Фото із книжки: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки
Друга половина XIX ст. характерна зміцненням хвилі національного пробудження серед русинів-лемків обох схилів західних Карпат. Позитивну роль у зближенні розсіяних груп українського народу відіграла праця члена "Руської Трійці" Я. Головацького "Розправа о язиці южноруськім і єго нарічях" (1849 p.), в якій автор переконливо довів приналежність лемківського діалекту до української мови.

З особливою силою прокотилася хвиля національного пробудження серед русинів південних схилів Карпат, де цей рух очолили видні діячі "будителі" о. Духнович, о. Павлович, І. Сильвай та інші патріоти, захисники культури і національної гідності русинів Закарпаття.

Провідна місія у цьому благородному пориві належить Олександру Духновичу (1803—1865 pp.), автору багатьох віршованих творів, драм. Особливу роль у боротьбі проти мадяризації відіграли його твори, написані народною мовою, як "Я русин", "Піснь простонародна" та інші.

Близьким однодумцем Духновича був поет Олександр Павлович (1819—1900), який походив з с. Шариське Чорне. Був активним поборником єдності слов'ян і, зокрема, єдності русинів. Завжди твердив, що галицькі і закарпатські русини — кровні браття.

Проти денаціоналізації русинів Закарпаття, за розвиток освіти в їх середовиші постійно боровся письменник-будитель Іван Сильвай (1838 —1904) з с. Сускове, тепер Свалявського району. У своїх повістях, оповіданнях оспівував єдність русинів Закарпаття з русинами в Галичині та на Великій Україні. Досліджував фольклор.

На північній (галицькій) частині Лемківщини будителем національного духу лемків успішно виступав глибокий знавець селянського життя, талановитий письменник Володимир Хиляк (Єронім Анонім, 1843— 1893), який народився у с. Верхомля біля Нового Санча. Польсько-руські національні відносини він порушив уже в першій своїй повісті "Польський патріот". Любов до рідної історії, карпатського краю, до земляків розвинув у дальших своїх повістях "Шибеничний верх", "Руська Доля" і багатьох інших.

Отже, національні "будителі" у своїх творах відзначили, що русини Карпат є такі ж, що й русини Східної Галичини і України, входять у склад єдиного українського народу. Щоправда, на той час нова національна назва "українці" ще не знайшла поширення, а тому "будителі" називали русинами всіх теперішніх українців. Таким чином, великі наші попередники повністю ствердили однаковий ЗМІСТ і значення нащо пальної назви "руський" і "український".

Велику увагу лемківським справам присвячували видні українські вчені, культурні діячі. Серед них виділявся письменник і мовознавець Іван Верхратський (1846— 1919) родом з м. Белза. Із подорожей по південній частині Лемківщини вийшла праця "Знадоби до пізнання угроруських говорів". Велику монографію створив також "Про говір галицьких лемків" (1902 p.), яка не втратила своєї наукової вартості і сьогодні.

Проблемами лемків на дуже поважному рівні займався Іван Франко (1856—1916). У багатьох творах він описував їхнє.життя, закликав до більш широкого і глибокого вивчення культурних надбань лемків. Належну увагу присвятив лемкам у праці "Карпаторуська література XVII—XVIII віків". Відзначив, як дуже позитивне явище, той факт, що лемківський діалект дуже виразно проявив себе у писаннях XVII і XVIII ст., але потім пішов у забуття.

Видатний український вчений-етнограф і фольклорист Володимир Гнатюк (1871 —1926), який походив з с. Велеснів на Тернопільщині, фактично першим розпочав ґрунтовне дослідження культури русинів Закарпаття і Пряшівщини, підготував і видав шість томів "Етнографічних матеріалів з Угорської Русі" (1897—1911), багато окремих праць з етнографії і фольклору русинів Пряшівщини і Югославії.

Відомий фольклорист, музикознавець і композитор, академік Філарет Колесса, (1871—1947), який народився в с. Ходоровичі біля Стрия на Львівщині, усе життя цікавився пісенною культурою лемків. Напередодні першої світової війни побував у багатьох лемківських селах, записуючи пісні. Видав збірки "Народні пісні з південного Прикарпаття" (1923), "Народні пісні з галицької Лемківщини" (1929). Розпочату науково-дослідницьку та культурну працю на Лемківщині зупинила перша світова війна.

джерело матеріалу: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки.— Львів: Ред.-вид. відділ обласного управління по пресі, 1991.— 48 с.
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 06 грудня 2012 року






Коментарів (0)

Коментарі відсутні

Написати новий коментар (всі поля обов`язкові):