три окремі групи давньослов'янських племен.

Найбільш правдоподібно, що поділ слов'ян на групи у ті часи був умовним. Вони ще не різнилися ні мовою, ні звичаями, ні релігією. Дослідники розмежували їх у залежності від географічного місця поселення. Наприклад, тих, що жили в лісистих місцях, звали древлянами, на просторих полях — полянами, над рікою Бугом — бужанами. Тих, що осіли на горбах, у горах, названо горбатами, горватами, хорватами.

У VII ст. на території середніх і західних Карпат проживало слов'янське плем'я білих хорватів. Назва "білі" на той час означала "західні". Кольорами: білий —захід, чорний — північ, червоний — південь давні народи визначали сторони світу. Назва "хорвати" (горвати) означала, що саме ця група слов'ян поселилася у горах. Про білих хорватів згадує давньоруський літописець Нестор у своїй "Повести временных лет". Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від слов'янських племен Наддніпров'я і, як і інші східні сусіди {так вважав угорський літописець Анонім), вони самі себе уже на початку IX ст. називали "русами", "русинами". Більша частина білих хорватів емігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії.

У зв'язку з географічними, економічними умовами слов'янські групи поступово почали об'єднуватися в більш чіткі формування. Ті слов'яни, які подалися на південь (сучасна Болгарія, Югославія) створили об'єднання південних слов'ян. Слов'янські племена, які заселили простори на північ і на захід від Карпат, дали початок західним слов'янам. Східні слов'яни зайняли степові простори Придніпров'я, басейни рік Буг, Прип'ять, а також Карпати. Отже, так звані білі хорвати (руси, русини) з самого початку належали до східнослов'янських племен, слов'янских племен.

 

Основним заняттям усіх слов'ян було землеробство і тваринництво. Візантійський автор Прокопій, описуючи побут слов'ян, їх суспільний лад, вірування, відзначив, що це люди вельми хоробрі та волелюбні і що їх ніяким чином не можна схилити до рабства або поневолення.

 

Із повідомлень  Прокопія Кесарівського довідуємося, що у слов'ян у дохристиянські часи найпопулярнішим був бог блискавки і грому. Таким давньоруським божеством був бог Перун, на честь якого до середини ХХ століття нв Україні та зорема і на Лемківщині у ніч на Івана Купала палили вогнище - собітки.  Не виключена можливість, що давнє лемківське село Перунка отримало назву саме від Перуна, ідол якого міг стояти на місці пізнішого християнського храму. Поклонялися слов'яни також різним духам і явищам природи, лісовикам та русалкам.

Найбільш раннім державним утворенням у південних слов'ян було Болгарське царство (VII ст.). У західних слов'ян існувала ранньофеодальна держава Camo (у неї входили сьогоднішні словаки,  морави, чехи, словенці і входили лужицькі серби), пізніше Великоморавська держава, до якої деякий час входила також частина території теперішньої Лемківщини. На півночі утворилася Польська держава. Східнослов'янські племена об'єдналися в єдиний державний союз - Київська русь, до складу якої увійшли і русини західних Карпат (так звані білі хорвати).

джерело матеріалу: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки.— Львів: Ред.-вид. відділ обласного управління по пресі, 1991.— 48 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 17 листопада 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):