ПРО МИРОНА ШТОЛУ І ЙОГО ПОБРАТИМІВ
Герлічка прийшов до Устерік, коли Штола заявився з опришками. Штола був родом з Ростік, мав із собою чотирьох: з Бервінкови Джурика, із Стебних Брушка, ще був один жаб'ївський, а четвертого не знаю.

За Брушка знаю добре. Його взяли були до війська, а він десь коло Сиятина вирвався та й утік. Прийшов у верхи, там був капітан (бувший опришок) Бельмега, то він у нього жив. По селах крав і там зносив. Вробили в печі діру, і він там за дня скулиніг сидів. Хтось підвидів. Зібрали ровту, обскочили хату, витягли його з печі, як зачнуть бити! Там був Каштан — він писався Андрій Кундак.— багатий гуцул із Стебних, то той найдужче бив Брушка. А Брушко каже йому:
— Хіба мене тут на смерть уб'єш, а ні, то ти віддам!

Дали його знов до війська, там йому присудили бігати касу. Відбігав. А як видужав, то знов утік. Джурак ще перед тим рабував. Він був за стрільця, сам ловив опришків і сам ходив рабувати. Обідрали пана у Ви-лавчу. На той рабунок тягли з собою Гринюка з Перехресного, але він не пішов, втік з межи них і стояв здалека. Побрали все з двора, давали Гришокові пайку, але він не брав. Потім то видалося. Джурак був за стрільця та слухає на протоколі, що за нього говорять. То вже не чекав кінця того протоколу, але зараз від дверей забрався та й утік до Штоли.

До них і Брушко пристав і намовив їх іти до Каштана. Каштан сидів у Стебних, а в верху мав любаску. Вони у неї вивідали, коли він приходить, чи з оружом, чи ні. Прийшов до неї вечером, без оружа, то вони тоді наскочили. Він боронився сокирою. Стрілили до нього, далі придушили його воринням і били, а як гадали, що вже по ньому, то повтікали. Він ще три години був живий. Се сталося 15 серпня 1829 року, як видно із метрики у Довгополі.

Тоді прийшов Гердлічка до Устєрік на маидатора, зібрав пушкарів, а ІОрішка з Стебних поклав за ватажка. Цесь з ровтою пішов і зловив двох, Брушка і ще одного.

Джурак прийшов до одного чоловіка (забув де) і просив, щоби його сховав. Той сховав його до ями, а сам побіг дати знати. Прийшла ровта, та й там його знайшли.

Тоді тих чотирьох повісили. Юрішко всіх заковував і на всіх кайдани ламав під шибеницею.
 
ПІСНЯ ПРО ШТОЛУ

Чи чуєте, люди добрі, що хочу казати:
Бо я хочу Штолюкові співанку співати.
Якуеь чути новииочку — не можна казати —
Пішов Штолюк із Мироном села воювати.
А топірці наробили із самої сталі,
Пішов Штолюк із Мироном та воює папи.
А топірці наробили із самої бляхи,
Пішов Штолюк із Мироном та воює ляхи.
Учув тото пан Каштана та взяв підслухати:
"Не так треба для Штолюка нам се постарати".
А наш Штолюк молоденький імив щось гадати:
"Іти би мі в Довге Поле Каштана єднати".
А в'ни пішли в Довге Поле Каштана єднати,
Як зачали його бити, бити та рубати!
Як зачали його бити, бити та рубати,
А вже ж брати по бокаті, котюгам метати.
Як убили, обібрали та й вийшли на Річку,
Мирон каже: "Вернім-ко се, зажжім псові свічку!"
"Бодай тобі, Мироиеку, таки твою мати,
Чи ти не чув, як той казав для нас се старати.
Чи ти не чув, як той казав для нас се старати,
Та ще би-с се вертав псові свічку зажигати.
Пішов би я та косити зелену отаву,
А сонечко понад вечер — не вийдеш на стаю".
Ой вийшли в'ни на ту стаю та й заговорили:
"Чи ви, домарі, не чули якої новини?" —
"Не чули ми, годні хлопці, нікої новини,
Ми лиш чули, що Каштана в Довгім Полі вбили".
А в'пи пішли в полонини а в полоішночки
Та там собі набивали остріжні стрівбочки.
Доки в'ни їх набивали, в'ни ся не бояли,
Як узріли тверду ровту, в'ни ж там подрижали.
Ходив Фронюк, ходив Скалюк, ходив і Борсучок,
Ще був з боку волоського Яків Крамарючок.
А вдарили в монастирі у чотири дзвони,
Вже Штолюка бляхували на воронім коні.
Вже Штолюка бляхували, дали в село знати,
Впровадили вже Штолюка в біленькії хати.
А уряди молоденькі п'ють, підохотують
Та Штолюка молодого в кайдани бляхують.
Ой а вийшов пан Гірлічка, зачав се питати:
"Де ж ти гадав, Штолюченьку, зимку зимувати?" -
"А у тої цариночки зелененький поліг;
Там'сме гадав зимувати, де би мі бог поміг".
Ой утікав Штолюк годний, та її зашумів листом.
Та не сам він туди тікав — втікав з товариством.
"Кілько в тебе, у Штолюка, того товариства?" —
"Кілько в лісі, у дуброві букового листа!"
Ой кувала ми зозулька все попід Менчила,
Тепер сеся співаночка уся се скінчила.

 

 
ЯК ЗЛОВЛЕНО ОПРИШКА ШТОЛЮКА
А.
Штола пив у Тюдеві цілий день. Юрішко зібрав ровту та й пішов ловити Штолу. Лише Штола вибіг від любаски, а Юрішко обскочив його з ровтою з усіх боків та й крикнув:
— Мироне, мечи ножі, пістолети, кріс, бартку — а нічого тобі не буде. Я тебе сам пущу на волю. Штола був п'яний та й послухав Юріштана. Вони два були давно дуже знайомі. Як пометав Штола, Юрішко штрик з ровтою та й ізв'язав Штолу. Поклали Штолу на коня та й понесли горі. Доки принесли його до Устєрік, то три тар-ниці розломив на коні. А як ізсадили з коня, то кінь розсівся на отім моменті. Такий то був хлопчище!


Б.
Штолюк з Косова мав такого чоловіка — Продана — та й у нього перебував, коли його шукали жовніри. А Продан сказав їм, що аби уважали на жердку: як вона порожня, то нема Щтолюка, а як завісить хустку, то аби тоді йшли.

Як прийшов Штолгок до Продана та іі ліг на постіль, він дав знак. Прийшли жовніри й імили Штолюка сплячого. Як вчепилися до нього шість, то він шістьох витяг надвір, а там було більше і зв'язали йому руки і били його дуже. І відтак не чути було за нього, де його поділи.

 

 
ПРО СМЕРТЬ ШТОЛИ

А.
Ой вийду я на Магурку, Магурка біленька,
Під Магурков іскладена співанка новенька.
Та як її іскладали, олуфком писали,
Аби тоту співаночку усі люде знали.
Ой кує зозулиця отам коло ришка,
А я хочу заспівати за Штолу-опришка.
Ий кує зозулиця отам коло дашка,
Та я хочу заспівати за Штолу-ватажка.
Попід тоту Магурочку ізродили рижки,
Збираються годні хлопці та й ідуть в опришки.
Ий кує зозулиця, попід крила жовта,
За Штоликом ізбираться устеріцька ровта.
Ой кує зозулиця в млині на лотоках,
Вони, брате, Штолу ймили в Середніх Ростоках.
Вони, брате, Штолу ймили недалеко Річки,
Як зачали пласувати, він запросив свічки.
"Але де-єс гадав, Штоло, зимку зимувати?
Але котру гадав, Штоло, бо-єс любку мати?
А ци гадав зимувати у зелених столів?" —
"Та я гадав зимувати там, де би бог поміг".
Одні несуть пістолета, а там другі роги,
Женуть Штолу Бервінковим просто ід дворови.
Женуть Штолу Бервінковим просто ід дворови,
Вражі пани си питають: "Де наші комори?" —
"Ий ідіте, вражі пани, не бійтеся, в двори,
Бо не самий я же ходив у ваші комори.
Не ходили у опришки але самі дурні,
Лиш ходили у опришки легіники буйні.
Не ходили у опришки ґазди осижені,
Лиш ходили у опришки хлопці пострижені".
Які ж тобі, хло' Штолюку, три смерті дивнії,
А лишив-єс,— каже,— жінку та й діти дрібнії.
Ой лишив-єс,— каже,— діти, молодую жінку
Та узяв-єс кріс на плече, пішов на вандрівку.
Ой узяв-єс кріс на плече та туди войовав,
А як песій сніжок упав, то твій гонор пропав.
Та ніхто то так не винен, як панок Гирлічка,
Через нього гонор пропав, як у йолі чічка.
Ой кує зозулиця, сідат на дзвінницю,
Тепер підеш воювати там на шибеницю.
Ой кує зозулиця горі потоками,
Та займили, хло', Штолюка долів облазами.
Ой кує зозулиця, сідат на дзвінницю,
В'ни пригнали, хло', Штолюка аж під шибеницю.
Ой кує зозулиця та в'на буде вити.
"Позвольте ми, добрі люди, хочу си прощєти.
Ой я хлопець молоденький мушу погибати,
А Юріштан із Гирлічков мут в'ни проживати.
Ой будуть в'ни проживати та будуть в'ни жити,
Та будуть в'ни вашу людську кровцю добре пити.
Неволями, катушами будуть вас карати,
Не раз мете та опришка Штолу згадувати.
Ой кує зозулиця, сідат на домові,
Та ви, браття-побратими, бувайте здорові".

Б.
Стала весна наставати, зозулька кувати,
Чути, чути новиночку — не мож єй сказати.
Чути, чути новиночку, не мож єй сказати,
Збирається Мирон Штулюк села рабувати.
Він наробив топірчиків із самої сталі
Та пішов він рабувати насамперед пани.
Чому в ріці води нема? Бо випила щука,
Зафатили у Продана Мирона Штулюка.
Ой як його зафатили рубати, в'язати,
Яку має ясну зброю, як би відібрати.
Відібрали дубелтівку, пістолят чотири,
Молодого ой Штулюка на коня всадили.
Молодого ой Штулюка на коня поклали,
Попід коня вороного ноги му зв'язали.
Куди його провадили, туди стали дими,
Пани му сі врадували, панам з того дивно.
Папи му сі врадували та й п'ють, охотують,
Молодого ой Штулюка в кайдани бльитують.
А за тебе, ой Штулюку, говорили люди,
А то ж тебе, ой Штулюку, в Косові не буде.
А за тебе, ой Штулюку, говорили хлопці,
Ой що тебе подибали в кровавій сорочці.
А за тебе, ой Штулюку, говорили діти,
Що ти будеш, ой Штулюку, в ланцах цоркотіти.
В полонинці на плаїку легші лежали,
Дубельтові пістолята у руках держали.
Дубельтові пістолята у руках держали,
Як уздріли тяжкі ручки, вони іздрижали.
Але бо ви, атамани, не додайте пуду,
Не бийте нас, атамани, тікати пе буду.
Не бийте нас, атамани, ви милі ватажки,
Не всі бо то ба й жаб'ївські були гайдамашки.
Котрі були, тоті були, то всі були дурні,
Не такі сі обібрали господарі буйні.
Один Іван Хрунів, а другий Бурсуків,
А ще третій з-під Вібчини Яків Крамарюків.
Ой кувала зозуличка, кувала, бииьчила,
Тож тому сі Штулюкові співанка скінчила.

В.
Ой кувала зозуленька попід крильця жовта:
Ой спіймала Мирін Штолу стоголовна ровта.
Ой кувала зозуленька в боці при толоці,
Його, братчику, спіймали у тітки в Ростоці.
А як його іспіймали, яли си питати:
"Де ти гадав, Мирін Штолю, зимку зимувати?"
"Ой у мене в огородці зелененький поліг,
Ой там був бих зазимував, де би бог ми поміг".-
"Ой завіяв буйний вітер з високої гори,
Меш ти, Штоло, зимувати у тяжкі (й) певоли".
Як узіли Миріп Штолу та з собов горіще,
Несуть за ним пистоліта та й несуть оруже.
Несуть за ним пистоліта, несуть за ним роги,
Тепер тобі, Мирін Штолю, тут крайні дороги.
Із пистоліт вистрілюють, дають йому пуду;
Штола собі показує: воювати буду.
А так Штолу молодого на коня поклали,
Попід коня вороного ноги зав'язали,
Ніжки йому зав'язали, ручки потужили,
Ой так Штолу молодого заболіли жили.
Ой зачав си Мирін Штола у ровти просити,
Щоби ручки попустити, ніжки потужити.
Вони ручки попустили, ніжки потужили
Та великий мають гонор, що Штолу зловили.
Ой упала цвітна зимка, як у полі чічка,
А хто з него гонор здоймав? То панок Герлічка.
На калинці дві ягідці та й на сухім стеблі;
Ой узяли Мирін Штолу і з собов на Стебиі,
Ой узяли Мирін Штолу до нового двору,
Пани Штолу покликають все до протоколу.
Пани Штолу покликають все до протоколу,
Кожний ґазда прийшов знати за свою комору.
Та яли си уже панки Штолу та її питати:
"Ци ти годен, Мирін Штоло, села заїднати?" —
"Не сам я був, не сам я був, було нас три дурні,
А ми газдів воювали, котрі були буйні".
Явилися Миріп Штолі та й у личку цвіти,
Беруть Штолу молодого, хотять го вішіти.
Беруть Штолу молодого, хотять го роздіти:
Ой кайтеся, старі люде та й маленькі діти!
Ой кувала зозуленька в городі на стежці,
Загубили Мирін Штолу та в Білоберезці.
Ой кувала зозуленька, кувала, кричіла,
Тепер си вже Мирін Штолі співанка скінчіла.
Ой кувала зозуленька вище Яворова;
Та все цесе вірна правда, коби-х так здорова!

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 13 червня 2006 року