Іванонько був родом Шулимівський з Дідушкової Річки. Він ходив у опришках разом з останнім гуцульським ватажком Мироном Штолою, котрого повішено, як говорять, у Білоберезці.

Якось раз Іванонько відблукався від Мирона Штоли та й ходив сам, бо Штолу саме в тім часі імив Юріштан. Іванонько таки ходив отуди до Кутів та до. Косова...

Прийшов раз Іванонько у Річку та й пив на Дубовій, а мав він півбордюга сороківців. І як упився, а то якась біда украла гроші з бордюгом. Він проп'янчився, до грошей, а грошей нема. Дуже він зажурився за тими грошима, бо гадав десь іти в Буковину і там купити собі кавалок грунту та й на старі роки ґаздувати.

Посумував трохи Іванонько та й пішов знов у опришки. Походив у опришках Іванонько та й трохи запомігся в гроші та й знову почав пити. Як впився, то вже нікуди не хотів іти, лиш таки собі ліг на постіль та й заснув.

Тоді у Жаб'ю старшим пушкарем був якийсь Гордійчук, та й дали знати тому Гордійчукові, що у тої і тої баби спить п'яний опришок. Гордійчук зібрав ровту з якихось триста людей та й пішов ловити Іванонька.

Прийшов Гордійчук до тої баби з ровтою, обскочив хату і сам з стома людьми пішов у хату ловити опришка, Отворив Гордійчук хату та й не іїде в хату, аби сонного опришка в'язати, але захрестив барткою на порозі та й крикнув:
— Отепер уже ти мій, не втечеш!

А Іванонько тоді нараз схопився. Та й чим схопився Іванонько, тим таки звів кріс та й поклав під плечі, а пістоль звів у руці та й справив у Гордійчука. Гордійчук затяв бартку у поріг та й крикнув: — Або ти верж, опришку, пістоль і кріс, а як ні, то зараз тобі смерть.

Перехрестив барткою Гордійчук на порозі, та лише одною ногою переступив поріг у хату, а Іванонько у той раз із пістолети кулею Гордійчука у груди грим, а Гордійчук упав па поріг, ні разу не тіпнувся.

Решта ровти, майже триста людей, всі пішли врозтіч, бо то ніхто не хотів ловити опришків, а в ровту мусили йти, бо сиділи би і цілі роки в катуші. Люди повтікали, а Іва-ноиько пішов собі геть, вимахуючи барткою поверх голови і співаючи:

Ой сього року ізродили рижки,
Най си ніхто не мішає, де жиють опришки!

 

Пішов Іванонько за гору й був там з чотири роки. Звідти вернувся та й прийшов уже восени до Дмитра Шкинді на Голови. Дмитро Шкиндя мав старий зимовник у толоці та й там обзимував Іванонька.

Вже визимувався Іванонько і мав іти далі на вандрівку, але Шкиндя пішов у Річку та й трапилася нова біда. Шкиндя напився у корчмі та й сказав п'яний:
— Гей, що варе робить мій ді Іванонько?

А там був пушкар та й тото учув, та й гайда, прицаранався до Шкинді. Почав Шкиндю пушкар муштрувати, аж тут на двері Юріштан з дванадцятьма пушкарями. Господи, як стали бити та в'язати скалушами Шкиндю так довго, аж Шкиндя, ще трохи п'яний, розказав Юріштанові за Івачонька.

Юріштан зібрав такі народи у ровту, що господи! Перед уже був у Шкиндів, а зад ще в приймі. Прийшли ід земня-никові, а Іванонько сидить собі на ковбчику та й курить люльку. Іванонько як уздрів, що хтось його зрадив, ухопив пістоль та й стрілив та й урвав вухо одному пушкареві, але У той час його зачмелив якийсь пушкар колом по голові та й там до нього штиркли та й його зв'язали. Іваионько не хотів іти, зв'язаний, ногами, аж мусили його четверо людей нести на марах. Щось у дві неділі пізніше повісили Іванонька у Білоберезці, отам у Кіз'їм за плотом.
 
ПРО ІВАНОНЬКА

Не багато легіники гуляли, гуляли,
А за ними молодими ровти ізбивали.
Та то ровта, та то ровта волоського пана,
Ой як пішли, та й зловили легіня Івана.
Коли-сь хотів, легінику, ще на світі жити,
Не йти було та й до корчми горілочки пити!

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 13 червня 2006 року