А. Тут був один Грига, що ходив розбоєм. А в Григи хлопи були! Моцні! Та й десь вони грабували на тій ріці, поза Коломиєю, силу маєтків забрали. Відтак вийшли на одну гору, називається Яблониця, і там розділилися тими грішми. Грига узяв свої гроші, сказав:
— Бувайте здорові, товариші! — сім їх було всіх. І пішов.

Але один з них, чи би на спас, чи умисне, взяв і стрілив за Гриґою з пістолета і поцілив у саму п'яту. Ех, як він вернеться — а то хлоп! — як розмахнеться між ними, а то розлетілося гей орібки з-під курки. А він тоді тих сім бордюгів з грішми на батаг і пішов. Раз хлоп був.


Б. Мій предок Петро Грига ходив у опришки. Вони мали над собою начальника Довбуша. Тоді закон був такий: хто поступав опришком, тому клали на долоню ватру з букового дерева (грань). Як спопеліє той вуголь і згасне, то вони знають, що леґінь може бути опришком,— витримає, як його будуть шандари бити, витримає всяку біду, і голод, і тюрму, і не продасть своїх товаришів — нікого й нічого не викаже.

Мій предок пройшов випробування і був опришком. Він мав знайомих опришків з різних сторін. Буржуї по горах мали свої шинки, склеїш, і опришки ходили до них по гроші. Прийшли в Делятині до одного буржуя і сказали:
— Давай гроші!

А він відповідає, що не має грошей. А був у сінях великий ковбан. Один опришок ударив топором — із ковбана насипалося багато грошей. Ватажок сказав:
— Беріть, хлопці, без ділениці!

Мій предок Петро Грига був пайміцпіший — мав метрові плечі (і то без жарту!) — і найбільше взяв у мішок. Віднесли гроші на гору Вавтурів і провідник сказав:
— Тепер, хлопці, будемо ділитися грішми!

Мій предок Грига зажалував, що так тяжко ніс багато грошей, а ті решта мало несли, бо були слабші, а тепер відбирають від нього. І він з тими грішми втік. За ним стріляли з пістолів і не поцілили. Як утік, то сказав, що з чужоземними опришками більше товариства не має, і більше в опришки з чужими не ходив. Але і з грошей тих не скористав. Коли вмирав Грига, то сказав зятеві:
— Дай мені шапку нову на смерть, і я тобі покажу, де гроші закопані, що будеш мати чим жити.

Той дав шапку. Старий показав через вікно — зять глянув.
— Ти вже видиш...— сказав Грига і вмер.

А гроші лишилися закопані в каверні до нинішнього дня, бо зять не знайшов їх.

На Новий рік опівночі гроші горять. Три рази блисне — вони очищаються, і підходять вище. Колись вийдуть наверх і хтось скористас. То золото, а воно вартості ніколи не тратить.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 червня 2006 року