Антосій Панькевич-Ревізорчук був сином фінанса. Анто-сій Ревізорчук знав добро письма, бо і сам був ревізором. Стоваришувався Ревізорчук з опришками та й сам пішов у опришки. Він ходив багато з Мироном Штолою та й разом з ПІтолою грабував дідича у Вилавчу на Буковині.
Як обграбували того дідича, то Ревізорчук набрав там два бордюги грошей. Та як вийшов до Красноілі та й увійшов до своєї хати, то як тевкнув тими грошима на лавицю, то аж хата задрижала. А Панькевичка, мама Антосієва, як заголосила:
— Забирайся мені з хати, я не хочу твоїх грошей. Я вже стара сидіти за тебе катушами.

Не мав що робити Антосій, мусив утікати. Він пішов з тими бордюгами отам у толоки Кабівки та й ліг спати. А його брата син, Петро Панькевич, пішов за ним назирці та й, кажуть, украв оті бордюги з грошима. І від того часу Паньке-вичі забагатіли. Антосій прошумався, а грошей нема. Посидів трохи та й знову пішов у опришки.

Кажуть, що раз знов обграбував Ревізорчук якогось дідича та & приніс гроші до хати. Подав золото та срібло братові, а паперові гроші узяв собі та й казав, що то пусте папі-р'я, що він ним буде пістолети набивати. Але він лиш так казав. Він був письменний і знав, що то за папір'я. Кажуть, що то були і по п'ять тисяч у купі, що аж треба було розтинати, як їх хтось міняв, бо інакше годі було розміняти.

Штолу повісили, а Ревізорчук ходив за ватажка в опришках. Одної осені зібрав Ревізорчук опришків до себе. Опришки все сходилися, як ішли за кордон. Та лише вийшли опришки вище Панькевича, отам у Плаїк, а Ревізорчук каже:
— Ей братчики! Ви ідіть, а я хочу остугу потужити, бо послабла.

Та її лишився потужувати остугу, а опришки пішли вгору. Та лише зайшли у лісок, а то бур! Ровта з крісів почала стріляти в опришків. Але опришки, на щастя, усі утекли, лиш Куділя трохи підстрілили, але і Куділь утік.

Антосій Паиькевич-Ревізорчук мусив утікати з двох причин. Якби був не тікав, то імила би його ровта. А якби був тікав разом з опришками, то були би його убили, як зрадника. Бо опришки здогадувалися так про Ревізорчука: якби він не був у змові з ровтою, то був би не лишився тужити підкову. "А так він був у змові з ровтою і лишився тужити підкову, аби нас вибили ровтарі",— так здогадувалися опришки.

А то, відай, так ді було. У Річці був тоді ватаманом Дуня. І той Дуня змовився з Ревізорчуком, аби Ревізорчук скликав опришків і видав їх ровті. Певно, за те Ревізорчукові Дуня обіцяв волю. Відтоді пропав Ревізорчук, як камінь, у воду. Де він дівся, не знати. Мій дедя розказував так:
— Ми понесли бриндзу за гору та й звідти верталися. Нас посіла ніч, та й упросилися до одного багатого ґазди на нічліг. Мої побратими полягали в одній хаті, а я пішов у другу. У тій хаті був старий дідо. Я почав говорити з тим дідом, а він каже: "Як прийдеш у Дідушкову Річку, то аби-сь питався, котрий звідти утік сюди чоловік з хлопцем. Бо я туди приходив з своїм неньом". Я як зійшов у Річку, то питався у Декеци, у Панькевича, але де там: вони казали, що не знають, котрий то утік дєдя з сином за гору. А мені все здається, що то був Ревізорчук Антосій. Це мав бути послідний ватажко опришків.

 

ЗИМОВИК АНТОСІЯ ПАНЬКЕВИЧА-РЕВІЗОРЧУКА
Давно усюди на оцій Білій Ріці були великі ліси та ломи. А оцеї дороги возової не було сюди, лиш була якась мізерна дорога отуди Дідушківками на Високу, бо сюди давно і возів не чути ніде було. А Антосій Ревізорчук-Панькевич як утік з ревізорів в опришки, то сюди багато років ховався отам поміж нас у Дідушковій Річці: мав у Дідушковім пастівнику, отам під Тумбою, свій зимовик. Аді і тепер є там вище дороги груник та й яма.

А то, знаєш, давно не так було, як тепер. То були ломи, та й Ревізорчук тими ломами укрив собі тоту ямку та й мав там свій зимовик. Бувало, надворі зима, така флага, що страх, а Ревізорчук Антосій вилізе з того свого зимовика та й у чоботях прийде водою аж у млин до Панькевича до своєї мами. Він натягав чоботи тому, аби йому вода не налізла у ноги та аби не змерз. А водою ішов тому, аби по зимі не було сліду, щоби його отак не зрадило.

Антосій Ревізорчук зимував там, відай, дві чи три зими, аж доки за ним не зробилася добра чутка. Як зробилася за Ревізорчука поголосиця, то він утік за гору та й там у місті найнявся за гайдука при бані. Він був письменний дуже глибоко, та й тому йому не було страху. Йому не треба було грошей, але він мусив про людське око служити, аби на нього не було підозріння.

Відтак Ревізорчук осів під Петровим Ділом, як іти до Полян у Вишній. І там я, навіть, у нього ночував. Дуже великий богатир був. Він не признавався, але я здогадувався.

джерело матеріалу: Збірник Ходили Опришки, Іван Сенько
статус матеріалу:  повністю готовий
встановлено: 14 червня 2006 року